Постанова № 52800281, 20.10.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2015 р. Справа № 926/847/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Зварич О.В.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 представники (довіреності в матеріалах спарви);

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_4 представник (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши матеріали апеляційної скарги апеляційної скарги квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернівці, вих. № 1569 від 10.09.2015

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.08.15 (суддя Гончарук О.В.)

у справі № 926/847/15

за позовом: квартирно - експлуатаційного відділу м. Чернівці, м. Чернівці

до відповідача 1: виконавчого комітету ОСОБА_5 міської ради, м. Чернівці

до відповідача 2: державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця, м. Львів

про скасування рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності.

Квартирно - експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_5 міської ради та Львівської державної залізниці про скасування рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16.06.2015 замінено відповідачів ОСОБА_5 міську раду та Львівську державну залізницю на належних відповідачів виконавчий комітет ОСОБА_5 міської ради та державне територіально-галузеве обєднання «Львівська залізниця».

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.08.15 у справі № 926/847/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що виконавчим комітетом ОСОБА_5 міської ради при прийнятті спірного рішення не взято до уваги відсутність згоди Міністерства оборони України на відчуження спірного військового майна, чим порушено права позивача. Поряд з цим, в задоволенні позовних вимог відмовлено у звязку з пропуском строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач - КЕВ м. Чернівці звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Зокрема, зазначає, що місцевим господарським судом не враховано ту обставину, що про порушення відповідачами права власності стало відомо у квітні 2015 року після отримання з архівного відділу ОСОБА_5 міської ради копії оскаржуваного рішення. Відтак, зазначає, що відлік позовної давності слід обчислювати саме з квітня 2015 року.

Крім того, з посиланням на п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначає, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.

Скаржником на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2015 здійснено доплату судового збору в розмірі 1 461, 60 грн, про що подано відповідні докази.

19 жовтня 2015 року відповідачі, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначали про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі, відтак, просили залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 у справі № 926/847/15 без змін з підстав його обгрунтованості, апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання зявились представники позивача та підтримали доводи, викладені в апеляційній сказі, просили скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на неї, відтак, просив залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, поряд з цим, у відзиві на апеляційну скаргу просив розглянути справу за його відсутності.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзивів на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 у справі № 926/847/15 залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що п.п.п. 2.2.9. рішення виконавчого комітету ОСОБА_5 міської ради за №1001/22 від 20.12.2005 Про присвоєння поштових адрес, оформлення права власності на обєкти нерухомого майна, внесення змін до раніше прийнятого рішення виконкому міської ради із зазначеного питання (делеговані повноваження), оформлено право державної власності на нежитлові будівлі, що перебувають у господарському віданні Львівської державної залізниці, в тому числі на приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв.м. в будівлі літ. Ф на вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до статті 1 Закону України від 21.09.1999 №1075-XIV Про правовий режим майна у Збройних Силах України (Закон) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно з статтями 3, 4 Закону, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено місцевим господарським судом, спірне приміщення трансформаторної підстанції 1-1 площею 7,20 кв.м. в будівлі літ. Ф на вул. Чкалова, 17 у м. Чернівці знаходиться на земельній ділянці, що згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою серії Б№037683, перебуває у користуванні ОСОБА_5 квартирно-експлуатаційної частини району на території міста Чернівці, а майно, згідно з індивідуальною карткою обліку перебуває на обліку у позивача, тобто є військовим майном.

Відповідно до частини першої стаття 6 Закону відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Відтак, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів згоди Міністерства оборони України при прийнятті виконавчим комітетом ОСОБА_5 міської ради рішення від 20.12.2005 № 1001/22 на відчуження спірного військового майна, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності порушеного права позивача.

Поряд з цим, місцевим господарським судом відмовлено в позові у звязку з спливом строку позовної давності, з огляду на наступне.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20.12.2011, виключено пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України, яким позовні вимоги про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, віднесено до вимог на які не поширюється строк позовної давності.

Відповідно до пункту 3 частини 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Вищезазначений закон набрав чинності 15.01.2012, а починаючи з 16.01.2015 закінчився встановлений у ньому трирічний строк на звернення до суду особи за захистом порушеного права з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що про порушення права власності відповідачами йому стало відомо лише у квітні 2015 року.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що законодавець повязує початок перебігу строку позовної давності з моментом коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права. Однак, позивачем не вказано жодних обставин, які б свідчили про те, що про порушення його прав такий не міг дізнатись раніше, тобто до квітня 2015 року.

Відтак, з урахуванням того, що позовна заява подана до місцевого господарського суду 26.05.2015, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо пропуску строку позовної давності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Відтак, виходячи з аналізу вказаних норм, слід зробити висновок, що суд не вправі з власної ініціативи визнавати причини пропуску строку позовної давності поважними.

Поряд з цим, матеріали справи не містять заяви (клопотання) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів щодо визнання поважними причинип пропуску строку позовної давності.

Отже, суд позбавлений можливості оцінити наявність чи відсутність правових підстав для визнання поважними строку пропуску позовної давності.

Посилання позивача на п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застування позовної давності у вирішенні господарських спорів» щодо непоширення позовної давності на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, передбаченого ст. 391 ЦК України є безпідставними, оскільки право власності на приміщення трансформаторної підстанції1-1 площею 7, 20 м.кв. в буд. літ. Ф, яке розташоване за адресою: м. Чернівці, вкл.. Чкалова, 17 закріплене за державою в особі ВП «Івано-Франківська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця».

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували правомірність та підставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернівецької області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.08.2015 у справі № 926/847/15 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 26.10.15

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Кордюк Г.Т.