Постанова № 52782412, 10.08.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а-473/15

в справі №760/11351/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2015 суддя Солом'янського районного суду м. Києва Лазаренко В.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання неправомірною бездіяльність суб'єкта владних повноважень, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2015 позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо непризначення одноразової грошової допомоги у розмірі 20-місячного грошового забезпечення на день встановлення інвалідності та зобов'язати призначити і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 20-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XIІ на день встановлення інвалідності.

Посилається на те, що була звільнена з військової служби 21 травня 2009 року.

09 квітня 2013 року отримала ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 09 квітня 2013 року серії 10ААА №805685.

Міністерство оборони України відмовило їй у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 20-місячного грошового забезпечення у відповідь на її звернення шляхом затвердження відповідного рішення.

Вважає такі дії протиправними та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 20 липня 2015 року в справі було відкрито скорочене провадження.

В запереченнях відповідача, які надійшли на адресу суду останній посилається на те, що позивач отримала одноразову грошову допомогу у законному розмірі.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач була звільнена з військової служби за станом здоров'я з 21 травня 2009 року та є пенсіонером Міністерства оборони України, інвалідом армії ІІІ групи, має більше 20 років вислуги, нагороджена, що підтверджується витягом з наказу про звільнення з військової служби та копіями інших документів.

09 квітня 2013 року позивач отримала ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 09 квітня 2013 року серії 10ААА №805685.

Таким чином, 09 квітня 2013 року позивач набула право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 28 травня 2008 року №499 у розмірі 20-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день встановлення інвалідності.

Позивач надав відповідачеві через уповноважену особу - Київський міський військовий комісаріат необхідні документи для призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби.

Київським міським військовим комісаріатом направлено позивачу повідомлення про рішення керівника відповідача - Міністра оборони України за вих. від 23 лютого 2015 року №1463.

Таким чином, позивач дізналась про порушення її законних прав лише після ознайомлення з рішенням відповідача, яке їй було надіслано встановленим порядком, у лютому 2015 року.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 було затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.

Абз. 4 пп. 2 п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок проходження військової служби, зокрема інвалідам ІІІ групи, виплачується у розмірі 20-місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, чинній на час встановлення інвалідності) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена 09 квітня 2013 року, суд приходить до висновку, що відповідач при вирішення питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 2 Порядку в редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2011 року № 815.

Відповідно до п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Отже, до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на 09 квітня 2013 року - день встановлення позивачу інвалідності третьої групи.

Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи офіційне тлумачення вищезазначених положень, Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 20-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день встановлення інвалідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про визнання бездіяльності відповідача щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 20-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови КМ України від 28 травня 2008 року № 499 неправомірною.

За позивачем має бути визнано право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 20-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності.

Порядок та умови призначення і виплати вищезазначеної одноразової грошової допомоги визначені Постановою КМ України від 28 травня 2008 року № 499.

Таким чином, на відповідача повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 20 місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з врахуванням проведеної виплати, а не стягнути її недоплачену частину.

З урахуванням вищевикладеного, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», ст. ст.9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 20-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови КМ України від 28 травня 2008 року № 499 у законному розмірі.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомогу в разі настання інвалідності внаслідок проходження військової служби у розмірі 20-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності з урахуванням проведених виплат.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її отримання до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд.

Суддя