Ухвала суду № 52814850, 22.10.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1620/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

22 жовтня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Загороднюка А.Г. Драчук Т. О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Тарасенко А.М.,

Позивача: ОСОБА_2

Представника відповідача: Горецького Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Начальника Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області Куцого Юрія Івановича про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до начальника Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області Куцого Ю.І. про визнання бездіяльності неправомірною.

Відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити .

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтвердилось з матеріалів справи, звертаючись до суду та на аргументацію позовних вимог, позивач вказав на те, що 23.03.2015р. він звернувся до відповідача зі скаргою щодо відсутності відповідей на звернення, а саме: від 10.04.2010р., 27.07.2009р., 03.05.2012р., 29.06.2011р., 03.07.2013р., 18.05.2012р., 09.11.2012р., 07.08.2013р., 10.09.2014р., 06.04.2014р. (а. с. 4).

В скарзі, позивач просив, зокрема, надати належні процесуальні документи за прийнятими рішеннями та повідомити його офіційно рекомендованим листом.

Листом від 20.04.2015 р. за підписом начальника Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області повідомлено ОСОБА_2, що його звернення зареєстровано в журналі Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події Вінницького міського відділу за №8266 та розглянуто згідно Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. №393/96-ВР. Для отримання всіх письмових відповідей на повідомлення потрібно звернутись до канцелярії Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області з документами, які засвідчують особу, а відтак, вважаючи бездіяльність начальника Вінницького МВ УМВС Куцого Ю.І. протиправною, позивач і звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Що стосується вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до висновку, що дані вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з даним рішенням суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи в межах апеляційної скарги, зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється, на всі правовідносини, що виникають у державі.

Разом з тим, суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.

Частиною2 ст.4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З наведених вимог закону вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є публічно-правовий спір, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій.

При цьому відповідно до ст.ст.110, 234, 236 КПК України (чинного на час виникнення спірних відносин) дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст.3 КПК України провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи.

Завданнями кримінального судочинства відповідно до ст.2 КПК України є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 визначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не можуть бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

04 грудня 2011 року Конституційний Суд України прийняв рішення №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень ст.ст.97, 110, 234, 236 КПК України, ст.ст.3, 4, 17 КАС України в аспекті ст.55 Конституції України.

Вказаним рішенням Конституційного Суду України, вирішено, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Як вбачається із матеріалів справи, заяви 10.04.2010р., 27.07.2009р., 03.05.2012р., 29.06.2011р., 03.07.2013р., 18.05.2012р., 09.11.2012р., 07.08.2013р., 10.09.2014р., 06.04.2014р. 08.01.15р. були подані заявником як заяви про злочин або як заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується).

Отже, судова колегія апеляційної інстанції критично ставиться до посилання апелянта на те, що вимоги до відповідача повинні розглядатись відповідно до вимог ЗУ "Про звернення громадян" в адміністративному судочинстві, оскільки, спірні відносини, які виникають між заявниками та прокуратурою, слідчим, органом дізнання під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляду регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд І інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а відтак ухвалу слід залишити без змін.

Крім того, відповідно до ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2015 року ОСОБА_2 відстрочено сплату судового збору до вирішення апеляційної скарги, а відтак, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України судового збору.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України 535,92грн ( п'ятсот тридцять п'ять гривень дев'яносто дві копійки) судового збору.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О.

Загороднюк А.Г.