Рішення № 52749272, 19.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/736/15 Головуючий у 1 інстанції: Мелешко С.І.

Провадження № 22-ц/783/5189/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника ПАТ КБ «Приватбанк» - Гнатишака О.В., ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 травня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлика Петра Олеговича, ОСОБА_6 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки квартири, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

26 лютого 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором та просило стягнути з останнього суму боргу, що утворилась на підставі Кредитного договору № CGR0GA00000320 від 17 серпня 2007 року у розмірі 25 769,40 доларів США, що за курсом 15,76 згідно службового розпорядження НБУ від 22 січня 2015 року становить 406125,77 грн. та судові витрати.

ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлик П.О., ОСОБА_6, в якому просив визнати недійсними: Кредитний договір № CGR0GA00000320 від 17 серпня 2007 року, укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» та договір іпотеки квартири б/н від 17 серпня 2007 року, укладений між його матір`ю ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павликом П.О. (зареєстрований в реєстрі за № 1749), який був укладений в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» перевести валюту кредитування у гривню по курсу НБУ станом на дату підписання сторонами Кредитного договору, тобто станом на 17 серпня 2007 року, зобов'язати приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлика П.О. виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки квартири б/н та належить на праві приватної власності ОСОБА_6, а також просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» надлишково сплачені кошти за Кредитним договором у розмірі 18 048,74 доларів США та судові витрати по зустрічному позову.

Оскаржуваним рішенням позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 25769,40 доларів США (гривневий еквівалент 406125,77 грн.) за Кредитним договором № CGR0GA00000320 від «17» серпня 2007 року залишено без задоволення.

Поновлено строк позовної давності ОСОБА_3 по зустрічному позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та Приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлик Петра Олеговича, ОСОБА_6 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки квартири, зобов`язання вчинити певні дії.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (раніше ЗАТ КБ «Приватбанк») та приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлик Петра Олеговича, ОСОБА_6 про визнання недійсними: Кредитного договору № CGR0GA00000320 від «17» серпня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 та Договору іпотеки квартири від «17» серпня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлик П.О. (зареєстрованого в реєстрі за № 1749), задоволено частково.

Визнано недійсним в цілому з моменту укладення, Кредитний договір № CGR0GA00000320 від «17» серпня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в особі Червоноградської філії ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3.

Визнано недійсним з моменту укладення, Договір іпотеки квартири від «17» серпня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в особі Червоноградської філії ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлик Петром Олеговичем (зареєстрованого в реєстрі за № 1749).

Зобов'язано приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлик Петра Олеговича виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки квартири від «17» серпня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» в особі Червоноградської філії ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6, а саме нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами з усіма невід`ємними приналежностями в ньому - загальною площею 68,9 кв.м. (житлова площа 42,9 кв.м.), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та який належить ОСОБА_6.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; код ЄДРПОУ 14360570; ІПН 143605704021; р/р № 29092829003111 в ПАТ КБ «Приватбанк»; МФО 305299) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Червоноградським МВ УМВС України у Львівській обл., 03.01.2001 р.) надлишково сплачені кошти за Кредитним договором № CGR0GA00000320 від «17» серпня 2007 року у розмірі 18 048,74 доларів США (вісімнадцять тисяч сорок вісім доларів 74 центи США), що в гривневому еквіваленті згідно офіційного розпорядження НБУ щодо курсу валют станом на 17.08.2007 року становить 91 146, 14 грн. (девяносто одна тисяча сто сорок шість гривень 14 коп.).

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» в користь ОСОБА_3 - 243 грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

В задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржило ПАТ КБ «Приватбанк», вважає його незаконним і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суд помилково дійшов висновку, що Банком порушені норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Кредитний договір містить усі умови, передбачені цим законом в редакції, що діяла на момент укладення договору. При укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови, які були узгоджені та прийняті сторонами, відтак у суду не було правових підстав для визнання цього договору недійсним. Щодо визнання договору іпотеки недійсним, то ОСОБА_3 не є стороною зазначеного правочину, оскільки жодних порушень його прав цим договором здійснено не було. Також звертає увагу на те, що відповідачем не було представлено суду жодних доказів поважності пропуску позовної давності та судом не зазначено обґрунтування поновлення цього строку в оскаржуваному рішенні, що є грубим порушенням норм чинного законодавства. Крім цього, судом першої інстанції неповно були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме: неправильно було визначено предмет доказування, не з'ясовані обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та неправильно визначено правовідносини сторін. Просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 травня 2015 року та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «Приватбанк» - Гнатишака О.В., ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 на момент укладення договору не був обізнаний щодо істотних умов Кредитного договору в частині погодження чітких строків повернення позичальником кредитних коштів, у Кредитному договорі відсутні умови п.п. 2.1, 2.2, 2.3, 3.2, 3.4, 3.8 розділу 3 Постанови Правління Національного Банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що є обов'язковими, ОСОБА_3 не було надано інформації щодо методики, яка використовується Банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, а тому подальше виконання Кредитного договору на умовах, що порушують чинне законодавство України, значно погіршують фінансове становище Позичальника по відношенню до Банку та продовжує діяти на даний час - є недопустимим.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Згідно інформації, викладеної на першій сторінці Статуту ПАТ КБ «Приватбанк» в (новій редакції) Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (а.с. 19).

Довідкою головного управління статистики у Дніпропетровській області АА № 241170 від 21.07.2009 року підтверджується, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» зареєстровано в ЄДРПОУ 19.03.1992 року та присвоєно код ЄДРПОУ 14360570 (а.с. 16).

З 2001 року позивачу за первісним позовом Національним банком видано чотири банківські ліцензії та дозволи згідно з додатками до них на право надання банківських послуг, передбачених статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

17 серпня 2007 року, між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено Кредитний договір № CGR0GA00000320, відповідно до якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 45 000,00 доларів США на термін до 16 серпня 2017 року, а відповідач зобов'язався за умовами вказаного Кредитного договору повернути позивачу кредит у зазначеній сумі та сплатити відсотки за користування кредитом і комісію в строки та на умовах, передбачених Кредитним договором.

Сторони не заперечують, що на виконання умов Кредитного договору ПАТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 45 000, 00 доларів США на підставі ордеру-розпорядження № 781 від 17.08.2007 року (а.с. 12), отже у повному обсязі виконав умови Кредитного договору.

У відповідності до абзацу 1 пункту 7.1. Кредитного договору, ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 17 серпня 2007 року по 16 серпня 2017 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у сумі 50 072,00 доларів США (п'ятдесят тисяч сімдесят два долари нуль центів США), (надалі за текстом «споживчий кредит») на наступні цілі: на споживчі потреби 45 000,00 доларів США (сорок п'ять тисяч доларів нуль центів США); на оплату страхових платежів 5072,00 доларів США (п'ять тисяч сімдесят два долари нуль центів США). Періодом сплати вважати період з 17 по 22 число кожного місяця.

Пунктом 7.1. (абзац 3) Кредитного договору встановлено, що щомісяця, в період сплати, позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 714,81 дол. США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотків, винагороди, розраховані відповідно до пунктів 3.2, 3.4, винагорода розрахована відповідно до п.п. 1.1, 3.7 цього договору.

Для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань по поверненню споживчого кредиту за вказаним Кредитним договором, 17 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер: НОМЕР_2) було укладено Договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлик Петром Олеговичем та зареєстрований в реєстрі за № 1749 і, відповідно, накладено заборону на відчуження предмету іпотеки, про що нотаріусом внесено відповідні відомості до Реєстру іпотек.

Згідно умов Договору іпотеки, ОСОБА_6 було передано ПАТ КБ «Приватбанк» в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, з усіма невід'ємними приналежностями в ньому - загальною площею 68,9 кв.м. (житлова площа 42,9 кв.м.), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, оціночною вартістю 285 000,00 грн. (двісті вісімдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Згідно цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошима, боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 530 ч. 1 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

З матеріалів справи, а саме Розрахунку заборгованості за Кредитним договором вбачається, що внаслідок неналежного виконання - ОСОБА_3 умов Кредитного договору виникла заборгованість по кредиту, відсотках, комісії та пені. Представлені позивачем суду розрахунки їх нарахування, повністю відповідають умовам Кредитного договору.

Будь-яких належних доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем за первісним позовом ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не представлено.

З розрахунку заборгованості по Кредитному договору, наданого позивачем за первісним позовом вбачається, що станом на січень 2015 року заборгованість по Кредитному договору становила 25 769,40 дол. США, що за курсом 15,76 згідно службового розпорядження НБУ від 22.01.2015 року дорівнює 406 125,77 грн. та відповідно складається із наступного: заборгованості за кредитом у розмірі 21 880,70 дол. США, відсотків за користування кредитом у розмірі 2 146,84 дол. США, комісії у розмірі 360,00 дол. США, пені у розмірі 139,64 дол. США та штрафу (фіксована частина) в розмірі 15,86 дол. США, штрафу (відсоток від заборгованості) в розмірі 1 226,36 дол. США.

Посилання позивача в обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог на банківську виписку, видану Червоноградською філією ПАТ КБ «Приватбанк» про погашення кредитної заборгованості по кредиту за № 2356189 від 10.04.2015 року за період з 17.08.2007 року по 10.04.2015 року, згідно якої, відповідач ОСОБА_3 нібитоповернув Банку основне тіло кредиту в розмірі 54 854,70 дол. США, внаслідок чого переплатив ПАТ КБ «Приватбанк» суму по основному тілу кредиту в розмірі 9 854,70 дол. США, - є безпідставним. Необхідно вказати, що дана сума у виписці не відображає дійсної суми сплаченого тіла кредиту, оскілька зазначена з врахуванням суми 40 665,72 дол. США, яка безпідставно зазначена в графі «погашення тіла кредиту» за березень 2009 року (а.с. 58, 123), і це вбачається з графи «остаток по тілу кредиту (основний)» за квітень 2009 року, оскільки розмір тіла кредиту в наступний місяць не змінився, і надалі становить 40 665,72 дол. США, (як в березні 2009 року так і в квітні 2009 року). Отже тіло кредиту у березні 2009 року боржником не було сплачено взагалі. Даний факт підтверджується і розрахунком заборгованості за договором, який був поданий в обґрунтування позовних вимог, заявлених позивачем за первісним позовом (а.с. 4 на звороті) та копіями квитанцій про сплату кредиту (а.с. 62-100), оскільки такими не підтверджено сплату 40 665,72 дол. США як в березні 2009 року так і в будь-який інший період з 17.08.2007 року по 10.04.2015 року. Не доведено сплату вищевказаної суми і будь-яким іншими належними доказами. Слід зазначити, що в даній банківськів виписці не відображено і суму комісійних, які були сплачені ОСОБА_3 в період з 17.08.2007 року по 10.04.2015 року.

З розрахунку заборгованості вбачається, що боржник - відповідач за первісним позовом, з грудня 2013 року почав систематично порушувати сплату чергових кредитних платежів у зв'язку із частковою їх сплатою, внаслідок чого станом на 22 січня 2015 року виникла заборгованість по тілу кредиту в сумі 3 866,12 дол. США та процентах в сумі 1919,23 дол. США.

Колегія суддів критично ставиться до твердження відповідача ОСОБА_3, що позивачем за первісним позовом безпідставно нараховуються штафні санкції за період, позовна давність на стягнення яких давно сплинула та до нього як позичальника подвійно застосовується один і той же вид неустойки штраф у фіксованій та процентній частині.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Необхідно зазначити, що відповідач за первісним позовом із заявою про застосування строку позовної давності щодо заявлених позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» позовних вимог під час слухання справи в суді першої інстанції не звертався.

Крім того слід зазначити, що з позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в лютому 2015 року.

З розрахунку ж заборгованості вбачається, що сума пені розрахована за період з січня 2014 року по січень 2015 року становить 760,52 дол. США, проте до стягнення позивачем заявлена лише пеня в сумі 139,64 дол. США.

На спростування твердження ОСОБА_3 щодо подвійного стягнення санкцій, колегія суддів виходить з наступного.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Виходячи з аналізу зазначених статей, штраф є відповідальністю, яка залежить лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання й у часі визначається з настанням однієї з подій як невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Пенею ж є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто встановлює певні юридичні наслідки у вигляді обов'язку сплатити певну суму, яка залежить не тільки від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, а й від часу такого невиконання.

Тобто, пеня та штраф є видами відповідальності за різні порушення зобов'язань боржником.

Штраф має разовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання.

Аналіз правових норм, зокрема ст. ст. 536, 549 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Відповідно до п. 4.1 Договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки.

Згідно п. 5.4 даного Договору при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Кредитним договором більш ніж на 30 днів, у зв'язку з чим Банк змушений буде звернутись в суд, позичальник змушений буде сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Як вбачається, умовами Договору передбачено застосування пені, як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним і є системним.

У той же час, згідно з п. 5.4 Кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за інше правопорушення, а саме порушеннястроків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Кредитним договором більш ніж на 30 днів, при цьому даний вид стягнення є разовим та розраховується за формулою, яка включає в себе фіксовану та процентну частини.

Отже умовами Договору передбачені різні види цивільно-правової відповідальності за різні порушення цих умов і доводи ОСОБА_3 про покладення на нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання не знайшли свого підтвердження.

Посилання позивача в обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог, на те, що пункт 2.3.1 Кредитного договору є дискримінаційним, оскільки 26.08.2010 року Банком в односторонньому порядку було збільшено відсоткову ставку до 12,58% річних, що відповідно могло потягнути невірність нарахуваннь по Кредитному договору, є безпідставними та спростовуються наступним.

Згідно пункту 2.3.1 Кредитного договору, Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме при зміні курсу долара до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення цього Договору, зміні облікової ставки НБУ; зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті. При цьому, Банк надсилає Позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 (семи) календарних днів з дати набуття чинності зміненої процентної ставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

ЦК України 2003 року доповнено ст. 1056-1 (про заборону банку змінювати розмір процентів за користування кредитом в односторонньому порядку) Законом від 12.12.08 року, який набрав чинності 10.01.2009 року. Цей закон не скасовує та не пом'якшує цивільну відповідальність особи, відтак, не має зворотної дії в часі.

Оскільки Кредитний договір укладено між сторонами 17 серпня 2007 року, тому умова Кредитного договору про можливість зміни з ініціативи Банку розміру процентів за користування кредитом, яка була закладена при укладанні Кредитного договору, не суперечить ст. 1056-1 ЦК України про заборону в односторонньому порядку змінювати розмір процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, з урахуванням того, що умовами Кредитного договору щодо яких сторони дійшли згоди під час їх укладення, передбачено право Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов (які вказані вище) з додержанням встановленої Кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення Банком розміру процентної ставки за цим Кредитним договором в односторонньому порядку без укладення додаткових угод є правомірним, при цьому така зміна процентної ставки не потребує укладення додаткової угоди до Кредитного договору.

Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів за кредитом, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною договору, позичальник отримує в банку самостійно, оскільки обов'язок банку щодо надання розрахунків такого підвищення ні законом, ні договором не передбачений.

Матеріалами справи підтверджується обґрунтованість зміни розміру процентів за користуванням кредитом, оскільки така здійснена внаслідок, зокрема, підвищення вартості кредитних ресурсів.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення Кредитного договору процентна ставка становила 11,04% річних.

Листом від 03.10.2008 року за № 20.1.3.2/6-22855/6695, Банк повідомив Позичальника про підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами відповідно до умов Кредитного договору з 22.11.2008 року до 13,08 % та запропонував до 15.11.2008 року звернутися у відділення Банку та подати свої заперечення у разі незгоди. У разі згоди щодо змін умов кредитування, встановлення цих змін буде здійснено автоматично (а.с. 13).

Реєстром № 361USD від 30.10.2008 року підтверджується направлення зазначеного повідомлення боржнику рекомендованою поштою (а.с. 14).

Відтак Банком дотримані умови Договору щодо процедури підвищення процентної ставки та повідомлення боржника про підвищення процентної ставки.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості за період з грудня 2008 року по серпень 2010 року, ОСОБА_3 після підняття Банком відсоткової ставки за кредитом до 13,08%, здійснював платежі в повному об'ємі щодо погашення заборгованості за Кредитним договором (а.с. 4-6). А відтак, зазначене свідчить про фактичне прийняття боржником нових умов Кредитного договору із збільшеною відсотковою ставкою.

В силу вимог частин 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, (навіть за відсутності доказів про належне повідомлення боржника), оскільки фактичні дії свідчать про прийняття пропозиції.

Оскільки договір укладено сторонами на власний розсуд із дотриманням вимог чинного на той час законодавства, збільшення процентної ставки сторони передбачили у певних випадках, Банк відповідно до умов Договору збільшив проценту ставку за кредитом, відтак колегія суддів вважає, що порушень закону зі сторони Банку немає.

У постановах від 19.12.12 року (справи № 6-144цс12 та 6-149цс12) Верховний Суд України зазначив, якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 9 січня 2009 року.

Відповідно до абзацу 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.

Таким чином, встановивши, що Банк прийняв рішення про збільшення розміру процентів за Кредитним договором відповідно до умов Договору й до набрання чинності Законом, яким встановлено заборону збільшення Банком розміру процентів в односторонньому порядку, та про це повідомив ОСОБА_3 в передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» та Кредитним договором строк, - колегія судів приходить до висновку, що порушень закону зі сторони Банку немає.

З розрахунку заборгованості також вбачається, що 26.08.2010 року Банком відповідно до п. 2.3.1 Кредитного договору було зменшено відсоткову ставку з 13,08% до 12,58% річних, а не її збільшення, як зазначає відповідач за первісним позовом, авідтак, Банк у зв'язку з цим не міг отримувати додаткову вигоду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання що розрахунок заборгованості проведено у відповідності до відсоткових ставок на підставі та в порядку визначеному Договором і нормативно-правовими актами України.

Матеріали справи не містять відомостей, про те, що ОСОБА_3 був не згідний із рішенням Банку щодо зменшення відсоткової ставки, а саме з 13,08% до 12,58% річних.

Також необхідно зазначити, що доводи ОСОБА_3 щодо нарахування Банком заборгованості за збільшеною процентною ставкою, не становлять підстав для визнання укладеного Кредитного договору недійсним, а є лише аргументом для заперечення проти розміру боргу за кредитом.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 є підставними в сумі заборгованості по кредиту, яка становить 25 769,40 дол. США.

Що стосується зустрічного позову, то колегія суддів виходить з наступного.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовуючи свій позов вказував, що умови зазначеного вище Договору суперечать валютному законодавству України.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і закону. Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.

Статтею 99 Конституції встановлено, що грошову одиницю України є гривня. При цьому Конституція не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмеження приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47, 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Згідно п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншимфінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за№ 1429/10028, використання іноземної валюти, як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Аналізуючи наведені норми матеріального права, можна дійти до висновку, що банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті.

З матеріалів справи вбачається, щоПублічному акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» (ЗАТ КБ «Приватбанк»): 04 грудня 2001 року НБ України було видано банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та письмовий дозвіл № 22-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з додатком, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, тому використання Банком іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства; 29 липня 2009 року НБ України було видано банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та письмовий дозвіл № 22-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з додатком, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, тому використання Банком іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства; 05.10.2011 року НБ України видано генеральну ліцензію № 22 на право здійснення валютних операції.

Відтак, посилання ОСОБА_3 на підставу - відсутність генеральної ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою, для визнання Кредитного договору недійсним, є безпідставною.

Що стосується посилань на Закон України «Про захист прав споживачів», то колегія суддів виходить з наступного.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

З умов спірного Кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях, а відтак оспорюваний Кредитний договір являється договором споживчого кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. А частиною 4 цієї ж статті передбачено, що в кредитному договорі повинно зазначатися: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до п. 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

З п. 3.2. розділу 3 Правил вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Проте колегія суддів, аналізуючи спірний Кредитний договір, приходить до висновку, що у ньому немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, немає умов, які передбачені п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 вищевказаних Правил, не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, немає графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу та сплати процентів за користуванням кредитом за кожним платіжним періодом, що є і визнані обов'язковими.

З матеріалів справи вбачається, що текст Кредитного договору містить фіксований розмір процентної ставки, відображає сукупний розмір щомісячних платежів без урахування вартості супутніх послуг та величину щомісячної винагороди (за надання фінансового інструменту), яка визначена в процентному відношенні до суми виданого кредиту та є сталою величиною.

До підписання угоди ОСОБА_3 був ознайомлений з умовами Договору про що розписався (а.с. 257).

Пунктом 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Встановлено, що Банком взагалі не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача та графік погашення кредиту, в якому були б зазначені суми, що підлягали до сплати щомісячно, що є несправедливим по відношенню до споживача, а отже має місце істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача, що є підставою для визнання Кредитного договору недійсним. Іпотечний договір є похідним від укладеного між сторонами кредитного договору.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із зустрічним позовом позивач ОСОБА_3 звернувся в квітні 2015 року.

Заяву про поважність причини пропуску позовної давності та поновлення даного строку подав 13 травня 2015 року (а.с. 179-180), проте належних причин поважності його пропуску не навів, оскільки посилання на те, що Банк протягом 2013-2014 років самовільно змінював йому проценту ставку, що ним вже погашено тіло кредиту в сумі 54 854,70 дол. США, що Банк намагається стягнути заборгованість по тілу кредиту в сумі 21 880,70 дол. США та штрафні санкції, що з серпня 2007 року по березень 2015 року він сплачував кредит, а умови Кредитного договору є триваючими, - не можна вважати такими.

Судом встановлено, що підписуючи спірний Договір, позивач за зустрічним позовом, ознайомлювався з його змістом та умовами, у відповідності до погоджених умов сплачував кошти на погашення кредиту починаючи з серпня 2007 року по березень 2015 року, належних доказів, про те, що Банк відмовив йому у видачі графіку платежів у розрізі, як зразу після укладення договору так і після зміни процентної ставки в 2008 та 2010 роках, не надав, проте порушувати умови по сплаті коштів згідно кредитного зобов'язання почав лише в грудні 2013 року.

Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з часу укладення спірного Договору і закінчився 17 серпня 2010 року.

В той же час, Банк подав під час розгляду справи в суді першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 142).

Відповідно до частини четвертоїстатті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Така ж позиція викладена й у п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у справі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, рішення міського суду в частині задоволення позовних вимог щодо поновлення строку позовної давності ОСОБА_3 по зустрічному позову, визнання недійсним з моменту укладення Кредитного договору, визнання недійсним з моменту укладення Договору іпотеки квартири,зобов'язання приватного нотаріуса виключити з Реєстру іпотек запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна,яке було передано в іпотеку за договором іпотеки квартири та заборон відчуження, стягнення надлишково сплачених коштів за Кредитним договором та стягнення сплаченого судового збору, - слід скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволені цих вимог відмовити за спливом позовної давності звернення до суду.

За наведених вище обставин, безпідставною є і вимога позивача за зустрічним позовом - про зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк» перевести валюту кредитування в гривню по курсу НБУ станом на дату підписання сторонами Кредитного договору, тобто станом на 17 серпня 2007 року, а тому така задоволенню не підлягає.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про - задоволення первісного позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та відмову в зустрічному позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлика Петра Олеговича, ОСОБА_6 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки квартири, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів та судового збору.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати (а.с. 20).

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., ІПН НОМЕР_1, в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, - суму боргу, що утворилась на підставі кредитного договору № CGROGA00000320 від 17 серпня 2007 року в розмірі 25 769,40 дол. США, що за курсом 15,76 грн. згідно службового розпорядження НБУ від 22 січня 2015 року становить 406 125,77 грн., та 3 654,00 грн. оплаченого судового збору.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», приватного нотаріуса Червоноградського міського нотаріального округу Львівської області Павлика Петра Олеговича, ОСОБА_6 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки квартири, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів та судового збору - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.