Постанова № 52753532, 19.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа № 922/4503/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - Гросси Г.В. за довіреністю № 38-2071/471 від 10.05.2012 р.

відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 23.09.2009 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 (вх. № 4554Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 02.09.2015 р. у справі № 922/4503/15

за позовом КП "Харківські теплові мережі", м. Харків

до ФОП ОСОБА_3, м. Харків

про стягнення 43633,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП ОСОБА_3 (далі - відповідач) звернулось КП "Харківські теплові мережі" (далі - позивач). У позові останній просив суд стягнути з відповідача 29039,74 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати постановленої теплової енергії по договору № 15513, укладеного між сторонами 01.06.2009 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6680,73 грн. інфляційних втрат, 403,15 грн. 3% річних та 7510,14 грн. пені. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.

21.08.2015 року до господарського суду Харківської області від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких представник позивача вказує на часткову оплату відповідачем боргу у розмірі 21258,79 грн., просив припинити провадження у справі в цій частині та просив стягнути з відповідача 7780,95 грн. основного боргу, 6680,73 грн. інфляційні, 403,15 грн. 3% річних та 7510,14 грн. пені., а загалом 22374,97 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.09.2015 р. (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь КП "Харківські теплові мережі" інфляційні витрати у сумі 6680,73 грн., 3% річних у сумі 132,34 грн. та 1827,00 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення 29039,74 грн. основного боргу, 7510,14 грн. пені та 270,81 грн. 3% річних.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Крім того, просив, визнати недійсним з моменту укладання договір № 15513 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, укладений між позивачем та відповідачем.

Так, в своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не надано юридичної оцінки укладеному між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15513, який з боку позивача, підписаний керівником філіалу «Харківтеплозбут» ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності № 38-4997/340 від 31.12.2008 р., однак, належним чином завірена копія цієї довіреності к спірному договору не додавалась, з чого, на думку апелянта, можна дійти висновку про те, що вказаний договір підписаний не уповноваженою на це особою та є повністю недійсним з моменту укладання.

Крім того, суд першої інстанції під час розгляду справи неправомірно не застосував положення ч. 1 ст. 638 ЦК України, оскільки в спірному договорі відсутня суттєва умова, необхідна для даного типу договорів порядок обліку та оплати послуг, засновані саме на діючих правих актах, встановлених тарифах, що, на думку апелянта, також свідчить про те, що даний договір є повністю недійсним з моменту укладання. Крім того, апелянт зазначає про те, що текст даного договору суперечить тексту типового договору затвердженому Постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630 в редакції Постанови КМУ від 03.09.2009 р. № 933.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.10.2015 р.

Позивач 16.10.2015 р. надав за вх. № 14265 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиву на неї доводи сторін, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01 червня 2009 року між позивачем (Теплопостачальна організація) та відповідачем (Споживач) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15513 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді до приміщень за адресою: АДРЕСА_1 у потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться за розрахунковим способом.

За умовами п. 6.3. договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

У відповідності до п. 6.4. договору відповідач повинен за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативним дорученням сплатити позивачу попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію відповідач зобов'язався сплатити до 18 числа місяця, наступного за розрахунковим, при відсутності приладів комерційного обліку.

На підставі п. 10.4. договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача в опалювальний сезон 2014 - 2015 р. р., про що свідчить акт підключення споживача до джерела теплової енергії №171/1067 від 27 жовтня 2014 року та акт відключення споживача від джерела теплової енергії № 171/3020 від 14 квітня 2015 року.

На підставі зазначеного позивачем відповідачу були направлені рахунки на оплату за спожиту теплову енергію. Втім, відповідач не оплатив рахунки в повному обсязі та станом на 05.08.2015 року утворилась заборгованість за неналежне виконання договірних зобов'язань яка складала 29 039,74 грн. та утворилася за період з грудня 2014 року по серпень 2015 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав вимог і заперечень колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Згідно ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті теплової енергії у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку про правомірність позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань у розмірі 29039,74 грн.

Разом з тим, відповідачем до суду надана копія платіжного доручення №270 від 17.08.2015 року про оплату на користь позивача 29039,74 грн. та копія платіжного доручення №274 від 19.08.2015 року про оплату боргу у розмірі 7780,95 грн.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 29039,74 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.2.3 договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію споживач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми, за кожний день прострочення за період з дня наступу строку оплати до дня фактичної оплати.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, та суд дійшов висновку про правомірність нарахування пені у розмірі 7510,14 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наявного в матеріалах справи розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем вказаний розрахунок здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, та суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність нарахування 3% у розмірі 403,15 грн. та втрат від інфляції у розмірі 6680,73 грн.

Разом з тим, як зазначалося вище, відповідачем до суду першої інстанції була надана копія платіжного доручення №274 від 19.08.2015 року про оплату боргу у розмірі 7780,95 грн.

Представником позивача в судовому засіданні суду першої інстанції не надано суду пояснень щодо врахування зазначеного платежу відповідача.

Відповідно до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, враховуючи викладене та наведені норми законодавства, суд першої інстанції правомірно зарахував сплачену відповідачем суму 7780,95 грн. в рахунок погашення нарахованої пені у розмірі 7510,14 грн. та частини нарахованих відсотків у розмірі 270,81 грн. та припинив провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також, є правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 6680,73 грн. втрат від інфляції за період з 18.01.2015 року по 05.08.2015 року та 132,34 грн. 3% річних за аналогічний період.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів на спростування як суми нарахованих на суму основного боргу інфляційних та річних. Заперечення відповідача фактично зводяться до того, що судом першої інстанції не надано юридичної оцінки укладеному між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15513, який з боку позивача, на думку відповідача, підписаний не уповноваженою на це особою та, в зв'язку з цим, просив визнати його повністю недійсним з моменту укладання.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Визнання договору недійсним в даному випадку є правом, а не обов'язком суду.

В даному випадку, відповідач просить визнати недійсним спірний договір з підстав того, що він єнікчемним.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку спірному договору, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання недійсним, оскільки відсутні ознаки як нікчемності, так і недійсності даного договору.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ході вирішення спору колегія суддів встановила, що жодна норма закону не передбачає недійсності укладеного сторонами договору.

Аналогічно відсутні підстави визнати оспорюваний правочин недійсним з обставин, вказаних відповідачем.

Відповідно до ч. 1 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 3 цієї статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Згідно з частиною 3 цієї статті довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Частиною 1 статті 238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Статтею 239 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки правочинів з перевищенням повноважень.

Згідно з частиною 1 цієї статті правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з частиною 2 цієї статті наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15513, укладений між позивачем та відповідачем, від імені позивача підписано ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності № 38-4997/340 від 31.12.2008 р.

У вступній частині договору також вказано, що КП «ХТМ» укладає договір в особі начальника філії «Харківтеплозбут» ОСОБА_5, що діє на підставі довіреності № 38-4997/340 від 31.12.2008 р.

Крім того, обома сторонами цей правочин був в подальшому погоджений в ході його виконання. Як свідчать матеріали справи, позивач виконував договір щодо надання послуг, а відповідач дані послуги приймав. Наступне погодження договору сторонами унеможливлює визнання його недійсним.

Щодо тверджень про неправомірне застосування судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 638 ЦК України та невідповідність спірного тексту договору тексту типового договору затвердженому Постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630 в редакції Постанови КМУ від 03.09.2009 р. № 933 колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що в Україні діє презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). В разі, якщо сторона вважає, що окремі положення договору суперечать закону, вона не позбавлена права звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним.

На даний час відповідач такого звернення не здійснив, договір недійсним не визнавався, в силу чого договір сторін презюмується легальним та повинний створювати правові наслідки у вигляді взаємних обов'язків сторін - у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічно згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 на рішення господарського суду Харківської області від 02.09.2015 р. у справі № 922/4503/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.09.2015 р. у справі № 922/4503/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 26.10.2015 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.