Рішення № 52740912, 20.10.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1437/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2079/2015

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Гавриленко В. Г.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та просив усунути перешкоди в користуванні власністю. Позовні вимоги обґрунтував тим, що він є власником будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1. Дане будинковолодіння він успадкував після смерті матері ОСОБА_4 Оскільки відповідачі проживають в належному йому домоволодінні та не впускають позивача в будинок, він звернувся до них із вимогою про звільнення будинку, однак жодних змін у наявній ситуації не відбулося. Відтак позивач просив суд зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод в користуванні житлом та виселити їх із належного йому на праві власності домоволодіння без надання іншого житла.

В травні 2015 року позивачем подано доповнену позовну заяву, якою просив також виселити неповнолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. (а.с. 39).

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_2 перешкод в користуванні житловим будинком та господарськими спорудами по АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 оскаржив указане рішення в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно в частині відмови в задоволенні позову про виселення не відповідає закону. Зі слів апелянта, судом першої інстанції не звернув увагу на ті обставини, що спірне будинковолодіння належить йому на праві особистої власності, а відповідачі не являються членами сім'ї позивача. ОСОБА_2 з посиланням на ч.1 ст. 321 та ст. 391 ЦК України, ст. 156 ЖК України зазначив, що з переходом до нього права власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 відповідачі втратили право користування цим будинковолодіння як члени сім'ї колишнього власника.

Просить рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позову про виселення відповідачів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 із житлового будинку по АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

У судовому засіданні апелянт та його представник вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити з указаних у ній мотивів. Апелянт категорично заперечив можливість компромісу, вказав, що відповідачі раніше жили за іншою адресою і там вони мають будинок (а.с.65).

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Вказали, що іншого житла не мають, у будинку, де жили раніше, про який заявляв позивач жити їм ніде - там живуть родичі. Вони жили там давно і вклали значні кошти у поліпшення, тому також мають прав на це майно.

Заслухавши апелянта та його представника, відповідачів, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних мотивів.

Згідно матеріалів справи, Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2014 року за позивачем визнано право власності на спадкове майно, а саме: будинковолодіння вцілому розташоване по АДРЕСА_1, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 (а.с. 10).

11.11.2014 ОСОБА_2 зареєстрував право власності на дане будинковолодіння на підставі даного рішення в Реєстраційній службі Калуського міськрайонного управління юстиції, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9).

З копії Довідки Підмихайлівської сільської ради, виданої на адвокатський запит від 15.08.2014, вбачається, що в 1999 році в домоволодіння по АДРЕСА_1 прописані ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 11).

25.12.2014 позивач направив відповідачам письмову вимогу про звільнення житлового будинку та господарських будівель, в якому просив їх до 15-січня 2015 року звільнити належне йому домоволодіння та не чинити перешкод у здійсненні права власності (а.с. 12-18).

Згідно копії Довідки Підмихайлівської сільської ради № 1065 від 27.04.2015 26.01.2014 в спірному будинковолодінні також був прописаний ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 27, 28).

Відповідач ОСОБА_4 являється матір'ю-одиночкою та отримує відповідну допомоги як одинока матір, а також як малозабезпечена сім'я, про що свідчить копія Довідки про отримання (неотримання) допомоги № 2152 від 28.04.2015 (а.с.26).

Відповідачі протягом всього періоду проживання в даному домоволодінні несли витрати по його утриманню та сплачували відповідні податкові платежі (а.с. 29-31), а також укладали договори страхування вказаного майна (а.с. 32-36).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності, а оскільки відповідачі порушують право позивача, їх зобов'язано не чинити перешкод. Разом з тим, висновок суду про відмову у виселенні відповідачів з домоволодіння, яке належить позивачеві, і на яке відповідачі не мають жодних прав з тих мотивів, що відсутнє житло, куди їх можливо виселити та для захисту прав неповнолітньої дитини не відповідає обставинам справи і закону. Суд, до даних правовідносин застосував положення ст. 109 ЖК України, тоді як позивач просив захистити його права власника відповідно до приписів ст. 391 ЦК України і зазначав, що ні членами сім'ї відповідно до ст. 156 ЖК України, ні наймачами, ні якимись іншими особами, що мають право на користування домоволодінням відповідачі не є, а жили там зі згоди попереднього власника. Крім того, у даному випадку жодні самостійні права дитини на дане житло не виникали, як не виникало їх і у решти відповідачів. Тому згадка про міжнародно-правові акти про захист прав дітей до даної справи відношення не має і підставою для відмови у виселенні бути не може.

Позивач заявив, що іншого житла не має, збирається жити там, належним чином попередив відповідачів про добровільне звільнення, вони законної вимоги власника не виконали і позивач звернувся за захистом свого права до суду.

За цих обставин, колегія суддів вважає, що обраний власником спосіб захисту відповідає об'єму його прав відповідно до ст. 321 ЦК України, а відповідачі жодних правомочностей щодо домоволодіння (житла) не мають.

Тому рішення суду у частині відмови у виселенні відповідачів належить скасувати і постановити нове, яким виселити відповідачів із домоволодіння відповідно до способу захисту свого права, обраного позивачем.

Позивач зайво посилався на приписи ст.156 ЖК України, які даного випадку не стосуються. Тому скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2015 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 разом з малолітнім ОСОБА_7 із домоволодіння по АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко