Постанова № 52814790, 20.10.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 р. Справа № 820/6392/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Коваленко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2015р. по справі № 820/6392/15

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд: скасувати висновок (рішення) Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 30.07.2013 року щодо скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Харківський області від 11.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 11.05.2005 року громадянину В'єтнаму ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в зв'язку з її непридатністю для користування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст. ст. 6, 12, 13 Закону України "Про імміграцію", пп. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою КМУ № 1983 від 26.12.2002, ст.ст. 71, 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_2, у 2001 році прибув до м. Харкова з метою працевлаштування, та 22.06.2003 року уклав шлюб з громадянкою СВР ОСОБА_3, яка мала посвідку на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_2 від 18.08.2004 року.

11.05.2005 року на підставі висновку керівництва ВГІРФО УМВС України в Харківській області про надання дозволу на імміграцію позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_1 терміном дії - безстроково.

Рішенням ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 25.07.2007 року дружині позивача - громадянці СВР ОСОБА_3 було скасовано дозвіл на імміграцію в Україні на підставі п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року.

30.07.2013 року ГУ ДМС України в Харківський області був прийнятий висновок, яким скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 11.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

15.06.2015 року позивач звернувся з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Харківській області щодо здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання, у зв'язку з її непридатністю до користування.

18.06.2015 року ГУ ДМС України в Харківській області позивачу на заяву від 15.06.2015 року було надано відповідь № 04/1-12385, в якій повідомлено, що 30.07.2013 року рішенням ГУ ДМС України в Харківській області скасована посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11.05.2005 року.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для одержання позивачем 11.05.2005 року дозволу на імміграцію в Україну та отримання посвідки на постійне проживання стало отримання ОСОБА_3, дружиною позивача, посвідки на постійне проживання в Україні серія НОМЕР_2 від 18.08.2004 року. Дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_3 було скасовано рішенням ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 25.07.2007 року на підставі п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року. Рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 25.07.2007 року про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_3 в судовому порядку не оскаржувалось, а отже документ, на підставі якого позивачеві було видано дозвіл на постійне проживання в Україні, втратив чинність. Вказане є підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновок ГУ ДМС України в Харківській області від 30.07.2013 року та дії відповідача щодо не здійснення обміну позивачу бланку посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11.05.2015 року є законними та правомірними.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є рішення відповідача від 30.07.2013 року про скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 11.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію, як рішення суб'єкта владних повноважень, та дії вчинені відповідачем на виконання зазначеного рішення.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Колегія суддів зазначає, що усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції на підстав доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції спірного періоду).

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Аналогічні норми містяться в підпункті 8 пункту 4 Положення про Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 844.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону, у редакції, що діяла на час оформлення посвідки, встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Колегія суддів зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі - Порядок).

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, в редакції, яка діяла на час надання посвідки, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Під час судового розгляду справи встановлено, що 11.05.2005 року позивач відповідно до рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 11.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію в Україні, документований посвідкою на постійне проживання в Україні для іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_1.

Отже, відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись пунктом п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про міграцію", не виявив, у зв'язку з чим, надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для його прийняття стало те, що посвідка на постійне проживання в Україні дружини позивача, громадянки СРВ ОСОБА_3, за наявності якої ОСОБА_2 надано дозвіл на імміграцію в Україну, була видана з порушенням абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та 25.07.2007 року керівництвом УМВС України в Херсонській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію та анулювання її посвідки на постійне проживання в Україні на підставі п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", у редакції, що діяла на час прийняття рішення відповідачем про скасування дозволу, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002року, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні обставини як на підставу застосування ст. ст. 12, 13 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію позивачу.

При цьому, колегія суддів зауважує, що вказані обставини існували на момент розгляду заяви позивача та прийняття рішення відповідачем від 11.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію в Україні, з подальшою видачею посвідки на постійне місце проживання в Україні. Позивач, при отриманні дозволу на імміграцію надав всі документи, передбачені законом, не приховував дані щодо сімейного стану, та на підставі правдивих даних отримав дозвіл на імміграцію в Україну.

Натомість, оскаржуване рішення було прийнято лише на підставі того, що 25.07.2007 року керівництвом УМВС України в Херсонській області у зв'язку з порушенням абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію та анулювання посвідки на постійне проживання в Україні дружині позивача, громадянки СРВ ОСОБА_3, за наявності якої ОСОБА_2 надано дозвіл на імміграцію в Україну.

Відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.041981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Посвідка на постійне проживання таким особам видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Таким чином, дозвіл на імміграцію в Україну дружині позивача - ОСОБА_3 не надавався, оскільки Закон України «Про імміграцію», прийнятий 07.06.2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. Отже, дружині позивача - ОСОБА_3 в силу дії зазначеного Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Інших підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання на території України для подальшого знищення, а також проведення інших дій, пов'язаних з скасуванням дозволу на імміграцію, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в порушення вищезазначених норм, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення не вивчались обставини, зокрема, наявність у позивача власної підприємницької діяльності, стабільного прибутку, що позивач з 06.07.2011 року перебуває у другому шлюбі з гр. В'єтнаму ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, яка має посвідку на постійне проживання в Україні та зареєстрована за адресою позивача, позивач та ОСОБА_4 мають спільну дитину ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, яка згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 13.04.2012 року народилась в Україні.

Таким чином, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини у виниклих обставинах. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію.

Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів також вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, не враховувалось наявність малолітньої дитини, законне право дитини на проживання разом з батьками

Крім того, згідно положень статей 9,29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на встановлені у справі обставини колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, під час прийняття рішення від 30.07.2013 року про скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 11.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 11.05.2005 року громадянину В'єтнаму ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в зв'язку з її непридатністю для користування, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 3 п. 14 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. N 251 (далі - Порядок) обмін посвідки здійснюється у разі: непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).

Згідно з п.15 Порядку, для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Відповідно до п. 11 Порядку, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником.

Як свідчать матеріали справи 15.06.2015 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні, надавши до заяви копію паспорту з перекладом, копію посвідки на постійне проживання в Україні, копії документів на житло, фотокартку, копію доручення.

Отже, враховуючи вищезазначені положення, надання позивачем усіх документів, необхідних для обміну бланку посвідки, та оскільки колегія суддів дійшла до висновку про протиправність оскаржуваного рішення та його скасування, яке фактично стало підставою для не здійснення позивачу обміну його посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із непридатності посвідки до користування, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні є обґрунтованими та, з урахуванням викладеного, підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2015 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, внаслідок допущених порушень підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2015 р. по справі № 820/6392/15 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Скасувати висновок (рішення) Управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 30.07.2013 року щодо скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Харківський області від 11.05.2005 року про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину СРВ ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 11.05.2005 року громадянину В'єтнаму ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в зв'язку з її непридатністю для користування.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 26.10.2015 р.