Рішення № 52773707, 21.10.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/413/15-ц Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Заполовського В.Й., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання: Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: Реєстраційна служба Житомирського районного управління юстиції, Управління Державної міграційної служби у Житомирській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 червня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" або банк, або кредитор, або іпотекодержатель) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 В обґрунтування позову посилалося на те, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 13 квітня 2006 року, між нею та банком укладено договір іпотеки від 13 квітня 2006 року, за яким відповідач передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,10 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку і розташована на території Вересівської сільської ради Житомирського району. ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Остаточно банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 540 339,45 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із спірного житлового будинку.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 02 червня 2015 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір у сумі по 121 грн. 80 коп. з кожного.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, посилається на те, що в прохальній частині позову банк вказав кредитний договір від 19 червня 2007 року, зобов'язань за яким вона не мала; не надав доказів направлення на її адресу письмової вимоги. Всупереч наданим доказам, що підтверджують запис до лікаря, її неявку до суду визнано неповажною. Справа повинна була розглядатися в заочному порядку, однак суд не постановив відповідної ухвали. У порушення п.4 ч.1 ст. 201 ЦПК України суд не розглянув її заяву про зупинення провадження у справі та, як наслідок, не зупинив провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у іншій цивільній справі про визнання договору іпотеки недійсним.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції змінити, визнавши його заочним. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд у порушення ч.1 ст.225 ЦПК України не постановив ухвалу про заочний розгляд справи; не надав йому часу на вирішення питання правової допомоги; не надіслав ухвалу про відкриття провадження у справі; безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір, оскільки вона є інвалідом 2 групи та звільнена від його сплати.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом установлено, що між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_1 (надалі - відповідач або позичальник) 13 квітня 2006 року укладений договір про відкриття кредитної лінії №03-06-Ил/24, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 50 000 доларів США строком до 12 квітня 2013 року, з оплатою по процентній ставці 15% річних (а.с.19-21 т.1).

Відповідно до пункту 6.1 умов договору про відкриття кредитної лінії за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п.3.2,3.4,4.3,4.4,4.6 цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

На забезпечення виконання цього зобов'язання того ж дня між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 (надалі - відповідач або іпотекодавець) укладено договір про іпотеку, за умовами якого остання передала в іпотеку належні їй на праві власності будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована на території Вересівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (а.с.22-23 т.1).

Відповідно до п.2.7 договору про іпотеку у разі порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення га предмет іпотеки.

Відповідачі зареєстровані у житловому будинку, що є предметом іпотеки, 12 грудня 2006 року (а.с.25,27 т.1).

Як убачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 належним чином зобов'язань не виконала, внаслідок чого банком нараховувалася заборгованість. Станом на 02 грудня 2014 року її сума склала 1 540 339,45 грн. та включає: прострочену заборгованість по тілу кредиту - 20 380,58 дол. США, що еквівалентно 307 869,04 грн.; прострочену заборгованість по процентам за користування кредитом - 8 013,95 дол. США, що еквівалентно 121 058,73 грн.; пеню - 1 111 411,68 грн. (а.с.13-18 т.1).

Відповідно до листа відділу ДВС Житомирського районного управління юстиції на виконанні перебуває виконавчий лист №2-82 від 03 жовтня 2013 року, виданий Житомирським районним судом Житомирської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь банка заборгованості на загальну суму 211 936,95 грн., але станом на 13 жовтня 2015 року реально стягнуто на користь банка лише 662,93 грн. (а.с.145 т.2).

У пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неодержання нею повідомлення банка про усунення порушення основного зобов'язання не видаються обґрунтованими, оскільки вона має можливість заперечувати проти вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому засіданні (а.с.35-36 т.1).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції законно, керуючись ст.ст.525,526,548,572,610-612,629,1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», у рахунок погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії звернув стягнення на предмет іпотеки.

Проте, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно з ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно з ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Житловий будинок, на який суд звернув стягнення, використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 У матеріалах справи відсутні докази, що у позичальника у власності знаходиться інше нерухоме майно. Загальна площа житлового будинку складає 191,6 кв.м., що не перевищує 250 кв.м. Окрім того, апеляційний суд також враховує ту обставину, що ОСОБА_1 є інвалідом 2-ої групи.

За таких обставин, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, доповнюючи його резолютивну частину абзацом, яким виконання рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, житловий будинок, зупиняє на час дії Закону України від 03 червня 2014 року.

Верховний Суд України при розгляді справи №6-1049 цс15 висловив наступну правову позицію, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Установивши у справі, що в іпотеку передано житловий будинок, право власності на який ОСОБА_1 набула відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 25 жовтня 2005 року, зареєстрованого в Житомирському обласному державному комунальному підприємстві по технічній інвентаризації 26 жовтня 2005 року, а не за рахунок кредитних коштів, оскільки договір іпотеки був укладений у квітні 2006 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення мешканців, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2, із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 37,39,40 Закону України «Про іпотеку» при ухваленні рішення про виселення відповідачів без надання їм іншого постійного житла, то колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині виселення та ухвалює в цій частині нове рішення, яким відмовляє банку у задоволенні вимоги до відповідачів про їх виселення без надання іншого постійного житла.

Вимоги про виселення також є передчасними з огляду на те, що матеріалами справи не доводиться, що відповідачі отримали письмову вимогу банку від 24 жовтня 2014 року про виселення (а.с.37-38), а у абзаці третьому пункту 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідно до ст.88 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, а чинним законодавством така категорія громадян звільнена від сплати судового збору. Що ж стосується ОСОБА_2, то позивачеві відмовляється у задоволенні вимог до нього.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що суд першої інстанції проігнорував (не розглянув) її заяву про зупинення провадження в справі до вирішення іншої справи про визнання договору іпотеки недійсним та, як наслідок, не зупинив провадження у цій справі, хоча свідчать про недотримання судом першої інстанції норм процесуального права відносно обов'язковості розгляду заяви, але дане порушення не вплинуло на висновки суду першої інстанції, враховуючи те, що позови про визнання договору іпотеки недійсним, на які посилається ОСОБА_1, залишені без розгляду.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції не здійснив заочного розгляду справи не видаються обґрунтованими з огляду на те, що заочний розгляд справи є правом, а не обов'язком суду, може проводитися за певних умов, передбачених ст.224 ЦПК України, непроведення заочного розгляду справи не вплинуло на реалізацію прав відповідачами, яким забезпечено право на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про ненадіслання судом першої інстанції йому копії ухвали про відкриття провадження у справі спростовуються поверненням матеріалів поштою. Окрім того, ОСОБА_2 повідомлявся судами першої та апеляційної інстанції про час та місце проведення судових засідань, але він жодного разу не з'явився до суду.

Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на вимогах закону або спростовуються матеріалами справи, а відтак не свідчать про порушення прав відповідачів та не змінюють висновків суду першої інстанції, що не впливає на його законність та обґрунтованість, а тому в решті рішення суду першої інстанції колегія суддів залишає без змін.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,309,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 червня 2015 року змінити.

Викласти абзац перший резолютивної частини в такій редакції:

Позов задовольнити частково.

Доповнити резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту:

Виконання даного рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки зупинити на час дії Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 02 червня 2015 року в частині виселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та Кредит" у задоволенні вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: Реєстраційна служба Житомирського районного управління юстиції, Управління Державної міграційної служби у Житомирській області, про виселення без надання іншого постійного житла.

Рішення в частині стягнення судового збору скасувати.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: