Рішення № 52737425, 27.01.2010, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Ленінський районний суд м.Дніпропетровська

м. Дніпропетровськ, вул. Коробова, 6, 49128, (056) 370-77-51

Cghfdf

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2010 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

при секретарі Волкобоєвій А.О.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про захист прав споживачів, відшкодування збитків та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 09 квітня 2008 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк». В обґрунтування підстав посилався на те, що в порушення умов укладеного договору № 171 від 01.03.2003 року, відповідач у серпні 2007 року неналежним чином здійснював обслуговування його пенсійної картки та карткового рахунку, відкритого в установі банку на його імя, що призвело до несанкціонованого її використання і переказу належних йому грошових коштів у розмірі 520 грн. на користь невідомих осіб. Зазначав, що неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків йому завдано майнових збитків у розмірі 5720,00 грн., моральну шкоду, співмірність якої оцінює у розмірі 50 000,00 грн.. Просив суд стягнути із відповідача на свою користь суму завданої майнової та моральної шкоди разом із понесеними судовими витратами у розмірі 30,00 грн.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2, у письмовому відзиві на позов, а також усних поясненнях у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував. В обґрунтування заперечень посилався на те, що спричинення шкоди позивачеві повязано із неправомірними діями невідомої особи, для встановлення якої йому було рекомендовано звернутися до правоохоронних органів. Згідно висновків службового розслідування, проведеного 21 серпня 2007 року співробітниками служби безпеки банку, здійсненню спірних транзакцій на по картковому рахунку позивача сприяло неналежне виконання ним, як клієнтом банку, договірних зобовязань щодо збереження конфіденційної інформації платіжного засобу та відсутності з його боку письмового доручення банку про необхідність блокування картки.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Підставою звернення позивача до суду є захист його прав як споживача у сфері застосування банківських послуг, повязаних із несанкціонованими розрахунковими операціями по картковому рахунку клієнта.

Для встановлення правовідносин між сторонами та при вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Цивільного кодексу України в редакції 2004 року, законів України, підзаконні нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, Національного банку України, практику Верховного Суду України.

Суд, зясувавши обставини справи, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши їх доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01 березня 2003 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» укладено договір № 171 про відкриття картрахунку та обслуговуванню пенсійної платіжної картки на умовах, погоджених сторонами (а.с. 3).

Зокрема, згідно розділу 4 договору, банк зобовязувався приймати і зараховувати на рахунок № 4627087861129080 грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 1068 ЦК України, банк зобовязаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.

За змістом ст.ст.1, 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121 від 07.12.2000р., банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, що здійснюється згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

В електронному вигляді проводяться безготівкові розрахунки на підставі розрахункових документів, які мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Згідно п.1.27 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05.04. 2001 року, платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Як вбачається із журналу банківських операцій (а.с.66,67), в період операційного часу 11:41 та 11:52 год. 11.07.2007 року, за відсутності коштів на картковому рахунку № 4627087861129080, відповідачем прийнято до виконання два електронні розрахункові документи на суму відповідно 300 грн. та 100 грн. для придбання товарів у електронній мережі Kyivstarshop.net, трансакції за якими банком відхилені з причини недостатності коштів.

У звязку із підозрою у проведенні по картці шахрайських операцій, того ж дня за ініціативою співробітника банку о 16:25 год. картці встановлено статус стоп-лист, рух банківських операцій тимчасово зупинено.

Згідно до п.5.1 договору та у відповідності п.3.5., п.3.9 Правил Національної системи масових електронних платежів, затверджених постановою Правління Національного банку України за № 620 від 10.12.2004 року, зареєстрованого в Мінюсті 11.01.2005 року за № 25/10305 за наявності обставин, що свідчать про неправомірне використання платіжної картки або її реквізитів, користування платіжною карткою не уповноваженою на те особою, в інших випадках, визначених договором з клієнтом, банк має право ухвалити рішення щодо: тимчасового зупинення здійснення операцій з використанням певної платіжної картки шляхом унесення її до повного стоп-листа зі своєї ініціативи. У цьому разі банк зобов'язаний повідомити про це держателя картки згідно з умовами договору з ним, а номер картки, який внесений до повного стоп-листа з ініціативи банку, повинен перебувати в ньому до надходження від банку відповідної заявки про вилучення картки з повного стоп-листа.

В період дії тимчасового зупинення банківських операцій 02.08.2007 року на картковий рахунок позивача банком прийнято до зарахування 519 грн. 94 коп. належної позивачеві пенсії, залишок якої із дати останньої операції всього становив 524 грн. 50 коп. (а.с.33).

За ініціативою банку 07.08.2007 року об 16:52:10 год. оператором Call Center банку нормальний статус картки та всі розрахункові операції по рахунку відновлено, а 08.08.2007 року у проміжок із 14:04:32 по 14:41:23 операційного часу пенсію позивача загальною сумою 520 грн. 00 коп. перераховано для придбання товарів у електронній мережі Kyivstarshop.net, portmone.com-e (а.с. 66, 67).

Згідно з умовами пункту 8.5 Договору, з моменту встановлення картці статусу стоп лист, відповідальність за всі операції з платіжною картою позивача покладається на відповідача.

У відповідності ст.18, ч.2 п.22.5, п.22.6 ст. 22 Закону № 2346-III, ініціювання переказу за допомогою електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. При цьому, обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити правовий статус електронного документа, наявність у ньому електронного цифрового підпису, повноту, цілісність та його достовірність в порядку, встановленому Національним банком України, відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу.

Суд зауважує, що з боку відповідача в обґрунтування підстав для прийняття електронних переказів до виконання не подано суду ні відповідних копій електронного переказу, зберігання яких є обовязковим для банку, ні відомостей щодо отримувача переказів чи то інших доказів у підтвердження проведеної перевірки та правомірності розрахункових операцій тому, з урахуванням покладеного на відповідача обовязку на подання доказів в обґрунтування заперечень, приходить до висновку щодо недотримання банком визначених законодавством процедур у сфері регулювання розрахункових електронних операцій.

Крім того, як вбачається із висновку службового розслідування від 21.08.2007 року, незважаючи на неодноразові факти несанкціонованого доступу невстановленими особами до карткового рахунку позивача та її блокування, окрім 2007 року також і 01 вересня та 19 жовтня 2006 року (а.с.67), відповідна перевірка з приводу ідентифікації переказів відділом моніторингу електронних переказів банку проведена лише 12.08.2007 року, що свідчить про періодичність моніторингу правомірності розрахункових операцій у банку та очевидність порушень в діяльності відповідача вимог ст.40-1 Закону № 2346-III.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до ст.623 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, суд з урахуванням вищенаведеного та аналізуючи здобуті по справі докази, вважає обґрунтованими доводи позивача щодо допущених банком порушень умов укладеного договору при здійсненні розрахункових операцій по картковому рахунку позивача, внаслідок яких відбулося несанкціоноване списання коштів із рахунку позивача на користь неналежного отримувача, чим ОСОБА_1 завдано збитків у виді втрачених сум у розмірі 520,00грн., які підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок власних коштів банку.

Щодо позовних вимог позивача в частині відшкодування збитків у десятикратному розмірі від завданої суми майнової шкоди у розмірі 5200 грн., то в цій частині суд вважає їх такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки у відповідності до положень ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідальність у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єктів господарювання за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього Закону, у виді штрафу в десятикратному розмірі є фактично фінансовою санкцією, що повинна зараховуватися до державного бюджету на підставі відповідних рішень спеціально уповноважених територіальних органів центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, порядок стягнення яких визначається Кабінетом Міністрів України. Тому ці суми не можуть вважатися збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо відшкодування на користь позивача моральної шкоди у сумі 50000 грн. згідно до частини 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд виходить із наступного.

Згідно положень пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з ушкодженням здоров'я.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Предметом доведення крім наявності самого факту моральної шкоди підлягає доказуванню її глибина, від якої залежить розмір та форма відшкодування.

Натомість, в порушення статті 60 ЦПК України, яка визначає обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, позивачем взагалі не надано суду будь-яких доказів на підтвердження перенесених моральних страждань, тому в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд вважає їх недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

В силу частини 1 ст. 88 ЦПК України, суд, вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ними витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30,00 грн.

Керуючись ст.9, ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, ст.ст. 22, 23, 203, 526, 610, 611, 623, 1166-1073 ЦК України ЦК України, ст.ст.1, 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» №2121 від 07.12.2000р., п.1.27 ст.1, ст.18, ч.2 п.22.5, п.22.6 ст. 22, ст.40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05.04. 2001 року, ст.ст.8,10,22,23 Закону України «Про захист прав споживачів», постановою Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1996 року за № 5 «Про практику розгляду цивільних прав за позовами про захист прав споживачів», постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 10,11, 23, 59-61, 88, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про захист прав споживачів, відшкодування збитків та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» (46094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, свідоцтво реєстрації № 40374554) на користь ОСОБА_1 суму збитків завданих неналежним виконанням умов договору у розмірі 520,00 грн. (Пятсот двадцять гривень 00 копійок).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» (46094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, свідоцтво реєстрації № 40374554) на користь ОСОБА_1 суму витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30,00 грн. (Тридцять гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені в судовому засіданні 29 січня 2010 року.

Повністю рішення складено 01 лютого 2010 року.

Суддя Шавула В.С.