Рішення № 52753143, 19.10.2015, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 925/1605/15

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради до фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення 170 060,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 170 060,67 грн. з яких: 92 342,18 грн. основного боргу, 24 439,54 грн. пені, 46 365,83 грн. інфляційний збитків та 6 913,10 грн. як 3 % річних на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії № 650 від 15.08.2011 року, укладеного між сторонами. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, свого представника в жодне судове засідання не направив, заперечень проти позову не надав, клопотання про відкладення розгляду справи з боку відповідача не надходило.

Перешкоди для розгляду справи за відсутності представника відповідача в порядку ст. 75 ГПК України - відсутні.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача і дослідивши наявні у справі письмові докази й оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позовні вимоги частково з наступних підстав:

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається наступне:

15 серпня 2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Споживач) та комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (надалі - Постачальник) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії (а.с. 7-10) у відповідності до якого Постачальник зобов'язався поставити товар - теплову енергію на потреби опалення, підігріву води Споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватися передбаченого Договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію теплоспоживаного обладнання, що ним використовується ( п. 1.1 договору).

Теплова енергія постачається Споживачу в обсягах згідно з додатком № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору на такі потреби: опалення - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року (п. 2.1. договору).

Облік споживання теплової енергії проводиться: опалення по розрахунку, гаряча вода по лічильнику (п. 5.1. договору).

Пунктом 6.1. договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі згідно з діючими тарифами, затвердженими та оприлюдненими у встановленому порядку.

Тарифи, що вказані в договорі є сталими і можуть змінюватися відповідно до рішення органів виконавчої влади. У разі зміни тарифів, нові тарифи є обов'язковими для Сторін з моменту введення в дію, про що повідомляється в газеті Черкаської міської ради "Місто". Розмір плати за послуги згідно нових тарифів визначатиметься в подальшому без внесення змін та доповнень до цього договору.

Згідно з пунктом 6.2. договору розрахунок за теплову енергію, що споживається, здійснюється у відповідності з вимогами п. 7 ст. 276 ГК України, а саме у формі попередньої оплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

За відпущену теплову енергію "Споживач" сплачує "Постачальнику" щомісячно з ПДВ: 583,23 грн. за 1 Гкал теплової енергії; (Тарифи надано згідно рішення Черкаської міської ради "Про затвердження та погодження тарифів на послуги теплопостачання" за № 2118 від 29.12.2010 року) ( п. 6.4. договору).

Згідно постанови Національної комісії з регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 року позивачу з 01.10.2011 року встановлено тарифи на теплову енергію для потреб бюджетних установ у розмірі 721,19 грн. за 1 Гкал, а для потреб інших споживачів - 736,87 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

За твердженням позивача, станом на 20.08.2015 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 650 від 15.08.2011 року становить 92 342,18 грн., яка розрахована наростаючим підсумком з 01.02.2012 року по квітень 2013 року.

При цьому в січні 2013 року відповідачу здійснено перерахунок вартості послуг та донараховано 3 234,62 грн. (розрахунок позивача від 19.10.2015 року), бо з 10 січня 2013 року відповідачці встановлено лічильник для обліку теплової енергії, за даними якого в подальшому обраховувалася вартість послуги.

До часу встановлення лічильника нарахування суми вартості послуги відповідачу проводилося згідно додатку № 1 до договору ( а.с. 11) яким визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу за опалювальні місяці та за тарифами.

Сторони у справі являються юридичними особами, суб'єктами господарювання в розумінні ст.ст.2, 55 Господарського кодексу України (далі вживається скорочено - ГК України), суб'єктами господарських відносин у сфері теплопостачання.

Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання врегульовуються Законом України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 року.

Статтею 1 ЗУ "Про електроенергетику" встановлено, що електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики, є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; суб'єкти електроенергетики - це суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої належності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням електричної енергії та теплової енергії при централізованому теплопостачанні; споживачі енергії - це суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Згідно ст.26 ЗУ "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Також, відносини сторін врегульовуються і нормами Закону України "Про теплопостачання" від 2 червня 2005 року № 2633-IV, який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери

теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії.

Відповідно до ч.6 ст.19 ЗУ "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Частиною 1 статті 24 ЗУ "Про теплопостачання" встановлено, що споживач має право, у тому числі, на отримання інформації щодо якості теплопостачання, тарифів, цін, порядку оплати, режимів споживання теплової енергії. Згідно ч. 3 статті 24 ЗУ "Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії є, у тому числі, додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Частиною 2 ст.25 ЗУ "Про теплопостачання" встановлено, що теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані при зміні тарифів на теплову енергію повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації в порядку, встановленому законодавством.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ч. 6 ст. 25 ЗУ "Про теплопостачання").

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії також визначають Правила користування тепловою енергією, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року №1198 (набрали чинності з дня прийняття).

Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії (пункт 2 Правил).

Пунктом 23 Правил встановлено: "Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді".

Заперечень з приводу правильності розрахунків позивача, а також власного контрозрахунку, відповідач суду не надав.

У відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 7 статті 193 ГК України, статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За даними позивача, за період з 01.02.2012 року по 02.04.2013 року, з урахуванням донарахування 3 234,62 грн. після встановлення лічильника, відповідачу було нараховано 124 442,18 грн. за надані послуги з теплопостачання. Оплачено відповідачем лише 32100,00 грн., залишок боргу становить 92 342,18 грн.

Доказів про сплату коштів за послуги позивача у більшій сумі, відповідач суду не надав.

Оскільки за умовами п. 6.2. договору остаточний розрахунок за спожиті послуги здійснюється відповідачем до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, строк виконання зобов'язань для відповідача вже є таким, що настав, доказів проведення розрахунку за спожиту теплову енергію у справі немає, тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 92 342,18 грн. залишку основного боргу.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2.3 договору за порушення строків виконання грошових зобовязань, передбачених ст. 6.2 договору, Споживач сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, включаючи день оплати.

Позивач користуючись своїм правом нарахування пені, просить суд стягнути з відповідача 24 435,54 грн. за період з 10.02.2015 року по 20.08.2015 року.

Суд відмовляє позивачу в частині вимог про стягнення пені з наступних підстав:

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умов, які б дозволяли позивачу проводити нарахування пені за період більше шести місяців з часу виникнення права на пеню, умови договору між сторонами не містять.

З розрахунків позивача (а.с. 17) вбачається, що пеня за всі періоди нарахована на суму боргу в розмірі 82 049,58 грн. та за шість місяців, що передували зверненню позивача до суду із позовом.

Сума боргу відповідача у розмірі 82049,58 грн. склалася станом на 10.04.2013 року та була сформована за наростаючим підсумком із попередніх щомісячних заборгованостей відповідача.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тому право на нарахування пені виникає з моменту прострочення виконання зобов'язання боржником.

Оскільки за договором між сторонами від 15.08.2011 року відповідач повинен вносити щомісячні платежі за надані йому послуги із теплопостачання, то і пеня повинна починати розраховуватися відповідачем з кожного місяця, у якому виникає заборгованість за надані послуги. Нарахування пені при цьому повинно припинятися через шість місяців з часу виникнення права на нарахування пені.

Навіть якщо позивач довів би правомірність нарахування пені на суму 82 049,58 грн., то ця сума боргу склалася станом на 10.04.2013 року, як вказано у розрахунках і саме з цієї дати і починається перебіг шестимісячного строку на нарахування пені.

Однак в періоди виникнення боргу відповідача за теплову енергію з січня 2012 по квітень 2013 року позивач пеню взагалі не нараховував, а почав її розрахунок лише за останні шість місяців перед зверненням до суду.

Така позиція позивача є неправомірною, виходячи з такого:

До вимог про стягнення пені встановлена позовна давність тривалістю в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 260 ЦК України). Таким чином, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку, якщо період нарахування штрафних санкцій не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Нарахування пені у зворотному порядку, а не за правилами, встановленим чинним законодавством, є неправомірним.

Такі висновки викладені у постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2012 року по справі № 15/065-11 та від 29.12.2011 року у справі № 13/110-11.

На підставі викладеного, через неправомірне нарахування пені за період лютого-серпня 2015 року у задоволенні позову в частині стягнення пені позивачу слід відмовити повністю.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобовязанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Також норми чинного законодавства не містять положень про обмеження нарахування інфляційних та 3% річних певним періодом, на відміну від пені (ч. 6 ст. 232 ГК України). Строк позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних встановлено у три роки.

Позивач користуючись своїм правом та на підставі прострочення відповідачем проведення розрахунку за основним боргом за спожиту теплову енергію, просить суд стягнути з відповідача 46 365,83 грн. інфляційних, нарахованих за період з 10.02.2012 року по 31.07.2015 року та 6 913,10 грн. як 3% річних за період з 10.02.2012 року по 20.08.2015 року.

Суд перевіривши нарахування інфляційних витрат в сумі 46 365,83 грн. з 10.02.2012 року по 31.07.2015 року та 6 913,10 грн. 3% річних за період з 10.02.2012 року по 20.08.2015 року, встановив неправильність їх нарахування (за належним розрахунком загальна сума 3% річних становить після перерахунку 7 021,47 грн., а інфляційних - 47 228,21 грн.).

Але оскільки позивач в цій частині змін до позовних вимог не подав, то суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних у заявлених позивачем сумах.

Доказів проведення повного розрахунку за позовними вимогами відповідач суду не надав, наявність боргу перед позивачем не спростував.

З урахуванням викладеного, відповідно до обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність примусового стягнення з відповідача лише 92 342,18 грн. основного боргу за надані послуги з теплопостачання, 46 365,83 грн. інфляційних, 6 913,10 грн. як 3% річних на підставі укладеного між сторонами договору № 650 купівлі-продажу теплової енергії від 15.08.2011 року.

В решті вимог про стягнення пені у позові слід відмовити повністю через неправомірність нарахування цієї пені.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з урахуванням вини відповідача у виникненні спору, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім при поданні позову, а саме 2 550,90 грн. судового збору.

Керуючись ст. 49,82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (ідентифікаційний код 02082522, м. Черкаси, вул. О. Дашковича, 62) -- 92 342,18 грн. основного боргу за надані послуги з теплопостачання, 46 365,83 грн. інфляційних, 6 913,10 грн. як 3% річних на підставі укладеного між сторонами договору № 650 купівлі-продажу теплової енергії від 15.08.2011 року та 2 550,90 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

В решті вимог в частині стягнення пені у задоволенні позову відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 23 жовтня 2015 року

Суддя Н.М. Спаських