Ухвала суду № 52764231, 24.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2015 рокусправа № 804/20000/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Суховарова А.В. Головко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року у справі № 804/20000/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хлібозавод №10" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Хлібозавод №10" (далі за текстом - ТОВ „Хлібозавод №10") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області (далі за текстом - ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення форми „Р" від 25.11.2014 року №0004981501, прийняте ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року позов задоволено. Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 25.11.2014 року №0004981501, яким ТОВ „Хлібозавод №10" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, за основним платежем в розмірі 79 077 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 39 538,5 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ТОВ „Хлібозавод №10" зареєстровано Виконавчим комітетом

Дніпропетровської міської ради 28.02.2002 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи № 003500. Місцезнаходження підприємства відповідно до установчих документів: м. Дніпропетровськ, вул. Варварівська, буд. 28 та взяте на облік як платник податків (за основним місцем обліку) ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська.

Основним видом діяльності позивача є: виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; виробництво хліба та хлібобулочних, кондитерських виробів; виробництво сухарів, печива, пирогів; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями, тютюновими виробами та інше.

Так, на підставі довідки від 29.10.2014р. №54, виданої ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, відповідно наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 28.10.2014р. №980, виданого ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України в період з 29.10.2014 року по 31.10.2014 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ „Хлібозавод № 10" (код за ЄДРПОУ 31911401) з питань дотримання вимог податкового та іншог законодавства по взаємовідносинам з ПП „Агентство маркетингових досліджень" (код з ЄДРПОУ 37274459) за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №3000/04-61-22-4/31911401 від 31.10.2014 року, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, шо призвело до заниження ТОВ „Хлібозавод №10" податку на додану вартість всього у сумі 79 077 грн. за квітень 2014 року.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2014 року №0004981501, яким ТОВ „Хлібозавод №10" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, за основним платежем в розмірі 79 077 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 39 538,5 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачем порядку проведення перевірок та не дотримання умов для допуску посадових осіб податкового органу до здійснення перевірки ТОВ „Хлібозавод №10" з огляду на наступне.

Статтею 79 Податкового Кодексу України визначено порядок допуску посадових осіб до здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Згідно пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до абзацу шостого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Порядок допуску посадових осіб до здійснення документальної позапланової виїзної перевірки визначено статтею 81 Податкового кодексу України.

Згідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові ссоби контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної позапланової перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; шопії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є відставок) для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Так, згідно абзаца першого розділу 1 вступної частини акту, зазначається про проведення позапланової невиїзної перевірки, проте як в абзаці другому цього розділу зазначається про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Також, в листі відповідача з відповіддю на заперечення позивача, за вих. №25278/10/04-61-22-4 від 20.11.2014р., у другому абзаці стверджується факт проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Враховуючи наведене, податковим органом складено один і той же наказ та направлення про проведення двох різних за суттю перевірок а саме: документальної позапланової виїзної перевірки та документальної позапланової невиїзної перевірки, що є безумовним порушенням норм чинного податкового законодавства.

Колегія суддів дійшла висновку про порушення податковим органом вимог статтей 79, 81 Податкового Кодексу України, оскільки ТОВ „Хлібозавод №10" не було пред'явлено або надіслано передбачених цими статтями Податкового кодексу документів (наказ, направлення).

За вказаних умов посадові особи позивача, як відповідач зазначає у абзаці другому розділу 1 вступної частини акту перевірки, відмовились підписувати направлення на проведення перевірки.

Проте, відповідно до пункту 81.2. статті 81 Податкового Кодексу України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Згідно до абзацу 8 пункту 81.1 статті 81 Податкового Кодексу України, у разі відмови платника податків та/або посадових лужбових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять зрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови.

У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Порушуючи зазначені приписи Податкового Кодексу України відповідач, виходячи зі змісту акту та відповіді відповідача, склав акт від 30.10.2014 року №24-04-61-22-4 „Про причини неможливості розпочати перевірку ТОВ „Хлібозавод №10" (код за ЄГРПОУ 31911401) у терміни визначені в направленні на її проведення". Зазначений акт до позивача станом на дату подачі даної позовної заяви не надходив та під розписку відповідачем не надавався.

Акт про відмову у підписі направлення відповідачем не складено та не було надано позивачу внаслідок чого підстава для початку проведення перевірки відсутня.

В такому випадку складання відповідачем акту перевірки (з встановленими порушеннями податкового законодавства позивачем) є порушенням пункту 86.1. статті 86 Податкового Кодексу України, відповідно до якого результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності) та порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 (далі - Порядок).

Згідно пунктів 3, 4 розділу І Порядку, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, є протиправним і встановлення порушень вказаних у висновках акту без фактичного проведення перевірки, фактичного встановлення порушень та як наслідок прийнтяття податкового повідомлення - рішення.

Щодо порушень, зазначених в акті перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника податку сум ПДВ за такими накладними.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до первинних документів викладені у частині 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пункту 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цьогоКодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків іі надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

Судом встановлено, що 01.01.2014 року між ТОВ „Хлібозавод № 10" (код ЄДРПОУ 31911401) (Замовник) та ПП „Агентство маркетингових досліджень" (код ЄДРПОУ 37274459) (Виконавець) укладено договір № 2 про надання маркетингових послуг. Згідно умов цього договору Виконавець зобов'язується надавати Замовнику послуги, а Замовник зобов'язується приймати належно надані Виконавцем послуги та оплачувати їх на умовах та у порядку, вказаних у Договорі. Вартість послуг зазначена у Додатку до Договору на надання маркетингових послуг від 01.01.2014 року №2.

На виконання цього договору ПП „Агентство маркетингових досліджень" проведено для позивача: кількісні маркетингові дослідженняу формі польового анкетування; телефонні опитування респондентів; визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі; визначення залишків продукції у магазинах, що приймали участь у дослідженні; визначення об'єму продажу товару в торгівельних точках у грошовому виразі, що прицмали участь у дослідженні.

Факт виконання зазначеих послуг підтверджується наступними документами: податковою накладною № 641 від 30.04.2014р; Актом задачі-прийняття робіт (надання послуг) № 005182 від 30.04.2014р.; платіжним дорученням № 1471 від 23.05.2014р.

Судом першої інстанції на підставі досліджених первинних документів зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", статтею 44 Податкового кодексу України та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Колегія суддів критично оцінює твердження відповідача, щодо укладення угод між позивачем та контрагентами без мети настання реальних наслідків з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;

- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Відповідно до статті 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.

Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, наприклад вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 19,58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Закон України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це є підставою для індивідуальної відповідальності цієї сторони.

У разі фактичного здійснення господарської операції, порушення законодавства з боку контрагентів не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентами, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента -це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку та не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит, формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року у справі № 804/20000/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко