Постанова № 52785908, 11.09.2015, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 11.09.2015

Справа № 334/7352/15-а

Провадження № 2-а/334/143/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2015 року Ленінський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Дубини Л.А., при секретарі Філіпповій Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Запоріжжі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії, -

у с т а н о в и в :

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання дій противоправними та зобовязання вчинити певні дії, вказавши, що він перебуває на обліку в УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя (надалі-Управління) та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

06 серпня 2015 року ним були надані до УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя необхідні документи із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання з довідкою бухгалтерії про заробіток працюючого судді за останній робочий рік перед досягненням 65 років.

12.08.2015 року УПФ України у Ленінському районі м. Запоріжжя відмовив у призначенні щомісячного довічного грошового утримання з посиланням на Закон України №213-VІІІ від 2 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно з п.5 Прикінцевих положень якого з 01 червня 2015 року скасовуються положення щодо нарахування щомісячного довічного грошового утримання, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

У звязку з відмовою у призначенні щомісячного довічного грошового утримання позивачу поновлено виплату раніше нарахованої пенсії за віком.

Крім того, у позові зазначає, що ним ще у лютому 2014 року було подано заяву про відставку у звязку з досягненням 17.04.2014 року 65 років, яка в порушення діючого законодавства розглянута через півтора року. Заява про відставку подана у відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, тобто до прийняття законодавчих актів, на які посилається відповідач у листі, як на підставу відмови у призначенні довічного грошового утримання. Тому це призвело до порушення його прав на належне матеріальне забезпечення у відповідності до змісту та обсягу існуючих гарантій незалежності суддів, в тому числі і суддів у відставці.

Позивач просить визнати протиправними дії УПФ України у Ленінському районі м. Запоріжжя щодо відмови у призначені щомісячного довічного грошового утримання, зобовязати відповідача призначити та нарахувати щомісячне довічне грошове утримання з 06.08.2015р. у розмірі 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру з урахуванням довідки про суддівську винагороду, видану апеляційним судом Запорізької області 05.08.2015 року та виплатити заборгованість, що виникла з урахуванням раніше виплаченої пенсії за віком.

Позивач у судове засідання не зявився, подав до суду заяву, у якій просить розглядати справу без його участі, заявлені позовні вимоги підтримує.

Представник УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя проти позову заперечує, вказує, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні з 07.12.2011року і отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 01.04.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213- VIII, яким внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», крім того, згідно з п. 5 Прикінцевих положень якого з 01 червня 2015 року скасовані положення щодо нарахування щомісячного довічного грошового утримання, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а тому вважає, що відсутні законні підстави для призначення довічного грошового утримання ОСОБА_2 як судді у відставці, а відтак дії Управління є правомірними. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до приписів ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПФ України в Ленінському районі м. Запоріжжя, з 07.12.2011 року і до 01.04.2015 року отримував пенсію за віком, призначену згідно із Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Оскільки ОСОБА_2 станом на 01.04.2015р. працював на посаді судді апеляційного суду Запорізької області, то з 01.04.2015р. з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VІІІ, виплата зазначеної пенсії була припинена.

У лютому 2014 року позивач подав необхідні документи до ОСОБА_3 Юстиції України із заявою про відставку, причиною якої вказано досягнення 17.04.2014 року віку 65 років, що є перешкодою у подальшому виконання обовязків судді.

Постановою Верховної ОСОБА_3 України №636-VІІІ від 16 липня 2015 року «Про звільнення суддів» позивач звільнений з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у звязку з відставкою.

Між датою подання заяви про відставку, розглядом її ОСОБА_3 радою юстиції та винесенням відповідної постанови Верховною ОСОБА_3 України про звільнення позивача пройшло майже шістнадцять місяців.

Відповідно до редакції ст. 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», чинної на дату звернення із заявою про відставку і на дату досягнення позивачем 65 років, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ОСОБА_3 ради юстиції.

Стаття 102 цього закону встановлювала, що суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. ОСОБА_3 кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов'язана повідомити ОСОБА_3 раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді. ОСОБА_3 рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Згідно положень ст. 111 цього Закону, порядок розгляду питання та прийняття Верховною ОСОБА_3 України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної ОСОБА_3 України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної ОСОБА_3 України без висновку комітетів Верховної ОСОБА_3 України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_3 України.

Аналогічні положення щодо звільнення судді з посади містяться відповідно в ст.ст. 111, 113, 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на момент звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у звязку з відставкою постановою ВРУ №636-VІІІ від 16 липня 2015 року.

Відповідно до зазначеної Постанови, наказом голови Апеляційного суду Запорізької області №101-к від 03.08.2015р. ОСОБА_2 виключено 05.08.2015р. зі складу суддів апеляційного суду Запорізької області у звязку з відставкою.

06.08.2015 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши необхідні документи з довідкою про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, видану апеляційним судом Запорізької області 05.08.2015р.

Листом №273/К-1 від 12.08.2015р. УПФ України у Ленінському районі м. Запоріжжя відмовило ОСОБА_2 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посиланням на Закон України №213-VІІІ від 2 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно з п.5 Прикінцевих положень якого у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Одночасно розпорядженням Управління пенсійного фонду України від 07.08.2015 року ОСОБА_2 поновлено виплату пенсії за віком в звязку із виходом у відставку.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ, яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.

Відповідно до частини третьої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 01.10.2011 року набрали чинності зміни до вищезазначеної статті, внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»№3668-VІ, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. Частиною п'ятою цієї ж статті визначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням від 03.06.2013р. №3-рп/2013 частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" у редакції Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення відновили дію частини третя та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" змінено визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, 01.12.2004р. № 19-рп/2004, 11.10.2005р.№ 8-рп/2005, 18.06.2007р. № 4-рп/2007, 22.05.2008р. № 10-рп/2008, які полягають у тому, що визначені Конституцією та Законами України гарантії незалежності суддів є невідємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя й незалежності працюючих суддів і дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності й неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013р. № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" : «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді у постановах від 17.03.2015 року (справа № 21-371а14, 21-429а14), від 09.06.2015 року (справа № 21-472а15), зазначивши, що оскільки за змістом п. 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 воно має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у звязку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013.

Особливість щомісячного грошового утримання судді полягає в тому, що воно не належить до суддівської винагороди і тому не є складовою заробітної плати судді. Виходячи з системного аналізу положень Закону, це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою нормою його соціального забезпечення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, за якою щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді (абзац п'ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на неконституційність обмеження розміру довічного грошового утримання суддів і зазначав, що встановлення максимального розміру такого утримання звужує обсяг існуючого права і водночас знижує досягнутий рівень гарантій суддівської незалежності, підкреслював, що такі положення приймалися Верховною ОСОБА_3 України всупереч вимогам частини третьої статті 22 Конституції України щодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів, а тому не відповідали їй (були неконституційними) (рішення Конституційного Суду України від 18.06.2007 року за № 4-рп/2007, п. 7.5 рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015, внесено зміни до ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно яких ч.3 ст. 141 закону передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Змінами до ч.5 ст. 141 цього закону передбачено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до цієї статті або право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до цієї статті, не виплачується.

З 1 січня 2016 року виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування". Після звільнення з роботи щомісячне довічне грошове утримання виплачується у повному розмірі.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того, згідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII від 02.03.2015, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Згідно із частиною 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Така правова позиція висловлена Конституційним Судом України в рішеннях від 22.09.2005р. №5-рп/2005, від 29.06.2010р. №17-рп/2010, від 22.12.2010р. №23-рп/2010, від 11.10.2011р. №10-рп/2011.

Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Гарантії незалежності суддів закріплені у частині 4 статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. Відповідно до ст. 48 Закону гарантовано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Позивач, маючи право на відставку у звязку з досягненням 65 років, звернувся у встановленому законом порядку із відповідною заявою у лютому 2014 року (до набрання чинності законами №192-VIII та №213-VIII), та мав всі законні підстави на отримання довічного утримання, призначення якого не ставиться в залежність від своєчасності розгляду заяви про відставку компетентними органами.

Указаними вище змінами до ст. 141 України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачкою права на відставку та призначення їй довічного щомісячного грошового утримання в максимальному розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого судді, а приписами п.5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII від 02.03.2015 фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді. Щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини пятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» у взаємозвязку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу І, пункту 5 розділу ІІІ Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини пятої статті 126 Конституції України порушено питання у постанові №14 Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015р. про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням.

Разом з тим, з прийняттям вказаного закону №213-VIII від 02.03.2015 та у звязку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, не скасовано положення ст.141 спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів», частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.

Таким чином, при розгляді заяви ОСОБА_2 про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідач повинен був керуватися ст. 141 спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів», положення якого не втратили чинності у відношенні суддів у відставці в частині права судді на відставку та призначення йому довічного грошового утримання.

Порядок подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України передбачений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008р. №3-1.

Пунктом 1.2 цієї постанови зазначено, що щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної ОСОБА_3 України або Президента України про звільнення у звязку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоровя, що перешкоджає продовженню виконання обовязків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду. У разі звернення пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.

Таким чином, суд дійшов висновку про неправомірність дій управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо відмови ОСОБА_2 в призначенніщомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов'язання призначити та виплати ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Призначене позивачу щомісячне довічне грошове утримання повинно відповідати вимогам ст. 138 Закону України № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 3 червня 2013 року, яка передбачала розмір щомісячного грошового утримання до 90 відсотків без обмеження граничного розміру, починаючи з 05.08.2015р., у розмірі 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру з урахуванням довідки про суддівську винагороду.

Керуючись ст.ст. 8, 22, 55, 64, 95, 124, 142 Конституції України, ст.ст. 2, 6, 9, 158-163, 167 КАС України, Законом України № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів,суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Запоріжжя щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання.

Зобовязати Управління пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Запоріжжя призначити та виплатити ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, починаючи з 06.08.2015 року в розмірі 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру з урахуванням довідки про суддівську винагороду, видану Апеляційним судом Запорізької області 05.08. 2015 року.

Постанова може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 - денний строк з дня складання постанови у повному обсязі.

Суддя: Дубина Л. А.