Рішення № 52752491, 21.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015

Справа №910/11644/15

за позовом: Прокурора міста Луцька, м.Луцьк в інтересах держави та територіальної громади в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло», м.Луцьк, ЄДРПОУ 30391925

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології», м.Київ, ЄДРПОУ 30753866

про стягнення 58 876,40 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

прокурор: Колодчина Р.В. - по посв.

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.08.2015р. оголошувалась перерва до 30.09.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор міста Луцька, м.Луцьк в інтересах держави та територіальної громади в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло», м.Луцьк звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 18 447,39 грн., пені в розмірі 2062,18 грн., 3% річних в сумі 223,71 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3155,46 грн.

26.09.2015р. до господарського суду надійшла заява №4767/08 від 25.08.2015р. Державного комунального підприємства «Луцьктепло», що була підтримана прокурором у судовому засіданні 26.08.2015р., в якій позивач просив припинити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 8894,76 грн. у зв’язку з погашенням боргу та стягнути з відповідача основний борг в сумі 33 845,47 грн., пеню в розмірі 7111,43 грн., 3% річних в сумі 595,99 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 8428,75 грн.

У заяві №5309/08 від 15.10.2015р., яка також була підтримана прокурором, позивачем було підтримано вимоги, наведені у заяві №4767/08 від 25.08.2015р.

21.10.2015р. прокурором подано заяву б/н від 21.10.2015р., в якій останній просив припинити провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 8894,76 грн. у зв’язку з погашенням боргу та стягнути з відповідача основний борг в сумі 33 845,47 грн., пеню в розмірі 7111,43 грн., 3% річних в сумі 595,99 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 8428,75 грн.

В судовому засіданні 21.10.2015р. прокурором надані пояснення, що в межах провадження по розглядуваній справі заявляються позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу на загальну суму 42740,23 грн. (з якої в частині стягнення 8894,78 грн. провадження по справі підлягає припиненню з урахуванням погашення основної заборгованості), пені в розмірі 7111,43 грн., 3% річних в сумі 595,99 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 8428,75 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Статтею 29 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Враховуючи, що заяви №5309/08 від 15.10.2015р. позивача та б/н від 21.10.2015р. прокурора відповідають приписам ст.ст.22, 29 Господарського процесуального кодексу України, останні прийняті господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останніх.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» умов договору №490 від 01.03.2013р. в частині здійснення оплати наданих послуг на суму 33 845,47 грн. за період з лютого по липень 2015р. в обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач у заявах №4767/08 від 25.08.2015р., №5309/08 від 15.10.2015р. та під час розгляду справи у судових засіданнях позов прокурора підтримав в повному обсязі.

У судове засідання 21.10.2015р. позивач не з’явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався. Наразі, про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу щодо часу та місця розгляду справи свідчить поштове повідомлення №0103035747544.

Відповідач у відзиві б/н від 16.10.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» було погашено заборгованість з оплати послуг, нараховану за період з січня 2014р. по січень 2015р. (включно).

Відповідач у судове засідання 21.10.2015р. також не з’явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 30.09.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки сторін в засідання 21.10.2015р. та клопотання б/н від 16.10.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про відкладення розгляду справи господарський суд зазначає наступне.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об’єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що відповідачем у попередніх судових засіданнях вже було висловлено свою позицію по суті спору.

Одночасно, твердження відповідача про неможливість забезпечення участі у розгляді справи 21.10.2015р. свого повноважного представника, господарський суд вважає безпідставними та такими, що не свідчать про наявність достатніх підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості направити у судове засідання свого представника та заміни уповноваженого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов’язаних з ними трудовими відносинами.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони не з’явились, у тому числі, у судове засідання 21.10.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. З наведених підстав клопотання б/н від 16.10.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про відкладення розгляду справи було залишене без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Визначаючи наявність інтересів держави у межах справи та встановлення наявності підстав для звернення прокурора з розглядуваним позовом, суд зазначає наступне.

Ухвалою від 12.05.2015р. повернуто без розгляду позовну заяву прокурора міста Луцька в інтересах держави та територіальної громади міста в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про стягнення 23 888,74 грн. Ухвалу було обґрунтовано тим, що фактично позов поданий в інтересах окремо визначеної юридичної особи - Державного комунального підприємства «Луцьктепло», яка не підпадає під визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Постановою від 30.06.2015р. Київського апеляційного господарського суду України ухвалу від 12.05.2015р. господарського суду міста Києва було скасовано. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційним судом зазначено наступне.

Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» створене згідно з Рішенням №231 від 19.05.1999р. виконавчого комітету Луцької міської ради. Засновником підприємства є Луцька міська рада, яка є органом місцевого самоврядування, представником інтересів територіальної громади міста Луцька.

Відповідно до п.1.2 статуту Державного комунального підприємства «Луцьктепло» підприємство є юридичною особою, користується правом господарського відання щодо закріпленого комунального майна, має право від свого імені укладати договори, набувати майнові та немайнові права та нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у судах, займатися діяльністю, яка відповідає напрямкам, передбаченим статутом. Пунктом 2.1 статуту передбачено, що підприємство створюється з метою задоволення потреб у його послугах та реалізації на основі отриманого прибутку інтересів територіальної громади міста Луцька. Основними видами діяльності підприємства є забезпечення тепловою енергією населення міста, підігрів холодної води для задоволення потреб гарячого водопостачання, виробництво пари та теплої води для обігрівання, розподіл теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ та інше. Підприємство згідно п.3.2 статуту зобов'язане забезпечувати надання вищевказаних послуг відповідно до статуту в обсягах та якості, що відповідають місцевим програмам та укладеним договорам, забезпечувати своєчасну сплату податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та до державних цільових фондів. Виключною компетенцією засновника - Луцької міської ради є визначення основних напрямків використання прибутку.

Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» має важливе соціальне значення для міста, є єдиним підприємством, яке забезпечує тепловою енергією населення та інших споживачів обласного центру.

Станом на 01.04.2015р. Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» має заборгованість по оплаті за спожитий газ перед Державною компанією «Газ України» на суму 24 176 000 грн., перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» 66 267 000 грн., що, в свою чергу, ставить під загрозу проведення опалювального сезону 2015 року в місті Луцьку, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та Постанови №1729 від 27.12.2001р. Кабінету Міністрів України «Про забезпечення споживачів природним газом» постачання природного газу здійснюється за умови його стовідсоткової оплати. Згідно з положеннями Закону України «Про теплопостачання» відповідальність за теплопостачання у регіонах покладена на органи місцевого самоврядування.

Таким чином, за оцінкою апеляційного суду, несплата боргу ставить Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» в скрутне матеріальне становище та призводить до неможливості та утруднення виконання ним пріоритетного завдання, що, в свою чергу, може спричинити надзвичайну кризову ситуацію в життєдіяльності міста Луцька.

Таким чином, приймаючи до уваги позицію Київського апеляційного господарського суду, приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, суд зазначає, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло» з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Луцька.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.03.2013р. між Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» (замовник) було укладено договір №490 про надання послуг, у відповідності до п.1.1 якого на підставі взаємної згоди сторін замовник доручає та оплачує, а виконавець зобов’язується надавати послуги, визначені правочином.

У п.3.1 договору №490 від 01.03.2013р. сторонами досягнуто згоди, що за надання послуг замовник сплачує виконавцю базову винагороду, розмір якої становить 3000 грн. без урахування податку на додану вартість та з урахуванням витрат по оплаті земельного податку. Податок на додану вартість становить 600 грн.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє протягом двох років та одинадцяти місяців з моменту підписання акту приймання-передавання обладнання (п.8.1 договору №490 від 01.03.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №490 від 01.03.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.1.2 договору №490 від 01.03.2013р. виконавець надає наступні послуги: приймає та здійснює зберігання переданого йому замовником телекомунікаційного обладнання відповідно до переліку, в якому зазначено найменування, кількість та вартість обладнання, для чого виконавець виділяє замовнику місце на трубі котельні та місце біля її основи загальною площею 20 кв.м; забезпечує вільний, безперешкодний та цілодобовий доступ (в тому числі, у вихідні та святкові дні) уповноважених представників замовника до обладнання та приміщень; забезпечує можливість цілодобової подачі до обладнання електроенергії трифазного струму напругою – 380 Вт від постачальника електроенергії з використанням власних електромереж та забезпечує підключення обладнання до контуру заземлення з опором не більш 4 Ом (за наявності).

Процес надання послуг вважається розпочатим з моменту підписання контрагентами договору (п.1.3 договору №490 від 01.03.2013р. в редакції додаткової угоди №2 від 29.10.2013р.).

За твердженнями позивача, які з боку відповідача було підтверджено у судовому засіданні 30.09.2015р., на виконання умов договору №490 від 01.03.2013р. у 2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» було передано, а Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» прийнято на зберігання телекомунікаційне обладнання.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» було належним чином виконано свої зобов’язання за договором №490 від 01.03.2013р. у 2013р. в частині приймання на зберігання телекомунікаційного обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології», а отже, у відповідності до умов п.1.3 спірного правочину процес надання послуг за договором вважається розпочатим.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось, у п.3.1 договору №490 від 01.03.2013р. сторонами досягнуто згоди, що за надання послуг замовник сплачує виконавцю базову винагороду, розмір якої становить 3000 грн. без урахування податку на додану вартість та з урахуванням витрат по оплаті земельного податку. Податок на додану вартість становить 600 грн.

Починаючи з другого місяця, базова винагорода за послуги підлягає індексації з нарахуванням індексу інфляції, встановленого Держкомстатом України за попередній місяць.

За умовами п.3.2 договору №490 від 01.03.2013р. (в редакції додаткової угоди №2 від 29.10.2013р.) нарахування винагороди за надані послуги починається з 01.04.2013р. У випадку, якщо послуги надаються не повний місяць, базова винагорода за такий місяць, розраховується пропорційно кількості днів місяця, протягом якого надавалась послуга.

Замовник самостійно сплачує базову винагороду до кінця розрахункового місяця протягом всього часу дії договору. Останнім днем виконання зобов’язання замовником по сплаті базової винагороди за розрахунковий місяць є останнє число розрахункового місяця. В платіжному дорученні замовник визначає період (місяць), за який сплачується винагорода (п.3.3 договору №490 від 01.03.2013р.).

За змістом п.3.4 спірного правочину щомісячно до десятого числа, наступного за розрахунковим, виконавець надсилає замовнику, в тому числі, рахунки на повний обсяг послуг, обумовлених договором платежів за попередній місяць.

Різниця між сумою отриманого від виконавця рахунку та сумою базової винагороди підлягає оплаті замовником протягом п’яти банківських днів з моменту отримання рахунку замовником. При цьому, посилання у платіжному документі на номер та дату рахунку є обов’язковим. Розрахунки між сторонами за договором здійснюються в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця виключно в українській грошовій валюті – гривні.

Наразі, за послуги зі зберігання телекомунікаційного обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» у період з 01.2014р. по 07.2015р. (включно) позивачем було нараховано плату на загальну суму 85 841,98 грн.

На оплату послуг за кожний з місяців наведеного періоду Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» виставлялись рахунки, зокрема: №90 від 31.01.2014р., №255 від 28.02.2014р., №434 від 31.03.2014р., №610 від 30.04.2014р., №845 від 30.05.2014р., №1175 від 30.06.2014р., №1217 від 31.07.2014р., №1364 від 31.08.2014р., №1564 від 30.09.2014р., №1818 від 31.10.2014р., №1948 від 30.11.2014р., №2206 від 31.12.2014р., №97 від 31.01.2015р., №264 від 28.02.2015р., №430 від 31.03.2015р., №607 від 30.04.2015р., №884 від 31.05.2015р., №1101 від 30.06.2015р. та №1406 від 31.07.2015р.

З метою повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи, ухвалою від 11.08.2015р. відповідача було зобов’язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача рахунків-фактур на оплату послуг за договором №490 від 01.03.2013р.

Проте, відповідачем наведених заперечень представлено не було, факту отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» рахунків-фактур на оплату послуг, які було надано Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» в межах договору №490 від 01.03.2013р. у період з 01.2014р. по 07.2015р. заперечно не було.

Отже, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на умови договору №490 від 01.03.2013р., суд дійшов висновку, що строк оплати послуг зі зберігання телекомунікаційного обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології», наданих Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» в межах договору №490 від 01.03.2013р. у період з 01.2014р. по 07.2015р., настав.

Одночасно, твердження відповідача про те, що з огляду на ненадання Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» у 2015р. актів наданих послуг, як-то передбачено п.3.6 договору №490 від 01.03.2013р., не нівелюють обов’язку вносити плату за послуги зберігання, оскільки умовами укладеного між сторонами правочину обов’язок з оплати ніяким чином не пов’язується з фактом підписання сторонами актів-приймання передачі.

До того, наразі, в матеріалах справи відсутні докази розірвання спірного правочину та повернення відповідачу його обладнання. В судових засіданнях по розглядуваній справі відповідачем жодного разу не було заперечено факту надання позивачем послуг у спірний період. Крім того, суд приймає до уваги наявні в матеріалах справи докази часткової оплати послуг за 2015р. (зокрема, за січень 2015р.)., що також додатково вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» користувалось у 2015р. послугами за договором №490 від 01.03.2013р.

Проте, за твердженнями прокурора та позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» належним чином свої обов’язки за договором №490 від 01.03.2013р. виконано не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість з оплати послуг, наданих у грудні 2014р. – липні 2015р. на суму 42 740,23 грн.

Після звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом (з урахуванням часу апеляційного оскарження ухвали від 12.05.2015р. господарського суду міста Києва) відповідачем було оплачено послуги, надані позивачем на виконання умов договору №490 від 01.03.2013р. у грудні 2014р. та січні 2015р. на суму 8894,76 грн., а саме 06.05.2015р. внесено плату на суму 4381,66 грн. та 03.06.2015р. перераховано грошові кошти в розмірі 4513,10 грн. із зазначенням у призначенні платежу рахунків №2206 від 31.12.2014р., №97 від 31.01.2015р.

З приводу погашення спірної заборгованості після звернення до суду з розглядуваним позовом, господарський суд зазначає, що ст.80 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави припинення провадження по справі. Зокрема, вказаною статтею передбачено, що провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно з п.4.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 8894,76 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» погашено не було, а внесено плату лише 06.05.2015р. та 03.06.2015р., суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 8894,76 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про відсутність у відповідача заборгованості за спірним правочином суд до уваги не приймає, як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, суд виходить з наступного.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

За приписами п.1.4 Постанови №174 від 01.06.2012р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в України» безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Разом з тим, п.1.3 Постанови №174 від 01.06.2012р. Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в України» передбачено, що касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. Крім того, як зазначено в п.2.9 вказаної вище Постанови, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення).

Відповідно до положень Постанови №22 від 21.01.2004р. Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» банк має право здійснити переказ кожної суми за окремими розрахунковими документами з обов'язковим зазначенням у реквізиті «Призначення платежу» інформації, зазначеної платником у реквізитах «Платник» та «Призначення платежу» документа на переказ готівки. У платіжних дорученнях, меморіальних ордерах та платіжних вимогах-дорученнях вказаний реквізит заповнюється з урахуванням вимог, встановлених главою 3 даної інструкції. Одночасно, відповідно до п.3.8. вказаної Інструкції Національного банку України реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Як вказувалось вище, умовами п.3.3 договору №490 від 01.03.2013р. передбачено, що в платіжному дорученні змовник визначає період (місяць), за який сплачується винагорода.

Наразі, з представлених відповідачем до суду платіжних доручень, а саме із зазначеного в них призначення платежу, не вбачається, що грошові кошти, перераховані на підставі розрахункових документів, направлені саме на погашення заборгованості за лютий-липень 2015р.

Кожний з представлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» платіжних документів містить посилання на рахунок, що був виставлений на оплату послуг, наданих у період з січня 2014р. по січень 2015р.

Отже, платіжні доручення, що були представлені відповідачем разом з відзивом на позовом, не є належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами оплати замовником послуг, отриманих на підставі договору №490 від 01.03.2013р. за період з лютого по липень 2015р. на суму 33 845,47 грн.

Інших доказів погашення спірної заборгованості матеріали справи не містять.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, у суду відсутні підстави вважати, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» було погашено заборгованість в сумі 33 845,47 грн., що виникла у останнього перед Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» внаслідок невнесення оплати за послуги, надані в межах договору №490 від 01.03.2013р. за період з лютого по липень 2015р.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов прокурора міста Луцька в інтересах держави та територіальної громади в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 33 845,47 грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 7111,43 грн., 3% річних в сумі 595,99 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 8428,75 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.5.2 договору №490 від 01.03.2013р. за порушення строків оплати, що передбачені умовами договору, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення по день фактичної оплати.

Суд зазначає, що визначення у договорі строку нарахування неустойки «по день фактичної оплати» фактично вказує, що контрагенти передбачили більший строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, ніж визначений положеннями ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 15.04.2015р. Верховного Суду України по справі №3-53гс15, яка підлягає застосуванню в порядку приписів ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення платежів за договором №490 від 01.03.2013р., прокурором було заявлено до стягнення пеню в розмірі 7111,43 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем та прокурором розрахунку заявленої до стягнення неустойки, судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов’язань за договором №490 від 01.03.2013р. з внесення плати за послуги зберігання прокурором та позивачем було нараховано 3% річних на суму 595,99 грн. та інфляційні втрати в розмірі 8428,75 грн.

Після здійснення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

За таких обставин, з огляду на вищенаведене, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 8894,76 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, а позовні вимоги прокурора міста Луцька в інтересах держави та територіальної громади в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про стягнення основного боргу в сумі 33 845,47 грн., пені в розмірі 7111,43 грн., 3% річних в сумі 595,99 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 8428,75 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі за позовом прокурора міста Луцька, м.Луцьк в інтересах держави та територіальної громади в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло», м.Лульк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології», м.Київ про стягнення основного боргу 8894,76 грн.

Задовольнити позовні вимоги прокурора міста Луцька в інтересах держави та територіальної громади в особі Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про стягнення основного боргу в сумі 33 845,47 грн., пені в розмірі 7111,43 грн., 3% річних в сумі 595,99 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 8428,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Трьохсвятительська, буд.5/1, літ.А, ЄДРПОУ 30753866) на користь Державного комунального підприємства «Луцьктепло» (43000, Волинська область, м.Луцьк, вул.Гулака-Артемовського, буд.20, ЄДРПОУ 30391925) основний борг в сумі 33 845,47 грн., пеню в розмірі 7111,43 грн., 3% річних в сумі 595,99 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 8428,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Трьохсвятительська, буд.5/1, літ.А, ЄДРПОУ 30753866) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1827 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 21.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.10.2015р.

Суддя Любченко М.О