Постанова № 52782384, 17.08.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а-543/15

в справі №760/13750/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2015 суддя Солом'янського районного суду м. Києва Лазаренко В.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання неправомірною бездіяльність суб'єкта владних повноважень, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21.07.2015 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо непризначення одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення та зобов'язати призначити і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 54-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, на день встановлення інвалідності; стягнути кошти.

Посилається на те, що був звільнений з військової служби та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

09 листопада 2006 року отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 09 листопада 2006 року серії КИ-1 №014955.

20 червня 2015 року Міністерство оборони України відмовило йому у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення у відповідь на його звернення через уповноважений орган.

Вважає таку бездіяльність протиправною та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 30 липня 2015 року в справі було відкрито скорочене провадження.

В запереченнях відповідача, які надійшли на адресу суду останній посилається на те, що позивач не отримав одноразову грошову допомогу правомірно.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з військової служби за хворобою з правом носінням військової форми і оголошенням подяки за бездоганну службу у Збройних Силах відповідно наказу Міністра оборони України від 11 березня 1992 року №098 (по особовому складу) та є пенсіонером Міністерства оборони України, інвалідом війни ІІ групи, учасником бойових дій, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії, приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з 03 грудня 1981 року по 12 червня 1983 року, безпосередньо приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у 1986 році, має 26 років календарної вислуги та 29 років пільгової вислуги, що підтверджується витягами з наказів та копіями посвідчень.

09 листопада 2006 року позивач отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із пораненням, контузією та захворюванням, пов'язаними із виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, що підтверджується довідкою МСЕК від 09 листопада 2006 року серії КИ-1 №014955.

Позивач не отримував будь-яких страхових сум від Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА", що підтверджується довідкою від 19 лютого 2015 року №201.

Позивач надав відповідачеві через уповноважену особу - Київський міський військовий комісаріат необхідні документи для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби.

Київським міським військовим комісаріатом направлено відповідачу необхідний пакет документів на позивача за вих. від 10 березня 2015 року № 1900.

Відповідачем в особі його керівника - Міністра оборони 20 червня 2015 року затверджено протокол Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 19 червня 2015 року №18 щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу з мотивів того, що на день його звільнення діяла ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Суд бере до уваги, що у вищезазначеному рішенні відповідача прямо зазначається факт введення одноразової грошової допомоги з 10 травня 2006 року на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року №3597-ІV.

Відповідно п.2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Час звільнення позивача не впливає на виникнення права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу.

Тобто у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги 09 листопада 2006 року (день встановлення інвалідності).

Вищезазначена правова позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, що викладений у Постанові від 10 березня 2015 року у справі №21-563а14.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 19 серпня 1992 року №488 «Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум».

Відповідно до ч.3 ст.41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності.

На виконання п.8 глави ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 04 квітня 2006 року №3597-ІV, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 21 лютого 2007 року №284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році».

Відповідно до абзацу 3 пп.3 п.2 Порядку військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Відповідно до п.8 Порядку за наявності права на грошову допомогу та інші передбачені законами України виплати у зв'язку із загибеллю (смертю), заподіянням каліцтва або настанням інвалідності військовослужбовця та інвалідності особи, звільненої з військової служби, члени сім'ї або утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовослужбовець та особа, звільнена з військової служби, мають право лише на одну з них.

Таким чином, 09 листопада 2006 року позивач набув одночасно право на отримання як одноразової грошової допомоги відповіднодо ч. 3 ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносини), так й на отримання страхової суми відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Позивач не скористався своїм правом на отримання страхових сум, але звернувся до відповідача за призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги у разі інвалідності.

Суд відкидає твердження представника позивача, що з 04 червня 2008 року припинено виплату страхових сум відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488 та одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 з наступних підстав.

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488 "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" втратила чинності лише на підставі п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Кабінетом Міністрів України у пункті 2 Постанови від 25 грудня 2013 року №975 зазначено наступне:

«Установити, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. №284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги».

Крім цього, суд звертає увагу на факт призначення 20 листопада 2012 року відповідачем особі, звільненій з військової служби 30 жовтня 2006 року, одноразової грошової винагороди за випадком інвалідності ІІІ групи, що настала 11 жовтня 2012 року, саме на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2007 року №284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році», що підтверджується судовою практикою, зокрема: постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 03 червня 2013 року у справі №760/8718/13-а (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 33798400).

Таким чином, Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 не скасована та є чинною, а сам відповідач продовжив її безпосереднє правозастосування після 04 червня 2008 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 будь-яких обмежень за часом звернення заявників на отримання одноразової грошової допомоги не встановлено.

Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2015 року у справі №К/800/19036/15 з огляду на наступне.

У справі №К/800/19036/15 позовні вимоги позивача до відповідача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги не були обґрунтовані положеннями ч.3 ст.41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на які безпосередньо посилається позивач ОСОБА_1 у справі, що зараз перебуває на розгляді Суду.

У зазначеній вище справі судом касаційної інстанції визнано помилковим задоволення позовних вимог судом першої інстанції на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, дія якої розповсюджено на спірні правовідносини, що виникли з 01 січня 2007 року, а спірні правовідносини між Міністерством оборони України та інвалідом війни ОСОБА_1 виникли 09 листопада 2006 року.

Крім цього, суд касаційної інстанції обґрунтовує своє судове рішення фактом звільнення позивача у 1994 році з військової служби у ЗС Російської Федерації, а позивача ОСОБА_1 звільнено з військової служби у Збройних Силах України.

Відсутність права інваліда війни ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не виключає його право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ч.3 ст.41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за умови відсутності факту отримання позивачем ОСОБА_1 страхових виплат на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488 "Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум".

Крім цього, грошове забезпечення, з якого має бути обраховуватися одноразова грошова допомога ОСОБА_1, повинно обраховуватися з усіх складових грошового забезпечення за аналогічною посадою, з якої було звільнено позивача з військової служби, станом на день встановлення інвалідності у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, що діяла на час ухвалення Постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2007 року №284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році».

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 встановлено, що розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки, передбаченої Указами Президента України від 04 жовтня 1996 року №925 та від 23 лютого 2002 року №173 і постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 року №829) за останньою посадою, яку військовослужбовець займав на день втрати працездатності, а особа, звільнена з військової служби, - на день звільнення.

Водночас ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент ухвалення порядку) елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, виходячи із визначених в ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який має вищу юридичну силу.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2013 року (справа №21-383а13).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в частині визнання дій відповідача щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 неправомірними.

При цьому, на відповідача повинен бути покладений обов'язок нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 54 місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не стягнути її недоплачену частину.

У зв'язку з цим, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача коштів у відповідному розмірі.

З наведених підстав суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2007 року №284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році», Постановою Кабінету Міністрів від 19 серпня 1992 року №488 «Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум», Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст. ст.9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році».

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284, виходячи зі складу грошового забезпечення на день встановлення інвалідності з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за посадою, яку він обіймав на день звільнення.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її отримання до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд.

Суддя