Ухвала суду № 52764499, 21.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11784/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

21 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» до Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання нечинними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Відповідач) у якому просило:

- визнати нечинним та скасувати рішення відповідача від 08.04.2015 №8921/10/28-10-37-20-16 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню форми «В1» від 08.05.2015 №0000353720;

- визнати нечинним та скасувати рішення відповідача від 28.04.2015 №10708/10-28-10-37-20-16 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню форми «В1» від 08.05.2015 №0000353720;

- зобов'язати відповідача відобразити у інтегрованій картці позивача за платежем «податок на додану вартість» узгодження податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням форми «В1» від 08.05.2015 №0000353720 у розмірі 13 538 064,00 грн. та досягнення податкового компромісу за податковим повідомленням-рішенням форми «В1» від 08.05.2015 №0000353720 шляхом відображення нарахувань у розмірі 676 904,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову повністю (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПІІ «Лукойл-Україна» (попередня назва позивача) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів за січень 2014 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2014 №415/28-10-31-20/30603572 (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 08.05.2014 №0000353720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) у розмірі 13 538 064,00 грн. та одночасно визначено податкове зобов'язання з ПДВ і зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 13 538 064,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 6 769 032,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням ПІІ «Лукойл-Україна» оскаржило їх до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 у справі №826/9167/14 у задоволенні позову підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 по справі №826/9167/14 апеляційну скаргу підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2015 №К/800/987/15 ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 по справі №826/9167/14 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 у справі №826/9167/14 скасовано, а справу №826/9167/14 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Станом на дату розгляду даної справи адміністративна справа №826/9167/14 за позовом ПІІ «Лукойл-Україна» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 №0000353720 перебуває на розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва.

Тобто, грошове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2014 №0000353720 є неузгодженим.

25.03.2015 ПІІ «Лукойл-Україна» звернулось до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників із заявою про намір досягнення податкового компромісу №678 від 25.03.2015 по податковому повідомленню-рішенню від 08.05.2014 №0000353720 (далі по тексту - заява) (а.с.34). Вказана заява була отримана відповідачем 25.03.2015, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції.

26.03.2015 ПІІ «Лукойл-Україна» сплатило 5% від суми визначеної податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2014 №0000353720, а саме: 676 904,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №297306 від 26.03.2015 (а.с.35).

За результатом розгляду заяви відповідачем прийнято рішення від 08.04.2015 №9821/10/28-10-37-20-16 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню рішенню форми «В1» від 08.05.2015 №0000353720 (а.с.36-37).

16.04.2015 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про намір досягнення податкового компромісу №818 від 15.04.2015, за результатом розгляду якого відповідач прийняв рішення від 28.04.2015 №10708/10-28-10-37-20-16 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню рішенню форми «В1» від 08.05.2015 №0000353720 (а.с.39-40).

Не погоджуючись із вищезазначеними відмовами податкового органу у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню рішенню форми «В1» від 08.05.2015 №0000353720, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковий компроміс щодо грошового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2014 №0000353720, згідно норм податкового законодавства вважається досягнутим з моменту сплати 5% від суми податкового зобов'язання.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підставою для відмови позивачу в застосуванні податкового компромісу стало те, що податковий компроміс щодо податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 №0000353720 не може бути застосований, оскільки ним зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а податковий компроміс може бути застосований виключно у випадку заниження податкових зобов'язань.

Проте, як вбачається з податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 №0000353720, ним зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 538 064,00 грн. та одночасно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість і зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 13 538 064,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 6 769 032,00 грн.

Зазначене грошове зобов'язання та штрафна санкція визначені у зв'язку із тим, що сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 538 064,00 грн. вже була виплачена позивачу та на підставі даного податкового повідомлення-рішення підлягає поверненню позивачем.

Спірна сума не є від'ємним значенням з податку на додану вартість, як зазначає відповідач, а є саме грошовим зобов'язанням ПІІ «АМІК Україна», оскільки останній має сплатити дану суму та нараховані на неї штрафні санкції до бюджету.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що на підставі податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 №0000353720 у позивача виникло грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, до якого, відповідно до положень пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України може бути застосований податковий компроміс.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» розділ ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено підрозділом 9-2 «Підрозділ 9-2. Особливості уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу».

Відповідно до пункту 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно із пунктом 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Пунктом 11 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 01.04.2014, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

Також, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи скаржника, що податковий компроміс не може бути застосований на суму штрафної санкції, визначеної у податковому повідомленні-рішенні від 08.05.2014 №0000353720, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.

Отже, сума штрафної санкції на грошове зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення, до якого застосовано податковий компроміс, не застосовується згідно положень чинного законодавства.

Законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що посилання податкового органу на те, що податкове повідомлення-рішення від 08.05.2014 №0000353720 прийняте за формою «В1», а не формою «Р» (за наслідками перевірок) не заслуговують на увагу суду, оскільки законодавством не встановлено обмеження щодо застосування податкового компромісу виключно при винесенні рішень за формою «Р».

Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики у пункті 4 листа від 10.03.2015 №04-27/10-598 «Щодо деяких питань застосування податкового компромісу» зазначає, що Законом встановлено заявницький (інформаційний) характер процедури податкового компромісу щодо розміру сплати, видів податків та термінів застосування податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов'язань, по яких не завершена процедура судового та/або адміністративного оскарження, та іншими неузгодженими податковими зобов'язаннями.

Нормами абзацу 1 пункту 7 підрозділу 9-2 Податкового кодексу України чітко встановлено, що для податкових зобов'язань, які є неузгодженими внаслідок незакінчення процедури судового та/або адміністративного оскарження, та для інших неузгоджених податкових зобов'язань, до яких закон встановлює можливість застосування податкового компромісу, достатнім для застосування податкового компромісу є подання заяви про намір досягнення податкового компромісу та сплата 5% від визначеної в ній суми без будь-яких перевірок з боку контролюючого органу.

Будь-яких повноважень контролюючого органу щодо відмови в застосуванні податкового компромісу у таких випадках Законом не передбачено.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача відобразити у інтегрованій картці ПІІ «АМІК Україна» за платежем «податок на додану вартість» узгодження податкових зобов'язань ПІІ «АМІК Україна» за податковим повідомленням-рішенням форми «В1» від 08.05.2014 №0000353720 у розмірі 13 538 064,00 грн. та досягнення ПІІ «АМІК Україна» податкового компромісу за податковим повідомленням-рішенням форми «В1» від 08.05.2014 №0000353720 шляхом відображення нарахувань в розмірі 676 904,00 грн. (5% від суми податкового зобов'язання), суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вона є похідною від попередньої позовної вимоги, а тому підлягає задоволенню.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що відповідач необґрунтовано прийняв рішення про непогодження застосування податкового компромісу від 08.04.2015 №9821/10/28-10-37-20-16 та від 28.04.2015 №10708/10-28-10-37-20-16, посилаючись на неможливість застосування податкового компромісу до податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 №0000353720.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Проте, в даному випадку Міжрегіональним Головним управлінням Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників не надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваних рішень та обґрунтування своїх дій.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.