Рішення № 52748903, 15.10.2015, Франківський районний суд м. Львова

465/361/15-ц

2/465/1252/15

РІШЕННЯ

Іменем України

15.10.2015 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Мартинишин М.О.

при секретарі Кметь Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2

з участю третьої особи: ОСОБА_3

про визнання дій протиправним, визнання недійсним договору дарування,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, звернувся в суд з позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, в якому після подання заяви про уточнення позовних вимог, просить: визнати дії приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, щодо укладення Договору дарування від 23.01.2014 року, протиправними; визнати недійсним Договір дарування від 23.01.2014 року ? частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, як такий, що укладений з Порушенням Закону України «Про нотаріат»(ст.ст.43, 44, 100, 103), Цивільного кодексу України(ст.319, ч.1 ст.368), Гаазької ОСОБА_4 1961 року(ст.ст.1,2, 3), ЗУ «Про міжнародне приватне право(ст.ст.2,13, 14); зобовязати нотаріуса ОСОБА_2 скасувати винесенні зміни до Державного реєстру речових прав щодо набуття прав власності ОСОБА_3 та судові витрати покласти на відповідача.

Під час судового засідання, до справи було залучено як третю особу ОСОБА_3, за заявою його представника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, що приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 посвідчено договір дарування від 23.01.2014 року ? частки квартири. Договір укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_3. Від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 Однак вважає, що відповідач діяла в супереч чинного законодавства та міжнародного права, вчиняючи правочин щодо нотаріального посвідчення договору дарування, а тому вважає, що його право та інтереси порушені, а тому він змушений звертається до суду за захистом таких. Просить позов задоволити.

У судовому засіданні позивач уточненні позовні вимоги підтримав повністю, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Просить уточнений позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не зявився, однак направив клопотання від 29.09.2015 року з якого видно, що він просить справу розглядати у його відсутності, при цьому направляв на адресу суду письмові пояснення, з яких видно, що він позов не визнає, покликаючись на той факт, що спірний договір права позивача не порушує, та під час укладення договору, його посвідчення дотримано ним усіх вимог чинного законодавства. А тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності, на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.

Представник третьої особи у судовому засіданні позов не визнав, та пояснив, що вважає дій відповідача правомірними. Укладення та посвідчення договору відбувалось із дотриманням норм цивільного законодавства, сторони правочину та їх представники були наділені всіма правами, мали повний обсяг правоздатності та дієздатності. Довіреність, яка була складена на імя ОСОБА_6 відповідала нормам міжнародного права та законодавству України. Просить у позові відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та обєктивно оцінивши матеріали справи, документи які подані сторонами, докази у їх сукупності, зясувавши обставини справи, доводи сторін, норми права які підлягають застосуванню, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити за наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності на квартиру № 8000055 від 7.11.2001 року, квартира яка знаходиться за адресою вул. ОСОБА_7АДРЕСА_2, належить на праві спільної сумісної власності гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.09.2010 року, ОСОБА_5, на праві спільної часткової власності належить ? квартири АДРЕСА_3.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.09.2008 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21.05.2009 року., за ОСОБА_5, визнано право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3 та ? автомобіляVolkswagen Golf 3, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

13 грудня 2011 року, ОСОБА_5, видала на імя ОСОБА_6, довіреність на право розпорядження усім її майном . Довіреність була посвідчена акредитованим нотаріусом штату Каліфорнія, округу Лос-Анджелос.

Як вбачається із тексту довіреності, така була посвідчена акредитованим нотаріусом штату Каліфорнія, округу Лос-Анджелес, яка діяла на підставі ліцензії № 1945851 виданої секретарем штату Каліфорнія та дійсної до 29.07.2015 року..

23 січня 2014 року, між ОСОБА_5, від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір дарування ? частки квартири АДРЕСА_4 Є. академіка у м. Львові. Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 . На підставі цього договору ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар ? частку квартири АДРЕСА_4 Є. академіка у м. Львові.

Копія договору яка міститься у матеріалах справи, та документи надані відповідачем, підтверджують факт укладення такого договору. Договір відповідає формі та вимогам які передбачені законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є визнання права, визнання правочину недійним, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом..

Підставою недійсності правочину згідно з ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1, 2, 3, 5 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актах цивільного судочинства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. (ст. 361 ЦК України)

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. (ст. 356 ЦК України).

Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу. (ч. 2ст. 363 ЦК України).

Квартира яка № 9 у буд. 36 по вул. Лазаренка Є. академіка у м. Львові, до 23.01.2014 року, знаходилась у спільній частковій власності, що стверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 89 ЖК України особам, яким на праві часткової власності належить частина квартири, можуть продавати, подарувати, заповісти чи укласти інші не заборонені законодавством договори у разі, коли частина, що відчужується, може бути виділена з інших частин квартири.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні безоплатно майно у власність. Дарування майна іншим особам належить до виключного права власника майна, що є предметом договору дарування.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. (ч. 4 ст. 720 ЦК України).

Як вбачається із тексту довіреності від 19.12.2013 року, ОСОБА_5, уповноважила ОСОБА_6, вчиняти від її імені наступні правочини: «подарувати належну мені на праві приватної власності (на підставі рішення суду від 30.09.2008 р., свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27456946від 28.09.2010 року, технічного паспорту на квартиру № 55347 від 19.08.2009 року) ? частку квартири під № 9 (девять) у будинку № 36(тридцять шість) по вул. ОСОБА_7 в м. Львові, ОСОБА_3,….»

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», відповідно до ст.215,216 ЦК Українивимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Сторони, які уклали договір дарування, не оспорюють договір і з відповідними позовами до суду не зверталися.

Суд звертає увагу на те, що позивач по справі не є і не був власником тієї частки майна, яке передано за договором дарування, не був стороною договору дарування.

Отже укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та посвідчений відповідачем договір дарування відповідає формі договору яку вимагає законодавство та під час укладення було дотримано всіх вимог щодо дійсності правочину. Оспорюваний правочин спричинив реальне настання наслідків які ним обумовлені, змінив права та поклав певні обовязки, укладений з метою зміни правового становища майна. Договір дарування не порушує, будь яких моральних засад суспільства, не суперечить інтересам держави, його укладення не завдало шкоди державі чи суспільству, не порушує публічний порядок..

Твердження позивача, про недійсність договору з тієї підстави що видана ОСОБА_6 довіреність не відповідає законодавству у звязку з порушеннями при її посвідченні, відсутності документів щодо її легалізації, не підтверджуються належними та допустимим доказами, тому не заслуговує на увагу.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визначаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Ст. 100 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Україна є учасником «ОСОБА_4, що скасовує вимогу легалізації

іноземних офіційних документів», від 05.10.1961 року. ОСОБА_4 ратифікована Україною 02.04.2003 року і набрала чинності для України 22.12.2003 року. Учасником вказаної конвенції є зокрема США та Україна.

Ця ОСОБА_4 поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.(ст. 1 ОСОБА_4).

Кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця ОСОБА_4 і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї ОСОБА_4 під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ. (ст. 2 ОСОБА_4).

Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.(ст. 5 ОСОБА_4)

Разом з тим, суд вважає за доцільне звернути увагу й на норми законодавства України, які передбачають, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. (ст. 237 ЦК України).

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. (Стаття 239 ЦК України).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України).

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. (ч. 1 ст. 245 ЦК України).

Отже, довіреність від ОСОБА_5 на імя ОСОБА_6 відповідала вимогам щодо форми та змісту, наділяла повіреного достатнім обсягом прав та обовязків які були необхідні для вчинення договору дарування. Форма та зміст довіреності а також обраний спосіб її легалізації відповідає законодавства України та міжнародним договорам України. Довіреність на імя ОСОБА_6 за своєю суттю є одностороннім правочином, й для визнання її недійсною необхідно сукупність умов яких вимагає ЦК України. Позивач у справі не заявляв вимоги про визнання недійсною довіреності які правочину. Суд, у цьому випадку обмежений виключно заявленими позовними вимогами. Під час судового розгляду позивачеві розяснено його право оспорювати дійсність довіреності. Однак позивач таким правом не скористався. Відтак, суд розглядає справу та вирішує її у межах заявлених позовних вимог, з врахування доводів, доказів поданих сторонами.

Також судом встановлено, й не заперечують сторони, що за заявою позивача Галицьким РВ ГУ МВС України у Львівській області було відкрито кримінальне провадження № 12014140080000993 від 07.04.2014 року, за фактом неправомірних дій у тому числі й відповідача.

24.10.2014 року, слідчим СВ Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області ОСОБА_8 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12014140080000993, у звязку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 18.12.2014 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області ОСОБА_8 від 24 жовтня 2014 року про закриття кримінального провадження № 12014140080000993

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Львівської області від 06.01.2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 18 грудня 2014 року, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Галицького РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області ОСОБА_8 від 24 жовтня 2014 року про закриття кримінального провадження № 12014140080000993 - без змін.

Дані обставини сторонами не заперечуються, а відтак не підлягають доказуванню.

За таких обставин, позивачем не доведено наявність будь якої із підстав для визнання недійсним договору дарування, наявними матеріалами справи та поданими доказами не спростовується дійсність та реальність укладеного договору дарування, достатній обсяг цивільної дієздатності у повіреної особи яка виступала від імені Дарувальника.

Згідно із ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки не було доведено обставин, які б свідчили про порушення відповідачем охоронюваних прав та інтересів позивача та у звязку із ненаданням позивачем належних доказів на підтвердження свої вимог.

Керуючись ст. ст. 3,4, 10, 11, 27, 30, 57-60, 62, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 4, 15, 16, 203, 215, 216, 239, 245, 244, 319, 356, 361, 363, 719, 720 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, з участю третьої особи: ОСОБА_3 про визнання дій протиправним, визнання недійсним договору дарування- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Мартинишин М.О.