Постанова № 52741924, 13.10.2015, Лисичанський міський суд Луганської області

справа №415/5740/15-п

провадження № 3/415/725/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.10.15року м. Лисичанськ

Суддя Лисичанського міського суду Луганської області Старікова М.М., розглянувши матеріали справи, що надійшли від ВДАІ Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 Красноярського краю, не інваліда, не працюючого, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_3,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 3 КУпАП, -

В С Т А Н О В И ЛА:

27 серпня 2015 року о 22 годині 45 хвилин ОСОБА_1 який двічі протягом року, а саме 10 серпня 2014 року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за яке 06 жовтня 2014 року був підданий адміністративному стягненню та 06 вересня 2014 року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП, за яке 27 жовтня 2014 року був підданий вдруге адміністративному стягненню, вдруге повторно протягом року керував транспортним засобом автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_2, який належить ОСОБА_2 по вул. Свердлова у м. Лисичанську Луганської області у стані алкогольного спяніння, чим порушив п. 2.9 «а» ПДР України.

Стан алкогольного спяніння підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №287 від 27.08.2015 року проведеного відносно ОСОБА_1 складеним лікарем Лисичанського обласного наркодиспансеру ОСОБА_3, яка підтверджує перебування останнього у стані алкогольного спяніння (а.с.2).

У судовому засіданні правопорушник ОСОБА_1 свою провину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.3 КУпАП, не визнав та пояснив, що 27 серпня 2015 року він в районі магазину Марс, по вулиці Свердлова міста Лисичанська пересувався на автомобілі НОМЕР_1., номерний знак НОМЕР_3, який належить ОСОБА_2 на питання суду відповів, що двигун автомобіля не заводив, а намагався його завести, при цьому котився по дорозі, був зупинений працівниками ДПС, які запідозрили його у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного спяніння та запропонували пройти, відповідно до встановленого порядку огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Не дивлячись на невизнання своєї провини його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.3 КУпАП підтверджується встановленими та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами у їх сукупності, які не викликають у суду сумнівів у їх достовірності.

Так, свідок ОСОБА_4 з приводу того, що сталося, в судовому засіданні пояснив, що 27 серпня 2015 року він знаходився на службі в районі магазину Марс по вулиці Свердлова міста Лисичанська, зупинив автомобіль НОМЕР_1, НОМЕР_2, представився і попросив надати документи, при цьому почув він ОСОБА_1 різкий запах алкоголю з порожнини рота і відразу запропонував пройти, відповідно до встановленого порядку огляд на стан алкогольного сп`яніння Так, відносно нього було проведено огляд, висновок якого «алкогольне спяніння» - підтвердив припущення співробітників ДАІ.

Крім вищевикладеного, вина ОСОБА_1 доведена змістом досліджених у судовому засіданні доказів, а саме:

- висновком № 287 від 27.08.2015 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно п. 10а якого: «Громадянин ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного спяніння» (а.с.2);

- відеозаписом від 27.08.2015 року, дослідженим у судовому засіданні, яким підтверджується вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення(а.с.3);

- поясненнями свідка інспектора взводу ДПС ОСОБА_5

У судовому засіданні встановлено, що 27 жовтня 2015 року постановою Лисичанського міського суду Луганської області ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано винним та піддано адміністративному стягненню у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на 2(два) роки без оплатного вилучення транспортного засобу, за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 2 КУпАП, вчиненого останнім 06 вересня 2014 року (а.с.4).

Доводи правопорушника про те, що він не керував транспортним засобом у стані алкогольного спяніння не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та повністю спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_4, в достовірності та правдивості яких у суду не має підстав сумніватися, оскільки вони послідовні, не суперечливі, узгоджуються між собою та з іншими доказами, здобутими в судовому засіданні.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 Для притягнення до відповідальності за ст.130 КУпАП не має значення протягом якого часу особа, яка перебуває у стані спяніння, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.

Невизнання ОСОБА_1 своєї провини у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.130 ч.3 КУпАП суд розцінює як спосіб уникнути від відповідальності за вчинене правопорушення.

Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_1 за ознаками ст. 130 ч. 3 КУпАП кваліфіковані правильно, оскільки він являється особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного спяніння.

При вирішенні питання, який вид стягнення передбачений саме ч. 3 ст. 130 КУпАП слід застосувати до правопорушника суд виходить з наступного.

Згідно вимог ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобовязані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Санкція ч.3 ст.130 КУпАП передбачає на водіїв позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до десяти років з оплатним вилученням транспортного засобу і на інших осіб - адміністративний арешт на строк від десяти до пятнадцяти діб з оплатним вилученням транспортного засобу.

Відповідно до абзацу 3 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005р. № 14 суди не вправі застосовувати стягнення у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Згідно п.1.10 Про правила дорожнього руху, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

З довідки ВДАІ по обслуговуванню м. Лисичанська УДАІ ГУМВС України в Луганській області вбачається, що за обліково-реєстраційними даними компютерної системи, на імя ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, видано посвідчення водія серії ВАЕ №627020 від 02.02.2012 року, але постановою Лисичанського міського суду від 27.10.2015 року ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП був підданий адміністративному стягненню у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки(а.с.4,5).

Згідно довідки центру надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговуванням міста Лисичанськ, підпорядкованому УДАІ ГУМВС України у Луганській області, автомобіль НОМЕР_1, державний номер82741 АМ, зареєстрований у ВРЕР міста Сєвєродонецька за громадянином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.7).

При накладенні стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність: ОСОБА_1 не працює, інвалідом не являється, вдруге повторно протягом року притягується до адміністративної відповідальності,вину не визнав.

Обставин, що помякшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення згідно зі ст. ст.34, 35 КУпАП, суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням особи, майнового стану та ступеню вини правопорушника, характеру та суспільної небезпеки вчиненого ним правопорушення, суд вважає, що правопорушнику слід призначити стягнення у виді у вигляді адміністративний арешту передбаченого санкцією ст. 130 ч.3 КУпАП, що є достатньою мірою відповідальності з метою його виховання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. А оскільки автомобіль не являється власністю правопорушника, стягнення у вигляді адміністративний арешту здійснювати без оплатного вилучення транспортного засобу.

Що стосується положень ст.326 КУпАП, якою передбачено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Частиною 1 ст.294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1853 цього Кодексу.

Проте, рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 30 жовтня 2014 року по справі Швидка проти України (Заява № 17888/12), яке, окрім іншого, розглядалося в аспекті можливості оскарження рішення суду по справі про адміністративне правопорушення, яким було призначено стягнення у вигляді адміністративного арешту, і ефективності застосування рішення апеляційного суду, в разі скасування рішення місцевого суду, було визначено таке.

п.44 суд вважає за належне розглянути цю скаргу за статтею 2 Протоколу №7, у якій зазначено таке:

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку.

53. Суд зазначає, що апеляційна скарга заявниці на постанову від 30 серпня 2011 року, подана того ж дня, не зупиняла виконання судового рішення, а накладене стягнення було застосовано невідкладно. Це було зроблено відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким передбачено невідкладне виконання постанови лише, якщо вона стосується позбавлення волі. Якщо б покарання було іншим, рішення суду першої інстанції набрало б законної сили лише за відсутності апеляційної скарги упродовж встановленого законодавством строку або якщо б апеляційний суд залишив його без змін. Проте у цій справі перегляд судом апеляційної інстанції відбувся після того, як заявниця відбула у повному обсязі призначене судом першої інстанції покарання. Суд вважає незрозумілим, як такий перегляд на цій стадії міг ефективно виправити недоліки рішення суду нижчої інстанції.

54. Суд не оминає увагою той факт, що якби апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції, то заявниця могла вимагати на цій підставі виплати їй відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Проте такий ретроспективний та виключно компенсаторний засіб юридичного захисту не можна вважати заміною права на перегляд, закріпленого у статті 2 Протоколу №7. Інше рішення суперечитиме усталеному принципові практики Суду, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці (див., mutatis mutandis, вищезазначене рішення у справі Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), п. 24, та рішення у справі ОСОБА_8 проти Іспанії (Garciia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, п. 43, ECHR 2000? II).

55. З огляду на вищевикладене Суд констатує, що у цій справі було порушення статті 2 Протоколу №7

Таким чином, з метою недопущення порушення прав і свобод особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та якій обрано захід стягнення у вигляді адміністративного арешту, з урахуванням практики ЕСПЛ, суд вважає, що виконання зазначеної постанови слід допустити через десять днів з дня її винесення.

На підставі вимог ст.ст. 4, 9 Закону України «Про судовий збір», ст. 40-1 КУпАП, судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Керуючись ст.ст. 33, 130 ч.2, 221, 284, 285, 289, 294,326 КУпАП України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Піддати ОСОБА_1, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП адміністративному стягненню у вигляді адміністративного арешту на строк 15 (п'ятнадцять) діб без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнути зОСОБА_1, на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок (одержувач коштів УДКСУ у місті Лисичанську Луганської області, код ОКПО одержувача 37800278, банк одержувача ГУ ДКСУ у Луганській області, МФО 804013, р/р 31219206700051, код класифікації доходів бюджету 22030001).

Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд. Виконання зазначеної постанови допустити через десять днів з дня її винесення. В разі оскарження після відповідного рішення апеляційного суду. Негайного виконання не допускати.

Суддя М.М.Старіков