Ухвала суду № 52764379, 22.10.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 358/728/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Якутюк В.С. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

22 жовтня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гнідіній М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального закладу «Богуславський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» на постанову Богуславського районного суду Київської області від 28 серпня 2015 року у справі за позовом комунального закладу «Богуславський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» до Богуславської районної ради Київської області про визнання дій неправомірними та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Богуславського районного суду Київської області з позовом до Богуславської районної ради Київської області (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення сесії районної ради за №37-УІ від 24 квітня 2015 року «Про внесення змін до рішення районної ради від 11 вересня 2014 року №358-32-УІ «Про передачу в оперативне управління КЗ «Богуславський районний Центр первинної медико-санітарної допомоги» приміщення терапевтичного корпусу Богуславської ЦРЛ».

Постановою Богуславського районного суду Київської області від 28 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне та неправильне встановлення обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 11 вересня2014 року Богуславською районною радою Київської області було прийнято рішення №358-32-VІ «Про передачу в оперативне управління КЗ «Богуславський районний Центр первинної медико-соціальної допомоги» приміщення терапевтичного корпусу Богуславської ЦРЛ».

Згідно з п. 1 вказаного рішення було вирішено передати в оперативне управління КЗ «Богуславський районний Центр первинної медико-санітарної допомоги» приміщення терапевтичного корпусу Богуславської ЦРЛ загальною площею 2173,80 кв.м.

24 квітня 2015 року Богуславською районною радою Київської області було прийнято рішення № 413-37-V «Про внесення змін до рішення районної ради від 11.09.2014 № 358-32-VI «Про передачу в оперативне управління КЗ «Богуславський районний Центр первинної медико-соціальної допомоги» приміщення терапевтичного корпусу Богуславської ЦРЛ».

Згідно з п. 1 вказаного рішення вирішено внести зміни до п.1 рішення №358-32-УІ від 11.09.2014 року, виклавши його в наступній редакції: «Передати в оперативне управління КЗ «Богуславський районний Центр первинної медико-санітарної допомоги» приміщення терапевтичного корпусу Богуславської ЦРЛ загальною площею 1829, 52 кв.м, залишивши в оперативному управлінні Богуславської центральної районної лікарні площу 344, 28 кв.м».

Вважаючи рішення Богуславської районної ради Київської області від 4.04.2015 № 413-37-V «Про внесення змін до рішення районної ради від 11.09.2014 № 358-32-VI «Про передачу в оперативне управління КЗ «Богуславський районний Центр первинної медико-соціальної допомоги» приміщення терапевтичного корпусу Богуславської ЦРЛ» протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача прийняте в межах повноважень та з дотримання вимог законодавства.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рушення суду першої інстанції, виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що КЗ «Богуславський районний Центр первинної медико-соціальної допомоги» було подано позов з метою захисту права оперативного управління майном.

Згідно з визначенням, наведеним в ч.1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Частинами 2 та 3 вказаної статті передбачено, що власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

При визначенні підсудності справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з прийняттям Богуславською районною радою рішення з питань передання майна в оперативне управління.

Таким чином, має місце спір між позивачем та відповідачем як суб'єктами господарювання.

Ухвалюючи рішення по суті, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір є справою адміністративної юрисдикції. Проте з таким висновком погодитися не можна з огляду на нижченаведене.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Правовий статус районної ради визначено Законом № 280/97-ВР, статтею 10 якого встановлено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно зі статтею 16 цього Закону матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (у тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Виключною компетенцією відповідної ради є прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 Закону № 280/97-ВР).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник комунального майна здійснює розпорядження майном, яке знаходяться у комунальній власності, у порядку, встановленому законом, а також те, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Наведена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 року по справі № 21-847а15, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та розглянув справу за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки розгляд справи помилково здійснено судом першої інстанції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалена у справі постанова суду першої інстанції, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 198 та ч. 1 ст. 203 КАС України, підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст.ст. 41, 157, 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу комунального закладу «Богуславський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» задовольнити частково.

Постанову Богуславського районного суду Київської області від 28 серпня 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом комунального закладу «Богуславський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» до Богуславської районної ради Київської області закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 26.10.2015

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.