Постанова № 52768106, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/59891/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області про визнання протиправною та скасування вимоги, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області (далі - УПФУ) в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги відповідача про сплату боргу № Ф-482У від 7 травня 2013 року та про сплату недоїмки № Ф-593У від 10 травня 2013 року (далі - спірні вимоги).

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що спірні вимоги відповідача не ґрунтується на вимогах закону, порушують її права, а тому ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року позов задоволено та скасовано спірні вимоги.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати і відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач звільнена від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини 4 статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), оскільки їй призначена та виплачується пенсія за вислугу років, відповідно до пункту е) частини 1 статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Проте до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального права виходячи з наступного.

У відповідності до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування, і їй призначена пенсія за вислугу років відповідно до пункту е) частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Так, право жінок на пенсію за віком, що передбачене частиною 1 статті 12 Закону № 1788-ХІІ та статтею 26 Закону № 1058-ІV у редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин, пов'язується, зокрема, з досягненням 55 років.

Згідно з положеннями пункту е) частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 3609-VI, які набрали чинності 6 серпня 2011 року) особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Ураховуючи наведене, колегія суддів, на підставі аналізу зазначених норм права, дійшла висновку, що фізичні особи - підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту е) частини 1 статті 55 Закону № 1788-ХІІ і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі частини 4 статті 4 Закону № 2464-VІ.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 15, 22 квітня 2014 року та 17 березня 2015 року (№№ 21-59а14, 21-75а14 та 21-95а15 відповідно).

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконним рішень, які підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року скасувати і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Волинської області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало