Рішення № 52798529, 21.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/21027/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ, ЄДРПОУ 21560766 в особі Київської міської філії, м.Київ

до відповідача 1: Військової частини А-0244, м.Київ

відповідача 2: Військової частини А-0351, м.Київ, код 09965650

про стягнення 91 252,96 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Листопадова Н.О. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Роллер В.М. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком», м.Київ в особі Київської міської філії звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача 1, Військової частини А-0244, м.Київ та відповідача 2, Військової частини А-0351, м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 49 399,17 грн., пені в розмірі 3125,47 грн., індексу інфляції в розмірі 37 479,15 грн. та 3% річних в сумі 1249,17 грн.

У заяві №14-10/1047 від 09.10.2015р. Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» було заявлено позовні вимоги про стягнення з Військової частини А-0351 основного боргу в сумі 49 399,17 грн., пені в розмірі 3125,47 грн., індексу інфляції в розмірі 37 479,15 грн. та 3% річних в сумі 1249,17 грн.

В судових засіданнях 07.10.2015р. та 21.10.2015р. позивачем наголошено на тому, що з огляду на надання відповідачем 2 відомостей стосовно розформування Військової частини А-0244, Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Київської міської філії заявляються та підтримуються позовні вимоги виключно до відповідача 2.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення Військовою частиною А 0244 умов договору №2677600 від 25.03.2013р. в частині оплати наданих у період з грудня 2013р. по лютий 2015. телекомунікаційних послуг в обсязі та строки, що визначені договором, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. Одночасно, заявником було зазначено, що з огляду на те, що відповідач 2 є правонаступником відповідача 1, саме Військова частина А-0351 повинна відповідати за порушення умов договору №2677600 від 25.03.2013р.

Відповідач 1 відзиву на позов не надав, правової позиції по суті спору не висловив. Одночасно, у відповідності до довідки №8017 від 15.09.2015р. Головного управління оборонного та мобілізаційного планування генерального штабу Збройних сил України Міністерства оборони України Військову частину А-0244 було розформовано.

Відповідач 2 у відзиві №3075 від 18.09.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Військова частина А-0351 стороною за договором №2677600 від 25.03.2013р. не є, рахунків на оплату послуг не отримувала, а отже, у останньої відсутні підстави для оплати відповідних послуг з урахуванням визначених позивачем підстав.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.10.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Київської міської філії (підприємство зв'язку) та Військовою частиною А-0244 (споживач) було укладено договір №2677600 про надання телекомунікаційних послуг, відповідно до п.1.1 якого підприємство зв'язку зобов'язалось надавати абоненту загальнодоступні та інші телекомунікаційні послуги, супутні (додаткові) послуги, згідно з переліком та в обсягах, замовлених абонентом, а абонент своєчасно оплачувати отримані послуги.

У додатку №1 до договору №2677600 від 25.03.2013р. контрагенти погодили перелік основних і додаткових телекомунікаційних послуг, що надаються споживачу: надання місцевого, автоматичного міжміського та міжнародного телефонного зв'язку, надання виходу до спецслужб, надання міжміського зв'язку за допомогою оператора за попереднім замовленням, видача інформаційних довідок про користування міжміським та міжнародним телефонним зв'язком, переоформлення права на користування радіоточкою, обслуговування мереж проводового мовлення, інформаційно-довідкові послуги, заміна категорії АВН.

Договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє протягом одного року.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2677600 від 25.03.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків з надання телекомунікаційних послуг.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.901-907 Цивільного кодексу України та Закону України «Про телекомунікації».

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості саме з відповідача 2, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» та Військовою частиною А-0351 взаємних прав та обов'язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з надання телекомунікаційних послуг у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, факт надання таких послуг та наявність обов'язку відповідача 2 внести на рахунок позивача плату за послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на виконання умов договору №2677600 від 25.03.2013р. , укладеного між заявником та відповідачем 1, у період з грудня 2013р. по лютий 2015р. Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» було надано Військовій частині А-0244 послуг на загальну суму 49 399,17 грн. Як вказує позивач, виходячи з того, що Військова частина А-0351 є правонаступником прав та обов'язків відповідача 1, саме відповідач 2 є особою, якою підлягає сплаті борг відповідача 1 за вказаним правочином.

На підтвердження факту надання послуг заявником представлено до матеріалів справи розшифровки міжміських та міжнародних розмов та рахунки-акти за означений вище період, складені саме на ім'я Військової частині А-0244.

Наразі, оцінюючи представлені заявником докази суд зазначає наступне.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Вимоги до оформлювання документів наведено у Національному стандарті України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженому Наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності. Стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів.

Пунктом 4 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого Наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, передбачено, що документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва організації, назва виду документа (не зазначають на листах), дата, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис.

Проте, як встановлено судом, представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог документи не відповідають вимогам Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», оскільки, зокрема, не містять підписів повноважних посадових осіб Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», якими складений кожний з документів, а отже, останні не можуть буті прийняті судом в якості належного доказу надання послуг за договором №2677600 від 25.03.2013р.

Ухвалами від 19.08.2015р., від 23.09.2015р. та 07.10.2015р., в тому числі, позивача було зобов'язано надати всі документи, що складались на виконання договору №2677600 від 25.03.2013р.

Проте, позивачем витребуваних судом документів так і не було представлено.

До того ж, ухвалою від 19.08.2015р. заявника було зобов'язано у судове засідання представити оригінали доданих до позовної заяви матеріалів (для огляду).

Однак наведених вимог суду Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Київської міської філії також виконано не було, оригіналів, зокрема, доданих до позовної заяви рахунків-актів та розшифровок міжміських та міжнародних розмов для огляду суду так і не було представлено.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Одночасно, твердження позивача про наявність підстав для стягнення вартості наданих відповідачу 1 послуг у період з грудня 2013р. по лютий 2015р. саме з відповідача 2, як правонаступника відповідача 1, є необґрунтованими. При цьому, господарський суд зазначає наступне.

Як зазначалось, статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вже зазначалось, за приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого юридичного факту.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 Цивільного кодексу України).

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.

Як встановлено судом, у відповідності до наявних в матеріалах справи документів, а саме листа №2870 від 22.10.2014р. Військової частини А-0351, довідки №3074 від 18.09.2015р., листа №8017 від 15.09.2015р. Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних сил України Міністерства оборони України станом на 30.11.2013р. Військову частину А-0244 у відповідності до спільної Директиви №Д-322/1/02 від 01.07.2013р. Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України було розформовано, а правонаступником вказаної військової частини є Військова частина А-0351.

Як вбачається з представлених суду документів, ліквідаційний баланс Військової частини А-0244 було затверджено станом на 18.11.2013р.

Тобто, враховуючи момент розформування Військової частини А-0244 та передачу її прав та обов'язків Військовій частині А-0351 (листопад 2013р.), суд зазначає, що відповідач 2 ніяким чином не може бути правонаступником відповідача 1 за зобов'язаннями, що виникли починаючи з грудня 2013р., тобто, вже після розформування та складання ліквідаційного балансу.

Одночасно, фактичний час розформування Військової частини А-0244 також ставить під сумнів твердження позивача про надання останньому телекомунікаційних послуг, оскільки фактично заявлений Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» період був після розформування відповідача 1, що свідчить про відсутність у суду підстав вважати, що відповідач 2 є правонаступником відповідача 1 у правовідносинах, що виникли з договору №2677600 від 25.03.2013р.

Крім того, докази укладення між позивачем та відповідачем 2 договору, у відповідності до якого б Військова частина А-0351 замовила та зобов'язалась оплачувати у період з грудня 2013р. по лютий 2015р. телекомунікаційні послуги, відсутні.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, суд зазначає, що всупереч приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав для виникнення у позивача та відповідача 2 взаємних прав та обов'язків за договором №2677600 від 25.03.2013р., що вказує на відсутність підстав для стягнення з Військової частини А-0351 заборгованості за вказаним правочином.

Одночасно, господарський суд зауважує, що за приписами чинного господарського процесуального законодавства, суд при вирішенні спору по суті обмежений предметом та підставами позовних вимог, що визначені позивачем та не може спонукати до їх уточнення.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

До того ж, ст.83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду виходити за межі позовних вимог лише при наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони, якого під час розгляду справи №910/21027/15 не заявлялось.

За таких обставин враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги визначені позивачем підстави позовних вимог, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» до Військової частини А-0351 про стягнення основного боргу в сумі 49 399,17 грн.

Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що фактична відсутність договірних відносин не позбавляє виконавця права на стягнення вартості наданих послуг з тієї особи, якій такі послуги надавались шляхом звернення до суду з окремим позовом.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» до Військової частини А-0351 про стягнення пені в розмірі 3125,47 грн., індексу інфляції в розмірі 37 479,15 грн. та 3% річних в сумі 1249,17 грн. залишені судом без задоволення як похідні.

Позов Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» до Військової частини А-0244 також залишено судом без задоволення з огляду на те, що позивачем у заяві №14-10/1047 від 09.10.2015р. та у судових засіданнях 07.10.2015р. та 21.10.2015р. не було заявлено та підтримано позовних вимог до відповідача 1.

Одночасно, суд вважає за необхідне зауважити, що судом не було припинено провадження по справі щодо відповідача 1 з огляду на наступне.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору; є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Суд зауважує, що перелік підстав для припинення провадження у справі є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає (п.4.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Пунктом 4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

За наявності відомостей про припинення діяльності суб'єкта господарювання, який є стороною у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини сьомої статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. (п.4.7 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Суд зазначає, що порядок реєстрації військових частин, як суб'єктів господарської діяльності, у Збройних Силах затверджено Постановою №749 від 03.05.2000р. Кабінету Міністрів України.

Цей Порядок визначає механізм реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, а також виключення з відповідного реєстру таких військових частин у разі припинення ними в установленому порядку господарської діяльності (п.1 Постанови №749 від 03.05.2000р. Кабінету Міністрів України).

Пунктом 2 вказаної Постанови передбачено, що реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил, які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин Міністерства оборони України як суб'єктів господарської діяльності.

У п.8 Порядку реєстрації військових частин, як суб'єктів господарської діяльності, у Збройних Силах зазначено, що за рішенням Міноборони господарська діяльність військової частини може бути припинена. У цьому разі військова частина виключається з реєстру військових частин, про що Міноборони повідомляє у п'ятиденний термін податковий орган та орган Державного казначейства за місцезнаходженням військової частини.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 07.10.2015р. судом було зобов'язано Міністерство оборони України надати відомості щодо правового статусу Військової частини А-0244.

Проте, вказаним суб'єктом витребуваних відомостей представлено не було.

Крім того, ухвалою від 23.09.2015р. відповідачів також було зобов'язано надати докази виключення Військової частини А-0244 з реєстру військових частин Міністерства оборони України.

Однак наведеними учасниками судового процесу відповідних відомостей також надано не було.

Одночасно, наявні в матеріалах справи листи, що були представлені відповідачем 2, в яких зазначено про розформування Військової частини А-0244, не дають суду можливості достеменно встановити факт виключення відповідача 1 з реєстру військових частин як суб'єкта господарської діяльності.

Таким чином, з огляду на наведене вище, у суду були відсутні підстави для припинення провадження відносно Військової частини А-0244.

Клопотання №3414 від 21.10.2015р. Військової частини А-0351 про застосування строків позовної давності та зменшення штрафних санкцій залишене судом без задоволення з огляду на наявність самосійних підстав для відмови в задоволенні позову.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ в особі Київської міської філії, м.Київ.

У судовому засіданні 21.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 26.10.2015р.

Суддя М.О. Любченко