Рішення № 52752443, 13.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа №910/19945/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова фірма «Профешинал Клас»

до Публічного акціонерного товариства «Завод Укркабель»

про стягнення боргу за Договором безпроцентної позики в розмірі 286 803,06 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Шавгулідзе В.В., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова фірма «Профешинал Клас» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Завод Укркабель» (далі - відповідач) про стягнення боргу за Договором безпроцентної позики в розмірі 286 803,06 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2015 було порушено провадження у справі № 910/19945/15, розгляд справи призначено на 09.09.2015.

У судове засідання 09.09.2015 представник позивача з'явився та подав клопотання про продовження строків розгляду справи. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 05.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/19945/15 позивач не виконав.

У судове засідання 09.09.2015 представник відповідача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 05.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/19945/15 відповідач не виконав.

Розглянувши у судовому засіданні 09.09.2015 клопотання представника позивача про продовження строків розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи.

Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 09.09.2015 не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням сторонами вимог ухвали господарського суду міста Києва від 05.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/19945/15, розгляд справи було відкладено на 13.10.2015.

У судове засідання 13.10.2015 представник позивача з'явився, подав заяву про відсутність аналогічного спору та письмові пояснення, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 13.10.2015 не з'явився.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова фірма «Профешинал Клас» (далі - позикодавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Завод Укркабель» (далі - позичальник, відповідач) було укладено Договір безпроцентної позики № 4 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позикодавець зобов'язується передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі установленому Договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю.

Відповідно до п. 2.1 Договору сума позики за Договором становить 151 000,00 грн.

Позикодавець перераховує суму позики в безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника (п. 3.1 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору позикодавець надає позичальнику позику у розмірі 151 000,00 грн до 31.12.2013 включно.

Позикодавець повинен 30.09.2014 повернути позикодавцю позику у розмірі 151 000,00 грн (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 4.2 цього Договору, тобто 30.09.2014.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що цей Договір набуває чинності з моменту зарахування суми позики вказаної в п. 2.1 Договору на поточний рахунок позичальника та діє до 30.09.2014 включно.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позикодавцем було надано позичальнику позику у сумі 151 000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками.

З наявних у матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку відповідача вбачається, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу позику у належному розмірі.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, додані позивачем до позовної заяви банківські виписки по особовому рахунку позичальника є первинними документами, а відповідно і належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України, тому приймаються до уваги судом.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми даної позики у строки, передбачені Договором, не виконав.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 54 728,19 грн, 3% річних в розмірі 3 723,29 грн та інфляційні втрати в розмірі 77 351,87 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 6.2 Договору при простроченні повернення позики (її частини) позичальник додатково до штрафу, передбаченого п. 6.1 Договору, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки. При цьому позичальник зобов'язаний повернути суму позики (її неповернену частину в разі дострокового повернення частини позики), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь строк прострочення.

Однак, оскільки Договір припинив свою дію 30.09.2014, а позивачем визначено період нарахування пені з 01.10.2014 по 27.07.2015, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 54 728,19 грн не ґрунтуються на приписах закону, а тому не підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок заявлених розмірів 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем було вірно визначено розмір 3% річних та інфляційних втрат.

З огляду на вищенаведене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 3 723,29 грн та інфляційні втрати в розмірі 77 351,87 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення боргу за Договором в розмірі 286 803,06 грн підлягають частковому задоволенню на суму 232 074,87 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Завод Укркабель» (04073, м. Київ, Московський проспект, будинок 15-А; ідентифікаційний код: 00214528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова фірма «Профешинал Клас» (02090, м. Київ, вулиця Володимира Сосюри, будинок 6, корпус В, СЕКТОР В 4.10.2.; ідентифікаційний код: 35316486) заборгованість у розмірі 151 000 (сто п'ятдесят одна тисяча) грн 00 коп., 3% річних в розмірі 3 723 (три тисячі сімсот двадцять три) грн 29 коп. та інфляційні втрати в розмірі 77 351 (сімдесят сім тисяч триста п'ятдесят одна) грн 87 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Завод Укркабель» (04073, м. Київ, Московський проспект, будинок 15-А; ідентифікаційний код: 00214528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-промислова фірма «Профешинал Клас» (02090, м. Київ, вулиця Володимира Сосюри, будинок 6, корпус В, СЕКТОР В 4.10.2.; ідентифікаційний код: 35316486) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 646 (чотири тисячі шістсот сорок шість) грн 23 коп.

Повне рішення складено 19.10.2015 р.

Суддя О.В. Нечай