Ухвала суду № 52753669, 15.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про дострокове розірвання договору банківського вкладу та повернення грошових коштів,

встановила:

у вересні 2014р. позивач звернулася до суду з позовом про дострокове розірвання договору банківського вкладу на вимогу «Для виплати» НОМЕР_1 від 2 липня 2014р. та договору банківського вкладу «Марафон лояльності подвійний дохід ЕСП» № 817262/2014 від 2 липня 2014р., стягнення з відповідача 190 000грн. заборгованості та 2 884,59грн. процентів.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 2 липня 2014р. уклала з відповідачем вказані договори банківського вкладу і відповідно до меморіального ордеру № 139260 від 2 липня 2014р. внесла у банк 190 000грн. Відповідно до умов договору виплата відсотків повинна була здійснюватися щомісячно за ставкою 25% річних з першого по шостий місяць дії вкладу та 10% річних за сьомий-тринадцятий місяці дії вкладу.

Позивач стверджувала, що 20 серпня 2014р. звернулася до банку із заявою про видачу готівки та отримала 3 884,59грн. відсотків, 2 вересня 2014р. отримала тільки 1 000грн. відсотків у зв'язку із відсутністю коштів у банку. За таких обставин, вона вирішила достроково розірвати договір, про що письмовою вимогою повідомила банк 3 вересня 2014р. і просила повернути грошові кошти та проценти за користування ними, проте, отримала усну відмову.

У січні 2015р. позивач зменшила розмір позовних вимог на 2 884,59грн., посилаючись на те, що вказана сума була виплачена відповідачем.

Заочним рішенням суду від 19 січня 2015р. позов задоволено.

Ухвалою суду від 14 квітня 2015р. заява відповідача про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить заочне рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки з листопада 2014р. у банку введено тимчасову адміністрацію, що позбавило

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/9928/2015Головуючий у суді першої інстанції: Маліновська В.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.можливості виплатити позивачу грошові кошти. Крім того, апелянт зазначає, що позивачем

не дотримано умови про дострокове розірвання договору, а судом не враховано, що 5 лютого

- 2 -

2015р. позивачу частково виплачені грошові кошти.

Апелянт та позивач, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.122, 132, 134), у судове засідання не з'явилися, апелянт направив клопотання про розгляд справи у відсутність його представника, позивач причини неявки не повідомила, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність сторін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 2 липня 2014р. між сторонами укладено договір банківського вкладу «Марафон лояльності. Подвійний дохід ЕПС» № 817262/2014, відповідно до якого вкладник розмістив у банку строковий вклад на умовах депозитного продукту у національній валюті України на строк 13 місяців, з щомісячною виплатою процентів за ставкою 25% річних з першого по шостий місяць дії вкладу та 10% річних за сьомий-тринадцятий місяці дії вкладу.

Також в цей же день між сторонами був укладений договір банківського вкладу на вимогу «Для виплат» НОМЕР_1, відповідно до якого банк зобов'язався відкрити на ім'я вкладника іменний вкладний рахунок у національній валюті.

На виконання умов договору позивачем 2 липня 2014р. внесено у банк 190 000грн., що підтверджується меморіальним ордером.

3 вересня 2014р. представник позивача направив на адресу банку письмову вимогу про дострокове розірвання договору банківського вкладу та повернення грошових коштів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем зобов'язання за договором виконані не були, чим порушені права позивача, які підлягають захисту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, редакція якої діяла на момент виникнення спірних правовідносин, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно пункту 5.1.1.2. Правил відкриття та обслуговування вкладних та поточних рахунків фізичних осіб в ПАТ «ВіЕйБі Банк» вкладник має право отримати вклад та суму нарахованих процентів згідно з умовами договору. При цьому вимога вкладника про дострокове повернення частини вкладу або всього вкладу є підставою для розірвання договору та повернення в зв'язку з цим суми вкладу та нарахованих процентів у повному обсязі з дотриманням процедур та строків, установлених договором та правилами для такого випадку.

Пунктом 5.1.2.3. Правил встановлено, що вкладник зобов'язаний письмово повідомити банк про намір дострокового розірвання договору зі сплатою банку комісії за діючими на день здійснення операції тарифами банку за дострокове закриття вкладу не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання договору, зазначивши в повідомленні дату повернення вкладу.

Також пунктом 9.2.3.6. Правил передбачено, що клієнт доручає, а банк бере на себе зобов'язання договірного списання з рахунка комісії на користь банку за автоматичне перерахування грошових коштів з рахунка на вкладний рахунок клієнта в банку, зазначеного

- 3 -

в заяві клієнта (пункт 9.2.3.6.1.), а також комісії на користь банку за надані банком клієнту послуги, понад зазначених у пункті 9.2.3.6.1. цих Правил, згідно з діючим на день надання відповідної послуги тарифним пакетом «Депозитний».

Право вкладника отримати вклад на його вимогу також передбачено пунктом 5.2.2.8. Правил.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що позивач мала право достроково розірвати укладений з банком договір банківського вкладу та вимагати повернення вкладу, а відповідач був зобов'язаний виконати вимогу вкладника-позивача та автоматично стягнути комісію за дострокове розірвання договору.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не було надано доказів виконання зобов'язань за договором банківського вкладу та повернення грошових коштів позивачу, тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача розмір вкладу, внесеного позивачем до банку.

Доводи апелянта про те, що постановою Національного банку України № 104 від 27 лютого 2014р. була обмежена видача готівкових коштів з депозитних рахунків клієнтів через каси у межах 15 000грн. на добу на одного клієнта, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, так як вказана постанова суперечить положенням ст. 1060 ЦК України, тому застосуванню не підлягає.

Твердження апелянта про те, що позивачу 5 лютого 2015р. частково виплачені грошові кошти у межах гарантованої суми банком-агентом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не підтверджені належними доказами, а крім того, рішення суду, яке є предметом апеляційної перевірки, було ухвалено судом 19 січня 2015р., тому суд першої інстанції не міг врахувати дії, здійсненні після його ухвалення.

Також колегія суддів вважає, що не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог посилання апелянта на відкликання у банку банківської ліцензії, оскільки постанова правління Національного банку України з цього приводу була прийнята 19 березня 2015р., тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 24 листопада 2014р. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 12 призначено з 24 листопада 2014р. уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Всеукраїнський комерційний банк».

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаний або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства рулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Отже, права позивача були порушені на момент звернення її до банку із вимогою розірвати договір та виплатити внесений грошовий вклад і підлягають захисту відповідно до законодавства, яке діяло на момент цього звернення.

Ні постанова правління Національного банку України, ні рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про введення тимчасової адміністрації у банку, на момент порушення прав позивача та звернення її, як до банку з приводу розірвання договору та виплати грошових коштів, так і до суду, не існувало, тому суд першої інстанції не мав законних підстав враховувати вищезазначені обставини при ухваленні рішенні та посилатися на норми матеріального права, які не регулювали правовідносини сторін на момент звернення позивача до суду.

Судом повно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

- 4 -

ухвалила:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» відхилити, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: