Постанова № 52801323, 21.10.2015, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. ЛуцькСправа № 803/1559/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач, Волинське обласне відділення ФСЗІ, фонд) звернулося в суд з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_3, підприємець) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11 200,00 грн та пені у розмірі 194,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено вимоги частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, самостійно поданому Волинському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів 28 березня 2013 року, підприємцем зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників становить 9 осіб, тому норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році становить 1 особа. Проте такий норматив не був виконаний, що відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є підставою для сплати товариством адміністративно-господарських санкцій в розмірі 11 200,00 грн. Крім того, відповідач порушив строки сплати суми адміністративно-господарських санкцій, що є підставою для нарахування та стягнення з останнього пені в сумі 194,88 грн. На підставі вищевикладеного Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_3 в дохід Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції у розмірі 11 200,00 грн та пеню у розмірі 194,88 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні та в письмових запереченнях (а.с.16-18) заперечила проти позовних вимог з тих підстав, що протягом січня-березня 2012 року в штаті підприємця працювало двоє осіб зі статусом інваліда. Враховуючи, що станом на 01 січня 2012 року штат найманих працівників становив 62 особи, чотирьохвідсотковий норматив з працевлаштування інвалідів в ці місяці був дотриманий. В подальшому, а саме з квітня 2012 року, в штаті відповідача залишилося всього 4 найманих особи, а тому працевлаштування інвалідів не вимагалося. З цих підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований у Волинському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (а.с.6).

Відповідач 28 березня 2013 року подав до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою №10-ПІ, яка затверджена Наказом Мінпраці України від 10 лютого 2007 року №42 (а.с.6).

У вказаному звіті зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників у штаті підприємця становить 9 осіб, з яких середньооблікова кількість інвалідів становить 1 осіб. Кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 0 осіб.

Через невиконання відповідачем нормативу з працевлаштування інвалідів, Волинським обласним відділення Фонду соціального захисту інвалідів направлено претензію від 27 травня 2013 року №94-18/233 в якій повідомлено про необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11 200,00 грн (а.с.7).

У відповідь на цю претензію, листом від 20 червня 2013 року №27 підприємець відмовився від сплати адміністративно-господарський санкцій з посиланням на дотримання ним нормативу з працевлаштування інвалідів (а.с.8-9).

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини стосуються виконання підприємством нормативу з працевлаштування інвалідів, а тому врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Законом України «Про зайнятість населення» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон) для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства слід зазначити, що Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів уповноважене законом на здійснення заходів зі стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів.

Як слідує з положень статті 18-1 зазначеного Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок субєкта господарювання зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Одночасно, субєкт господарювання має вжити вичерпні заходи зі створення робочих місць для інвалідів та інформування про це органи Державної служби зайнятості, які в подальшому здійснюють пошук інвалідів та їх направлення.

За правилами частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як визначено пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

За правилами частини четвертої статті 20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому суд зазначає, що до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відтак, з наведеного вище суд прийшов висновку, що до обовязків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відноситься також обовязок надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування. Такі вимоги закону реалізуються відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» шляхом щомісячної подачі звіту про наявність вакансій за формою №З-ПН, яка затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19 листопада 2013 року №21-397а13, яка в силу вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися адміністративним судом.

У розглядуваному випадку відповідачем не заперечується той факт, що ним не виконаний норматив з працевлаштування інвалідів середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, адже у звіті за формою 10-ПІ ним самостійно зазначено, що середньооблікова кількість працівників становить 9 осіб, а кількість інвалідів 0 осіб (а.с.6).

Як слідує з листа Ковельського міськрайонного центру зайнятості від 16 липня 2013 року №1515/01-23, відповідач у 2012 році інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів не подавав (а.с.22).

Отже, підприємцем не вжиті достатні заходи для пошуку інвалідів для працевлаштування, і, як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року, якою дану справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, є порушенням вищенаведених норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій (а.с.147).

Крім того, у постановах Верховного суду України від 04 липня 2011 року № 21-159а11, від 17 вересня 2013 року № 21-232а13, від 08 квітня 2014 року № 21-50а14, від 27 травня 2014 року №21-119а14, від 09 грудня 2014 року №21-523а14 у зазначеній категорії справ зроблений правовий висновок, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен розраховуватися відповідачем виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

З цього можливо зробити висновок, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не дотримався нормативу з працевлаштування інвалідів виходячи з середньооблікової кількості працівників за рік, не вжив заходів для дотримання цього нормативу шляхом направлення інформації про відповідні вакансії до Державної служби зайнятості, а тому вчинив адміністративно-господарське правопорушення за яке передбачена сплата фінансових санкцій.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року, якою дану справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, від встановлення штатної численності найманих працівників у 2012 році у ФОП ОСОБА_3 залежить розмір застосованих до ФОП ОСОБА_3 адміністративно-господарських санкцій та пені (а.с.148).

Матеріалами справи підтверджується, що з січня по березень 2012 року включно у підприємця працювали наймані працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які мали статус інваліда (а.с.173-178).

З наявних в матеріалах справи трудових договорів слідує, що у січні 2012 року у відповідача працювало 62 особи, у лютому 2012 року 27 осіб, у березні 2012 року 11 осіб. З квітня 2014 року кількість найманих працівників становила 4 особи, а з серпня 2012 року 2 особи (а.с.35-100).

Тобто, протягом січня-березня 2012 року ФОП ОСОБА_3 дотримувався нормативу, який передбачений статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

Однак в подальшому, протягом квітня-грудня 2012 року, позивач не працевлаштовував інвалідів, що призвело до недотримання ним нормативу виходячи з середньооблікової кількості працюючих за рік. Адже для того щоб досягти середньорічного нормативу підприємець повинен був працевлаштувати хоча б одного інваліда протягом квітня-грудня 2014 року.

Тому, на думку суду, саме з квітня 2012 року розпочалася протиправна бездіяльність ФОП ОСОБА_3 стосовно недотримання нормативу з працевлаштування інвалідів, а тому, виходячи з принципу справедливості, розсудливості та пропорційності, суд вважає за можливим стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню пропорційно періоду квітень-грудень 2012 року.

На підставі вищевикладеного, суд задовольняє позовні вимоги частково шляхом стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України адміністративно господарські санкції у розмірі 8 400,00 грн та пеню у розмірі 146,16 грн за період з квітня по грудень 2012 року. У задоволенні решти позовних вимог (за період з січня по березень 2012 року) суд відмовляє.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (45000, Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 4а/15, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (р/р 31211230700004 у ГУ ДКС України у Волинській області, МФО 803014, код бюджетної класифікації 50070000) адміністративно господарські санкції у розмірі 8 400,00 грн (вісім тисяч чотириста гривень) та пеню у розмірі 146,16 грн (сто сорок шість гривень шістнадцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

СуддяВ.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 26 жовтня 2015 року.