Рішення № 52751886, 15.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19778/15 15.10.15 р.

За позовом Публічного акціонерного товариства "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО

ФІНАНСУВАННЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "П.М.А."

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Ліпчанчук Д.О. за довіреністю № 1/09-15 від 14.09.2015 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО ФІНАНСУВАННЯ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "П.М.А." про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.09.2015 р.

26.08.2015 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 03.09.2015 р. представник позивача подала клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.

Ухвалою від 03.09.2015 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів.

У судовому засіданні 03.09.2015 р. оголошувалась перерва до 16.09.2015 р.

11.09.2015 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі ПАТ "Міський комерційний банк" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Ухвалою від 16.09.2015 р. залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство "Міський комерційний банк" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, та відкладено розгляд справи на 05.10.2015 р.

Представник позивача у судове засідання 05.10.2015 р. не з'явився, проте 05.10.2015 р. від відповідача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 05.10.2015 р. розгляд справи відкладено на 15.10.2015 р.

Представник позивача у судове засідання 15.10.2015 р. повторно не з'явився, проте від позивача 15.10.2015 р. через відділ діловодства суду надійшли пояснення по справі та клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача у засіданні проти подальшого відкладення розгляду справи заперечив за наполягав на вирішенні спору по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Статтею 69 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи те, що у суду відсутній строк для подальшого відкладення розгляду справи, а також те, що причини відсутності представника, на які позивач посилається у своєму клопотанні, не можуть вважатись поважними, суд відмовляє у задоволення вказаного клопотання.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 15.10.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.07.2014 р. Публічним акціонерним товариством "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО ФІНАНСУВАННЯ" (надалі - позивач, Покупець) та Публічним акціонерним товариством "Міський комерційний банк" (надалі - третя особа, Продавець) укладено Договір купівлі-продажу (надалі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у Договорі, передати у власність майно, а Покупець - прийняти та оплатити майно, зазначене у Додатках до Договору. Право власності на майно переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання сторонами Актів прийому-передачі, які є невід'ємною частиною цього Договору.

На виконання зобов'язань по передачі рухомого майна, Продавцем було здійснено передачу рухомого майна за наступними Актами прийому-передачі:

- Акт прийому-передачі від 19 вересня 2014 року;

- Акт прийому-передачі від 11 вересня 2014 року;

- Акт прийому-передачі від 26 серпня 2014 року;

- Акт прийому-передачі від 11 вересня 2014 року;

- Акт прийому-передачі від 19 вересня 2014 року;

- Акт прийому-передачі від 19 вересня 2014 року;

- Акт прийому-передачі від 11 вересня 2014 року;

- Акт прийому-передачі від 11 вересня 2014 року.

В даних Актах прийому-передачі зазначено перелік рухомого майна, що передається та вказано також адресу, за якою вказане майно передається, а саме: м. Київ, вул. Мечникова, 2-А.

Як зазначає позивач, станом на час підписання вказаних Актів прийому-передачі, приміщення, в яких здійснювалася передача рухомого майна, знаходились у користуванні Продавця на підставі укладеного останнім договору суборенди з Товариством з обмеженою відповідальністю «П. М. А.» (надалі - відповідач).

З огляду на великий обсяг майна, що відчужувалось, та значні матеріальні затрати для його вивезення, між Продавцем та Покупцем були досягнуті домовленості щодо поступового вивезення вказаного майна. Однак, при спробах здійснити вивезення придбаного майна з приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 2А, представники Покупця не були допущені до приміщень охоронною службою відповідача без пояснення причин.

За таких обставин, представниками позивача було викликано працівників Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві та написано заяву з приводу можливих неправомірних дій з метою інформування та реагування в межах повноважень.

13.07.2015 р. позивачем отримано Висновок по матеріалам ЖЄОЗіП № 11402 від 06.05.2015 р. про відсутність ознак кримінального правопорушення.

Як вказує позивач, дії відповідача щодо утримання рухомого майна у своєму володінні порушують право власності позивача на придбане майно, у зв'язку з чим останній просить витребувати таке майна з незаконного володіння відповідача.

Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що він не має жодного відношення до правовідносин, які існують або існували між позивачем та ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК», зокрема, щодо придбання позивачем майна, переліченого у позовній заяві.

ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» суборендувало у відповідача приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Мечникова 2 літ А, до 20.03.2015 р.

20.03.2015 p., у зв'язку із припиненням договору суборенди № 2/100 від 02.02.2015 p., ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» на підставі Акту приймання-передачі повернуло відповідачу із тимчасового користування приміщення у тому вигляді, в якому воно передавалось в суборендне користування, з урахуванням його нормального зносу та без будь-яких поліпшень та майна.

У той же час, 20.03.2015 р. відповідач передав отримане від ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» приміщення його власникам (ПрАТ «МАНДАРИН ПЛАЗА» та ТОВ «ПЕРЕДОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ПЛЮС»), про що також було складено відповідний акт приймання-передачі, копія якого наявна у матеріалах справи.

Крім того, відповідач вказує, що він не являється суб'єктом господарювання, який надає посередницькі або інші послуги, пов'язані зі зберіганням та/або складуванням будь-якого майна; основним видом діяльності відповідача є надання в суборенду орендованого нерухомого майна.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. Наприклад, продавець надав покупцеві здачу в більшому розмірі, ніж потрібно, або передав неоплачений товар; мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 35 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, суд звертає увагу на те, що жодним доказом, наявним у матеріалах справи, не підтверджується факт набуття або збереження придбаного майна саме відповідачем.

Так, суду надано докази передачі від третьої особи відповідачу, а від відповідача - власникам, приміщення за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 2А.

Проте, з наявних доказів не підтверджується наявність у вказаному приміщенні спірного майна.

Крім того, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача або ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» до правоохоронних органів із заявами про викрадення спірного майна.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту збереження або набуття спірного майна саме відповідачем.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими та непідтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "БАНК ПРОФЕСІЙНОГО ФІНАНСУВАННЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "П.М.А.", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" про витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 20.10.2015 р.

Суддя Н.І. Зеленіна