Рішення № 52752463, 20.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015Справа №910/21755/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»

Про стягнення 9 797,71 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дудник Н.М. представник за довіреністю № 262/03 від 01.10.15.

Від відповідача: Бакасова О.О. представник за довіреністю № 282 від 31.12.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (далі - відповідач) про стягнення 9 797,71 грн., а саме: 6 285,60 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 628,56 грн. пені, 142,56 грн. 3% річних, 2 740,99 грн. збитків від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.15. порушено провадження у справі № 910/21755/15 та призначено її до розгляду на 15.09.15.

За результатами судового засідання 15.09.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 13.10.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 13.10.15. відповідачем було подано письмові пояснення по справі та письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 13.10.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 20.10.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 20.10.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

В судовому засіданні 20.10.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 20.10.15. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/21755/15.

В судовому засіданні 20.10.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.12. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір № 01/2912 оренди офісного приміщення (далі - Договір), за умовами якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення, що відповідають санітарно-технічним і протипожежним вимогам, за актом прийому-передачі (пункт 1.1 Договору);

- приміщення, що надається в оренду, загальною площею 3 кв.м знаходиться за адресою: 79011, м. Львів, вул. Вітовського,35-А (пункт 1.2 Договору);

- всі види платежів, що повинні сплачуватись відповідно до Договору, орендар сплачує орендодавцю у формі безготівкових банківських розрахунків, шляхом перерахування відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця (пункт 4.1 Договору);

- місячна орендна плата за Договором становить 349,20 грн. (у тому числі ПДВ) (пункт 4.5 Договору);

Договір у встановленому порядку не оспорено, не визнано недійсним, а отже, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач передав, а відповідач прийняв нежитлове приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі від 29.12.12. № б/н, який підписано повноважними представниками сторін і скріплено їх печатками.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що орендну плату за приміщення, надану в оренду за Договором відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не сплатив, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість за період з лютого 2014 року по липень 2015 року включно.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Орендна плата сплачується щомісяця авансом, не пізніше 10-го числа поточного місяця на підставі виставлених орендодавцем рахунків (пункт 4.6 Договору).

Заперечуючи проти позову відповідач вказав на те, що Договір припинив свою дію 30.04.15., а тому підстави для стягнення орендної плати відсутні.

Судом встановлено, що відповідно до п. 6.1 Договору, він вступає в силу з моменту підписання акту прийому-передачі і діє до 30.11.15.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Договір може бути достроково розірваний за ініціативою однієї із сторін, за умови письмового попередження за один місяць до дати розірвання Договору (пункт 5.3 Договору).

Позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 1333-04 від 14.07.14., в якому повідомив про своє бажання розірвати Договір на підставі п. 5.3 Договору, та вважати його розірваним з 15.08.14. Крім того, відповідач додав до вказаного листа акт прийому-передачі повернення приміщення за Договором та просив позивача прийняти приміщення та підписати акт. Доказів направлення зазначеного листа суду не надано.

Проте, відповідно до наявного в матеріалах справи листа № 1433-04 від 21.08.14., який було направлено позивачу 21.08.14. та отримано ним 27.08.14. відповідно до опису вкладення в цінний лист, фіскального чеку та повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач повторно висловив бажання розірвати Договір та просив позивача прийняти з оренди орендоване за Договором приміщення, додавши до вказаного листа копію листа № 1333-04 від 14.07.14. та акту приймання-передачі приміщення з оренди.

Жодних заперечень проти розірвання Договору позивач не висловив.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що Договір є розірваним з 28.09.14.

Позивач не подав суду доказів того, що відповідач продовжує користуватися приміщенням на даний час; не пояснив причин ненадання відповіді на вказані листи та не підписання акту повернення приміщення.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до матеріалів справи та за твердженням самого відповідача, він не сплачував позивачу орендну плату за Договором з лютого 2014 року.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає орендна плата, нарахована за період з 01.02.14. по 27.09.14.

Відповідач не надав суду доказів оплати орендних платежів за вказаний період.

При цьому судом враховано, що за приписами п. 4.7 Договору, орендна плата за перший і останній неповні місяці строку оренди за Договором розраховується пропорційно кількості днів у неповному місяці.

Отже, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що ним в порушення покладеного законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати в розмірі 2 758,68 грн. за користування приміщенням за Договором не виконано.

Посилання відповідача на не підписання між сторонами актів здачі-приймання послуг, як на підставу для відмови в позові не приймається судом до уваги, оскільки такі акти умовами Договору не передбачені.

При цьому, за умовами Договору оплата позивачем орендної плати не ставиться в залежність від отримання відповідачем рахунку, а повинен на бути здійснена не пізніше 10 числа місяця, за який здійснюється оплата. Вказана умова про те, що орендна плата сплачується щомісяця авансом, не пізніше 10-го числа поточного місяця на підставі виставлених орендодавцем рахунків (пункт 4.6 Договору) в розумінні статей 251 та 252 Цивільного кодексу України не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати, а тому не виставлення позивачем відповідачу таких рахунків не є підставою для несплати орендної плати до 10 числа (включно) місяця за який здійснюється оплата.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати за Договором, яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, становить 2 758,68 грн., внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу є такими, що підлягають задоволенню частково. В іншій частині орендну плату в розмірі 3 526,92 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 142,56 грн. 3% річних, 2 740,99 грн. збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок 3% річних та збитків від інфляції та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 731,15 грн. збитків від інфляції та 97,36 грн. 3% річних. В іншій частині в розмірі 45,20 грн. 3% річних та 1 009,84 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 628,56 грн. пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 7.3 Договору за прострочення орендної плати Орендар сплачує пеню від суми заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, але не більше 10% від суми заборгованості.

Відповідачем заявлено клопотання по застосуванню строку позовної давності по пені.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Позивачем визначено період часу для нарахування пені з 11.02.14. по 28.07.14.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, враховано, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, а мова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Крім того, під час здійснення перерахунку суми пені судом застосовано позовну давність до вимог про стягнення пені, який у відповідності до приписів п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України становить один рік та є строком, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (постанова Вищого господарського суду України від 14.12.10. № 4/49-42).

З огляду на викладене, враховуючи визначений позивачем період часу для стягнення пені та враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогою про пені за розглядуваним позовом сплинув, а тому вимоги про стягнення 628,56 грн. пені є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

За приписами статті 49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягується в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3; ідентифікаційний код: 20344871) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 41; ідентифікаційний код: 19357489) 2 758 (дві тисячі сімсот п'ятдесят вісім) грн. 68 коп. заборгованості зі сплати орендної плати, 1 731 (одну тисячу сімсот тридцять одну) грн. 15 коп. збитків від інфляції та 97 (дев'яносто сім) грн. 36 коп. 3% річних.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3; ідентифікаційний код: 20344871) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 855 (вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 37 коп. судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.10.15.

Суддя Т.М. Ващенко