Ухвала суду № 52817174, 13.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/64114/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф., (суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій за касаційною скаргою Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04 лютого 2014 року №136-о «Про звільнення ОСОБА_4»; поновити її на роботі на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04 лютого 2014 року №136 - о «Про звільнення ОСОБА_4», яким ОСОБА_4 звільнено з роботи з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів із 04 лютого 2014 року.

Зобов'язано Львівську митницю Міндоходів виплатити на користь ОСОБА_4 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу із 04 лютого 2014 року по 20 листопада 2014 року в сумі 44 207 гривень 20 коп.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, Львівська митниця Міндоходів звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про часткове задоволення касаційної скарги, на підставі наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач, перебувала на державній службі в органах Міністерства доходів і зборів на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці.

Згідно наказу відповідача 04 лютого 2014 року за №136 - о «Про звільнення ОСОБА_4» позивача 04 лютого 2014 року звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці, за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до змісту зазначеного наказу відповідача, підставою звільнення позивача є її заява від 04 лютого 2014 року.

В подальшому 07 лютого 2014 року позивач звернулася до відповідача із заявою, відповідно до якої вона відкликає свою заяву від 04 лютого 2014 року про звільнення з роботи за згодою сторін, як таку, що написана у стані сильного душевного хвилювання та стресу. Також позивач зазначає, що 04 лютого 2014 року заява написана нею внаслідок психологічного тиску з боку керівника, який в ході розмови у його ж службовому кабінету запевняв, що її буде звільнено за будь - яких обставин.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття вищевказаного наказу від 04 лютого 2014 року за №136 - о.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанцій дійшов висновку, що оскаржуваний прийнятий відповідачем у межах повноважень та з дотриманням процедури, оскільки досягнена взаємна згода між сторонами трудового договору у відповідності до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

При цьому суд першої інстанцій вважав необґрунтованими посилання позивача на те, що з боку керівника Львівської митниці Міндоходів чинився тиск щодо написання нею заяви про звільнення від 04.02.2014 року, оскільки вважав їх голослівними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій, апеляційний адміністративний суд дійшов протилежного висновку з посиланням на те, що сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 Кодексу законів про працю України).

Тобто задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанцій виходив з того, що у позивача, у даному конкретному випадку, не було реального наміру припинення трудових відносин, а його волевиявлення, викладене у заяві від 04.02.2014 року., не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

Проте, перевіривши матеріали справи щодо правомірності прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки даючи правову оцінку обставинам у справі та співоцінуючи їх із матеріалами справи, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду не відповідають обставинам встановленим по справі.

Згідно пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суджу України від 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.

За правилами частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Виходячи з положень зазначеної норми, працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні. За наявності поважних причин, які не дають можливості продовжувати працювати, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний звільнити працівника в строки, про які він просить. За відсутністю таких причин, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання заяви працівником про це в межах двотижневого строку. Однак власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подачі заяві, якщо він про це не просить.

Також, Верховний Суд України в пункті 12 постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевірити доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

На порушення вимог вищезгаданого закону та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції належним чином не перевірив заяву позивача на предмет відповідності підстав припинення трудового договору, за ч.1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) та дійшов передчасного висновку, що у даному конкретному випадку, у позивача не було реального наміру припинення трудових відносин, оскільки тиск з боку керівництва до написання заяви про звільнення перевіряється при розгляді справ про звільнення за ст. 38 КЗпП України (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 4 Постанови № 7 Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Вказані вимоги закону судом апеляційної інстанції були проігноровані, а саме, даючи правову оцінку діям відповідача, апеляційний адміністративний суд не дослідив під час судового розгляду справи, доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору, хоча з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово зверталась до органів прокуратури щодо вчинення їй тиску з боку відповідача при написанні заяви від 04.02.2014 року про звільнення її з роботи за згодою сторін.

Суд апеляційної інстанції не вжив заходів щодо повного та всебічного розгляду справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, відповідно до приписів ч.4 ст. 11 та ч.5 ст.71 КАС України, що в свою чергу призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам по справі, та потягло за собою неправильне вирішення справи.

Крім того, не виконав передбачені законодавством обов'язки, зокрема ч.2 ст. 195 КАС України, відповідно до якої, суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та ч.3 відповідно до якої суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

На підставі викладеного, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

За приписами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220-1, 227, 231 КАС України, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець