Рішення № 52797788, 12.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.10.2015 Справа № 905/1353/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання Бова О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія»

про стягнення 23 853 827,50 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю № 14-100 від 18.04.2014р.

від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю № юр/1 від 30.12.2014р.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія» 23 853 827,50 грн., з яких:

- 10 369 370,80 грн. основного боргу за період січень березень 2014 року, жовтень грудень 2014 року;

- 4 100 718,07 грн. пені за період з 15.02.2014р. по 07.08.2015р.;

- 458 193,76 грн. 3 % річних за період з 15.02.2014 по 07.08.2015;

- 8 925 544,87 грн. інфляційних нарахувань за період лютий 2014 року липень 2015 року.

Позовні вимоги з посиланням на статті 526, 610-612, 625 Цивільного кодексу України, статті 22, 193, 231 Господарського кодексу України, обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю природного газу № 648/14-БО-6 від 05.12.2013р. в частині своєчасних та повних розрахунків за спожитий природний газ.

На підтвердження своїх вимог позивачем подано у копіях: договір купівлі-продажу природного газу № 648/14-БО-6 від 05.12.2013р. з усіма додатками та додатковими угодами, акти прийняття-передачі природного газу за спірний період, довідку по операціях за даним договором.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.08.2015р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 905/1353/15 та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.09.2015р.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК України), про що винесені відповідні ухвали суду від 07.09.2015р., від 07.10.2015р.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву від 18.08.2015р. за вх. № 7719/15, згідно з яким, з врахуванням клопотання відповідача за вх. № 11016/15 від 14.09.2015р., просить суд позовну заяву задовольнити частково; стягнути з відповідача суму основного боргу за договором № 648/14-БО-6 в розмірі 10369370,80 грн.; зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних витрат та 3% річних до 80%; в стягненні пені в розмірі 4100718,07 грн. відмовити; розстрочити виконання рішення суду на 18 місяців рівними частками. При цьому, відповідач посилається на важке фінансове становище, на проведення антитерористичної операції на Сході України, а також на те, що сума інфляційних та 3% річних непомірно висока порівняно з сумою основного боргу, що в силу статті 61 Конституції України та статті 509 ЦК України, на думку відповідача, є підставою для зменшення цих сум до 80 %. Також відповідач посилається на те, що ЗУ «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» встановлює мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій з підприємств, у тому числі з підприємства відповідача, які надають відповідні послуги у районі проведення антитерористичної операції, і є виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг.

06.10.2015р. за вх. № 13942/15 господарський суд одержав від позивача заперечення по відзиву на позовну заяву та клопотань про зменшення неустойки і розстрочку виконання рішення суду, згідно з якими просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі без зменшення розміру пені та розстрочки виконання рішення суду з посиланням на те, що позивач не є «енергопостачальною компанією», а тому норми ЗУ «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Також позивач заперечує проти надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду, з посиланням на те, що важкий матеріальний стан відповідача не може вважатися винятковими обставинами, що економічний стан позивача на сьогоднішній день є вкрай невтішним та на те, що надання розстрочки виконання рішення суду позбавить позивача можливості вчасно проводити розрахунки за поставлений за зовнішньоекономічними контрактами імпортований природний газ, призведе до збільшення фінансових втрат позивача та до необхідності залучення комерційних кредитів для розрахунків з постачальниками імпортованого природного газу.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

05 грудня 2013 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі по тексту позивач або продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія» (далі по тексту відповідач або покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 648/14-БО-6 (далі по тексту Договір), за умовами п.1.1. якого позивач (продавець) зобовязався передати у власність відповідача (покупця за договором) у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

У пункті 2.1 Договору узгоджено, що продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 6 890,2 тис.куб.м., в щомісячних обсягах вказаних у даному пункті.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобовязується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаних уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункти 3.3, 3.4 Договору).

Ціна газу узгоджена сторонами у розділі 5 Договору.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 11.1 Договору).

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років (пункт 9.3 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 28.01.2014р. внесені зміни до договору, а саме: п. 1.2. ст. 1 «Предмет Договору» викладено у наступній редакції: « 1.2. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями»; п. 2.1. ст. 2 «Кількість та фізико-хімічні показники газу» викладено у наступній редакції: « 2.1. Продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 5109,4 тис. куб.м., в т.ч. по місяцях кварталів: І кв. 2987,2 тис. куб.м., ІІ кв. 221,4 тис.куб.м., ІІІ кв. 0 тис. куб.м., ІVкв. 1900,8 тис. куб.м. Також цією додатковою угодою внесені зміни до договору щодо ціни газу та щодо банківських реквізитів продавця.

Додатковими угодами № 2 від 24.04.2014р., № 3 від 27.05.2014р., № 4 від 13.06.2014р., №5 від 30.09.2014р., № 6 від 20.11.2014р., № 7 від 19.12.2014р. до вказаного договору внесені зміни щодо ціни газу.

Так, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за січень березень 2014 року, жовтень грудень 2014 року, підписаних уповноваженими особами сторін та скріплених печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 18 674 277,35 грн., а саме: у січні 2014 року на суму 3 197 099,66 грн.; у лютому 2014 року на суму 2 853 002,21 грн., у березні 2014 року на суму 1 777 280,06 грн., у квітні 2014 року на суму 477 524,62 грн., у жовтні 2014 року на суму 1 237 603,66 грн.; у листопаді 2014 року на суму 3 378 641,66 грн.; у грудні 2014 року на суму 5 753 125,48 грн.

Між тим, відповідач за отриманий природний газ здійснив лише часткову оплату та з порушенням передбачених договором строків, у звязку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути, крім основного боргу в сумі 10 369 370,80 грн., також і пеню в сумі 4 100 718,07 грн., 3% річних в сумі 458 193,76 грн., інфляційні втрати в сумі 8 925 544,87 грн.

При цьому, стягнення суми основного боргу в розмірі 477524,62 грн. за природний газ, поставлений у квітні 2014р. було предметом позову по справі № 908/866/15-г, за результатами розгляду якої господарським судом Запорізької області винесено ухвалу від 19.03.2015р., якою провадження по даній справі припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного:

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу природного газу № 648/14-БО-6 від 05.12.2013р., згідно з яким, позивач зобовязався передати у власність покупцю природний газ, а відповідач прийняти та оплатити цей природний газ до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

Між тим, із вищевстановлених обставин справи випливає, що природний газ, який позивач поставив відповідачу у жовтні грудні 2014р. на суму 10 369 370,80 грн., останнім не оплачений у строк, що встановлений умовами укладеного між сторонами договору. При цьому жодних заперечень щодо наявності цього боргу, а тим більш доказів, які спростовують його наявність відповідач до суду не надав, а, навпаки, надав до суду відзив на позовну заяву від 18.08.2015р. за вх. № 7719/15, згідно з яким відповідач визнає суму заборгованості за договором № 648/14-БО-6 від 05.12.2013р. у розмірі 10 369 370,80 грн.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 10 369 370,80 грн., а отже і їх задоволення в повному обсязі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд виходить з наступного:

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому вимогами ч.1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору на купівлю-продаж природного газу № 648/14-БО-6 від 05.12.2013р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу, позивачем нараховано пеню та 3 % річних за період з 15.02.2014р. по 07.08.2015р., інфляційні втрати за період лютий 2014 року липень 2015 року включно.

За здійсненим господарським судом перерахунком, виконаним за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «ЛІГА Закон», сума 3% річних становить 457 511,18 грн.

Щодо розрахунку інфляційних нарахувань, заявлених позивачем до стягнення у розмірі 8 925 544,87 грн. за період з лютого 2014 року по липень 2015 року включно, господарський суд враховує наступне.

Згідно з пунктом 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27 липня 2007 року № 265 індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Датою виникнення заборгованості за зобовязаннями попереднього місяця за договором є 15-те число наступного місяця, а отже такий місяць є не повним. Крім того, з розрахунку позивача вбачається, що обчислення інфляційних втрат здійснюється з 1-го числа місяця в якому мав здійснюватися платіж, тобто нарахування інфляції здійснюється за період, коли заборгованість ще не виникла, що є неприпустимим в силу приписів статті 625 ЦК України.

Таким чином, при визначенні початкової дати нарахування інфляційних втрат слід вважати 1-ше число місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

При цьому, позивач невірно нараховує інфляційні втрати на суму боргу з урахуванням індексів інфляції попередніх періодів, що є неприпустимим в силу приписів статті 625 ЦК України.

За здійсненим господарським судом перерахунком, виконаним за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «ЛІГА Закон», з урахуванням вірно визначених періоду та суми нарахування інфляційних втрат, становить 7 321 332,44 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних витрат та 3% річних до 80%, яке заявлено у прохальній частині відзиву на позовну заяву за вх. № 7719/15 від 18.08.2015р., суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд має право у виняткових випадках зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобовязання.

Згідно статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, прийнявши до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які приймають участь в зобовязанні, не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Отже, оскільки стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми не є неустойкою, а ст. 625 ЦК України не передбачає можливості зменшення судом її розміру, то відповідне клопотання відповідача відхиляється господарським судом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені суд виходить з наступного:

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобовязання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Такий вид забезпечення виконання зобовязання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

У пункті 7.2 Договору визначено, що за несвоєчасну оплату газу у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача за порушення строків оплати поставленого позивачем природного газу пеню у розмірі 4100718,07 грн.

Між тим, у прохальній частині відзиву на позовну заяву за вх. № 7719/15 від 18.08.2015р. відповідач просить звільнити його від відповідальності (відповідальності у вигляді сплати пені), з посиланням на положення Закон України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Так, частиною другою статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» встановлено мораторій на час, визначений статтею 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами-виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитеррористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія», згідно з ліцензією на виробництво, поставку та транспортування теплової енергії є виробником житлово-комунальної послуги по централізованому опаленню.

На підставі рішення виконавчого комітету Артемівської міської ради № 344 від 11.08.2010р. відповідач є виконавцем зазначеної комунальної послуги. Місцезнаходження та район обслуговування підприємства відповідача є місто Артемівськ Донецька область.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014р. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014р. № 405/2014.

Вказаним Законом, який є спеціальним, дія якого поширюється лише на коло субєктів, визначаються тимчасові заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно з частиною пятою статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено обовязок у десятиденний строк з дня опублікування Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30.10.2014р. розпорядженням № 1053-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

05.11.2014р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1079-р, яким зупинено дію розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014р. «Про затвердження населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2015р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. у справі № 826/18327/14, за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тар Альянс» до Кабінету Міністрів України визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р. «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України» від 30.10.2014 р. № 1053-р».

Відповідно до статті 254 КАС України, у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Указом Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 відповідно до статей 107, 112 Конституції України введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідно до статей 10, 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» анти-терористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим. Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» координацію діяльності субєктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Анти-терористичний центр при Службі безпеки України.

Статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що районом проведення антитерористичної операції є визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Відповідно до рішення РНБО України від 13.04.2014р., уведеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014, Антитерористичним центром при Службі Безпеки України, видано наказ від 07.10.2014р. № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», згідно якого визначено районом проведення антитерористичної операції Донецьку та Луганську області.

Отже, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей визнано компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом.

Крім того, проведення антитерористичної операції на території Артемівського району є загальновідомим фактом, який на підставі статті 35 ГПК України не потребує доказування.

Прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження № 1079-р від 05.11.2014р. не скасовує Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та не робить його недійсним.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та Законами України.

З урахуванням встановлених обставин справи, та положень статей 1, 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», господарський суд, встановивши при цьому, що відповідач є виробником та виконавцем житлово-комунальних послуг по централізованому опаленню і знаходиться на території проведення антитерористичної операції, приходить до висновку про незастосування до останнього штрафних санкцій у вигляді пені, розмір якої у даному випадку становить 4 100 718,07 грн., та про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 29.09.2015р. по справі № 908/6344/14.

Також, у відзиві на позовну заяву (з врахуванням клопотання відповідача за вх. № 11016/15 від 14.09.2015р.) відповідач просить розстрочити виконання рішення суду на 18 місяців рівними частинами посилаючись на важке фінансове становище, на надзвичайні події, які відбуваються на Сході України та на те, що така розстрочка сприятиме можливості відновлення господарської діяльності відповідача.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання.

У пункті 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розяснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, повязаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема ГПК України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, заслухавши пояснення представників сторін, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, дослідивши наявні докази, господарський суд дійшов висновку, що розстрочка присуджених цим рішенням сум строком на 9 (девять) місяців, забезпечить виконання рішення господарського суду Донецької області від 12 жовтня 2015 року у справі № 905/1353/15, і у майбутньому зробить реальною можливість отримання боргу позивачем без створення ризику зупинки діяльності підприємства відповідача, внаслідок чого клопотання відповідача підлягає частковому задоволенню.

Господарський суд приймає до уваги і ту обставину, що при застосуванні статті 83 ГПК України щодо розстрочки виконання рішення від 12 жовтня 2015 року по справі № 905/1353/15, виконання вказаного рішення є більш вірогідним, тому є підстави вважати, що відповідач здійснить необхідних заходів по його належному та своєчасному виконанню.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Беручи до уваги, що позовні вимоги частково обґрунтовані, документально доведені і відповідачем не оспорені, вони підлягають задоволенню в обґрунтованій частині.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір стягується з винної сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія» (84500, Донецька область, місто Артемівськ, вулиця Зелена, будинок № 41; код ЄДРПОУ 34776960) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ 20077720) 10 369 370 (десять мільйонів триста шістдесят девять тисяч триста сімдесят) грн. 80 коп. основного боргу, 457 511 (чотириста пятдесят сім тисяч пятсот одинадцять) грн. 18 коп. 3% річних, 7 321 332 (сім мільйонів триста двадцять одна тисяча триста тридцять два) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 55 599 (пятдесят пять тисяч пятсот девяносто девять) грн. 26 коп. судового збору, а всього 18 203 813 (вісімнадцять мільйонів двісті три тисячі вісімсот тринадцять) грн. 68 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Розстрочити виконання рішення господарського суду щодо стягнення боргу, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору на загальну суму 18 203 813 (вісімнадцять мільйонів двісті три тисячі вісімсот тринадцять) грн. 68 коп. строком на 9 (девять) місяців, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, наступним чином: у перший місяць 2 022 646 (два мільйони двадцять дві тисячі шістсот сорок шість) грн., з другого місяця по девятий місяць по 2 022 645 (два мільйони двадцять дві тисячі шістсот сорок пять) грн. 96 коп. щомісяця.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15 жовтня 2015р.

Суддя Л.В. Ніколаєва