Рішення № 52777934, 20.10.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Буцяка З.І., Шеремет А.М.,

секретаря судового засідання: Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 липня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 липня 2015 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 3 836 119, 50 грн. заборгованості за кредитним договором та 3654,00 грн. судових витрат.

Вважаючи дане рішення незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

На обґрунтування скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, взагалі не досліджено та не прийнято до уваги виконання зобов'язання сторонами по кредитній угоді № 0708/32 від 17 липня 2007 року. Дане питання розглянуто в односторонньому порядку, тобто судом взято до уваги тільки виконання зобов'язання відповідачами.

Зазначає, що з огляду на чинне законодавство України ордер - __________________

Провадження № 22ц-787/2027/2015 Головуючий у суді 1 інстанції: Котик Л.О.

Доповідач : Демянчук С.В.

розпорядження № 01/1 від 17 серпня 2007 року не може бути доказом виплати коштів ОСОБА_1 в сумі 75 000,00 дол. США. Заяву на видачу готівки № 1 від 17 серпня 2007 року, взагалі не можливо вважати належним доказом, так як вона не є повноцінним документом.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позовна заява подана - 14 лютого 2014 року, а останній платіж по погашенню кредиту був здійснений 22 листопада 2010 року, тобто позов подано після закінчення позовної давності, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Крім того зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є не обґрунтований, не підтверджений жодними належними та допустимими доказами і містить намагання стягнути з відповідача безпідставні борги.

Посилаючись на викладені обставини, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення в частині задоволення вимог про стягнення пені за користування кредитом в повному обсязі не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 17 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № 0708/32 за умовами якої банк надав, а позичальник одержала 75000 дол. США кредитних коштів, з фіксованою 16 % ставкою за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту до 11 серпня 2014 року.

Позивачем умови кредитного договору виконано в повному обсязі, а саме надано кредит в сумі 75000 дол. США, що підтверджується ордером розпорядженням № 01/1 від 17 серпня 2007 року про видачу кредиту, заявою на видачу готівки № 1 від 17 серпня 2007 року, договором про видачу траншу № 0708/32/1 від 17 серпня 2007 року.

На перевірку доводів апелянта судом витребувано копію заяви на видачу готівки № 1 від 17 серпня 2007 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 підтвердила своїм підписом про отримання 75 000 дол. США.

Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо щомісячного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування не виконала, що призвело до виникнення заборгованості.

Відповідно до пунктів 2.2.1-2.2.15 Кредитного договору № 0708/32 позичальник зобов'язався використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитних коштів та сплату нарахованих відсотків та нарахованої винагороди відповідно до умов договору. Проте, вищезазначені положення Кредитного договору позичальником не виконано та кредитні кошти ПАТ КБ «Приватбанк» не повернуто, що не заперечується та не спростовано ними, а також доводиться розрахунком заборгованості від 27 квітня 2015 року, з якого слідує, що після отримання ОСОБА_1 17 серпня 2007 року кредиту в розмірі 75000,00 дол. США, нею систематично, однак з порушенням графіку платежів (додаток № 1 до Договору про видачу траншу № 0708/32/1 від 17 серпня 2007 року), здійснювались внески, спрямовані на погашення кредиту.

Останній платіж по кредиту був здійснений 10 листопада 2011 року в розмірі 24,72 дол. США, при цьому на вказану дату загальна заборгованість по кредиту становила 92970,63 дол.США.

Дані обставини не спростовані відповідачами.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 27 квітня 2015 року, заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором № 0708/32 від 17 серпня 2007 року складає 170873,92 (дол.США), що за курсом 22,45 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27 квітня 2015 року складає 3836119,50 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 63523,39 дол. США (1426100,10 грн.), заборгованість за відсотками - 56285,18 дол. США (1263602,29 грн.), заборгованість з пені - 51065,35 дол. США (1146417,11 грн.).

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства /ст. 11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом /ст. 60 ЦПК України/ покладено на сторони.

Згідно зі ст.ст. 57, 58 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказі, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони є неконкретизовані та не спростовують висновків суду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком суми заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем. Відповідачем указаний розрахунок не спростований, власних розрахунків з даного приводу не надано, а тому колегією суддів він приймається як достовірний.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Зобовязання ОСОБА_1 за кредитним договором № 0708/32 від 17 серпня 2007 року забезпечені порукою на підставі договору поруки № 0708/32/ДП від 17 серпня 2007 року укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2. За умовами вказаного договору ОСОБА_2 зобов'язався відповідати перед ПАТ КБ «Приватбанк» за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 2 договору поруки № 0708/32/ДП від 17 серпня 2007 року встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов,язків за кредитною угодою в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Пунктом 4 договору поруки № 0708/32/ДП від 17 серпня 2007 року встановлено, що у випадку невиконання боржником обов'язків за кредитною угодою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Як зазначено в п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слідує, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Відповідно до пункту 6.8 Кредитної угоди № 0708/32 терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, за цією Угодою встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Кінцевий термін повного погашення кредиту в п. 1.3 кредитного договору встановлений 11 серпня 2014 року. Як встановлено, останній платіж по кредиту був здійснений 10 листопада 2011 року. З позовом про стягнення заборгованості за даним договором банк звернувся 19 березня 2014 року, тобто в визначений умовами договору збільшений п'ятирічний строк позовної давності. Таким чином строк позовної давності не пропущено.

За вказаних обставин колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотках такими, що відповідають вимогам закону та грунтуються на фактичних обставинах стправи.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що при винесенні рішення суду в частині стягнення пені в неповному обсязі враховано, як вимоги закону, так і фактичні обставини.

За вимогами ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені) застосовується позовна давність в один рік.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягнути пеню за весь період заборгованості за кредитним договором, а саме з грудня 2008 року по квітень 2015 року у розмірі 51065 , 35 дол. США .

Колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір заборгованості за пенею в розмірі 18909 доларів США за наданим позивачем розрахунком, з урахуванням річного терміну позовної давності за період з квітня 2014 року по квітень 2015 року /відповідно до збільшених вимог/ (а.с. 95).

Також при розгляді справи колегія суддів дійшла висновку за можливе застосувати положення ст. 616 ЦК України.

Статтею 616 ЦК України передбачено, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

З наданого банком розрахунку заборгованості по пені вбачається, що заборгованість по пені нараховувалась банком у розмірі 51065,35 дол. США , а відповідно до визначеного апеляційним судом рівчного терміну - 18909 дол. США.

З урахуванням положень ст. 10 ЦПК України колегія суддів погоджується, що банк своїми діями сприяв збільшенню розміру пені, а тому наявні підстави для зменшення її розміру.

Із врахуванням заначених обставин у справі та відповідно до загальних засад цивільного законодавства, а саме передбачених п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, розміру збитків та дій позивача, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені - до 5000 дол. США що за курсом 8,55 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 13 лютого 2014 року складає 42750 грн..

Таким чином, загальну суму заборгованості слід зменшити до 2732452 грн. 39 коп.

В решті доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення пені зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313-317 ЦПК України, ст. 616 ЦК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 липня 2015 року в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості з пені в розмірі 51065,35 доларів США, що за курсом НБУ на 27.04.2015 становить 1146417,11 грн. за кредитним договором № 0708/32 від 17 серпня 2007 року - змінити, зменшивши розмір пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за кредитним договором № 0708/32 від 17 серпня 2007 року до 5000 доларів США, що за курсом 8,55 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 13.02.2014 року складає 42750 грн., а загальну суму заборгованості зменшити до 2732452 грн.39 коп.

В решті залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : З.І.Буцяк

А.М. Шеремет