Рішення № 52729573, 21.10.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/12689/13-ц Провадження № 22-ц/772/2824/2015Головуючий в суді першої інстанції Дернова В. В.Категорія 25 Доповідач Береговий О. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Берегового О.Ю.,

суддів: Пащенко Л.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря: Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці про стягнення недоплаченого відшкодування втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат,

встановила:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що впродовж 1977-1993 років він працював на різних посадах (за різними робочими спеціальностями) на Вінницькому ордена Трудового Червоного Прапора хімічному заводі ім. Я.М. Свердлова (Виробничому об'єднанні «Хімпром»). У 1988 році йому було встановлено професійне захворювання, унаслідок чого він втратив 40% професійної працездатності; з січня 1991 року відсоток втрати професійної працездатності збільшився до 50%; з січня 1997 року - до 60%; з січня 2004 року - до 70% та було встановлено 2 групу інвалідності.

Вінницьке державне підприємство «Виробниче об'єднання «Хімпром» було ліквідоване без правонаступника.

З 01 червня 2001 року страхові виплати виплачуються відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці.

У січні 2013 року він звернувся до відповідача щодо перерахунку страхових виплат, вважаючи, що вони сплачувалися у заниженому розмірі, оскільки Вінницьким ордена Трудового Червоного Прапора хімічним заводом ім. Я.М. Свердлова (Виробничим об'єднанням «Хімпром») з 1992 року належним чином не виконувалися положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року № 276 «Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України «Про підвищення соціальних гарантій для населення», постанови Кабінету Міністрів України від 21 березня 1992 року № 140 «Про додаткові заходи у зв'язку з підвищенням заробітної плати», Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472.

Посилаючись на те, що листом від 18 січня 2013 року № 35-06-25-01 йому було рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду, ОСОБА_2, з урахуванням зменшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь недоплачений втрачений заробіток, витрати на медичну, соціальну допомогу та інші страхові виплати в розмірі 72 719, 44 грн., а також судові витрати по справі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вінниці на користь ОСОБА_2 недоплачений втрачений заробіток у зв'язку з втратою працездатності, внаслідок професійного захворювання за період з 01 травня 1992 року до 31 травня 2013 року в розмірі 72 719, 44 грн., а також 8 096 грн. за проведення експертизи.

В апеляційній скарзі начальник відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вінниці Кирильчук П.Т. просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та ухвалите нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України, - під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правові норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Вінницьким ордена Трудового Червоного Прапора хімічним заводом ім. Я.М. Свердлова (Виробничим об'єднанням «Хімпром») з 1992 року належним чином не виконувалися положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року № 276 «Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України «Про підвищення соціальних гарантій для населення», постанови Кабінету Міністрів України від 21 березня 1992 року № 140 «Про додаткові заходи у зв'язку з підвищенням заробітної плати», Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, унаслідок чого ОСОБА_2 отримував занижений розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу, а також інших страхових виплат.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Судом установлено, що наказом директора Вінницького ордена Трудового Червоного Прапора хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова від 25 квітня 1977 року № 49-к ОСОБА_2 зараховано слюсарем по ремонту апаратурного обладнання в виробництві мінеральних добрив 3 розряду в ремонтно-механічний цех.

Наказом директора від 26 березня 1984 року № 196 позивача, слюсаря по ремонту апаратурного обладнання в виробництві мінеральних добрив 4 розряду ремонтно-механічного цеху, звільнено з займаної посади за власним бажанням з 02 квітня 1984 року.

Наказом директора Вінницького ордена Трудового Червоного Прапора хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова від 29 жовтня 1984 року № 487 ОСОБА_2 зараховано слюсарем по ремонту апаратурного обладнання в виробництві мінеральних добрив 4 розряду в ремонтно-механічний цех з 30 жовтня 1984 року.

Наказом директора від 28 листопада 1986 року № 626 ОСОБА_2 присвоєно 5 розряд слюсаря по ремонту апаратурного обладнання в виробництві мінеральних добрив ремонтно-механічного цеху з 28 листопада 1986 року.

Наказом директора від 02 листопада 1987 року № 496 позивача переведено слюсарем-ремонтником 5 розряду ремонтно-механічного цеху з 02 листопада 1987 року.

Наказом в. о. директора Вінницького ордена Трудового Червоного Прапора хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова від 14 листопада 1988 року

№ 99-к ОСОБА_2, слюсаря-ремонтника ремонтно-механічного цеху, переведено контролером окремої воєнізованої команди ВОХР з 15 листопада 1988 року.

Наказом генерального директора Вінницького ордена Трудового Червоного Прапора виробничого об'єднання «Хімпром» від 15 серпня 1990 року № 65-к, на підставі протоколів засідань кваліфікаційних комісій та в зв'язку з введенням нових умов оплати праці ОСОБА_2, контролеру ВОХР, встановлено нове найменування професії - контролер на контрольно-перепускному пункті з 01 серпня 1990 року.

Наказом від 08 жовтня 1993 року № 454 ОСОБА_2 було звільнено в зв'язку з виходом на пенсію, згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України, з 09 жовтня 1993 року.

Ці обставини підтвердженні копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.17), архівною довідкою від 12 лютого 2013 року (а.с.28), особою карткою ОСОБА_2 (а.с.122).

24 жовтня 1988 році ОСОБА_2 було встановлено професійне захворювання (отруєння), унаслідок чого він втратив 40% професійної працездатності; з січня 1991 року відсоток втрати професійної працездатності збільшився до 50%; з січня 1997 року - до 60%; з січня 2004 року - до 70% та було встановлено 2 групу інвалідності (а.с.16, 18-27).

Вінницьке державне підприємство «Виробниче об'єднання «Хімпром» було ліквідоване без правонаступника. З 01 червня 2001 року страхові виплати ОСОБА_2 виплачуються Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці.

У січні 2013 року позивач звернувся до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці щодо перерахунку страхових виплат, оскільки вважає, що вони сплачувалися у заниженому розмірі, однак листом від 18 січня 2013 року № 35-06-25-01 ОСОБА_2 було рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду.

Порядок нарахування, перерахунку та виплати щомісячних сум відшкодування шкоди до 11 липня 2001 року визначався Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила).

Відповідно до п. 4 Правил, відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я (надалі - потерпілому) складається з: виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Пунктом 9 Правил визначено, що розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я; визначений розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності коригуванню у бік зменшення не підлягає.

Згідно п. 22 Правил середньомісячний заробіток для обчислення розміру відшкодування потерпілому втраченого заробітку (або відповідної його частини) визначається за бажанням потерпілого за 12 або 3 останні повні календарні місяці роботи, що передували каліцтву, а при професійному захворюванні - стійкій втраті професійної працездатності; середньомісячний заробіток у зазначений період підлягає коригуванню на час встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності з урахуванням підвищення тарифних ставок, посадових окладів відповідних працівників виробничого підрозділу (дільниці, цеху) підприємства, де працював потерпілий до моменту ушкодження здоров'я, або індексації доходів відповідно до чинного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року № 276 «Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29 квітня 1992 року «Про підвищення соціальних гарантій для населення» (пункт 4) передбачено, що підприємствам, установам і організаціям визначити розмір виплат, які відповідно до чинного законодавства обчислюються із середнього заробітку (допомога у разі тимчасової непрацездатності, вихідна допомога, відпустка тощо), з урахуванням нових тарифних ставок і посадових окладів у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 1992 року № 140 «Про додаткові заходи у зв'язку з підвищенням заробітної плати»; провести з 1 травня 1992 року перерахування розмірів відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, виходячи із середньої заробітної плати відповідних працівників підприємств, установ, організацій за січень-квітень 1992 року, відкоригованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів; установити, що при визначенні розмірів відшкодування шкоди у випадках трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, які призначатимуться після 1 травня 1992 року, середньомісячний заробіток обчислюється за три місяці, що передували каліцтву або встановленню втрати працездатності; сума заробітної плати до 1 травня 1992 року збільшується на величину підвищення на підприємстві тарифних ставок і посадових окладів.

Пунктами 3, 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо; премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату; премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді; у разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді; одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік; усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі; при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення; на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей; виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток; у випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів); у разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вище оплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться; працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Вінницьким ордена Трудового Червоного Прапора хімічним заводом ім. Я.М. Свердлова (Виробничим об'єднанням «Хімпром») та ВД ФССНВ у м. Вінниці з 1992 року належним чином не виконувалися положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 1992 року № 276 «Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України «Про підвищення соціальних гарантій для населення», постанови Кабінету Міністрів України від 21 березня 1992 року № 140 «Про додаткові заходи у зв'язку з підвищенням заробітної плати», Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, унаслідок чого ОСОБА_2 отримував занижений розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу, а також інших страхових виплат.

Разом з тим, судом першої інстанції не прийнято до уваги положення норм ст. 71 ЦК УРСР 1963 року з урахуванням правил п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, які узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними в пунктах 1, 1-1, 1-2, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами), згідно з якими загальний строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права (позовна давність), встановлюється тривалістю у три роки. Виплати, призначені, але несвоєчасно отримані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

За таких обставин стягненню підлягає недоплачене відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою працездатності внаслідок професійного захворювання за три роки, які передували моменту звернення особи до суду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду 28.05.2013 року (а.с. 1), в зв'язку з чим стягненню підлягає втрачений заробіток у зв'язку з втратою працездатності внаслідок професійного захворювання за період з 01 червня 2010 року до 31 травня 2013 року, який відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 1273/13-21 від 30 жовтня 2013 року складає 27119,16 грн. (а.с. 92-107).

Доводи апеляційної скарги про те, що при проведенні експертного дослідження використані копії документів, а не оригінали, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції ніхто не ставив під сумнів достовірність наданих на дослідження матеріалів, а також не порушувалось питання про призначення повторної чи додаткової експертизи.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року в частині періоду та розміру стягуваної суми слід скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вінниці на користь ОСОБА_2 недоплачений втрачений заробіток у зв'язку з втратою працездатності, внаслідок професійного захворювання в межах трьох років, які передували моменту звернення особи до суду з 01 червня 2010 року по 31 травня 2013 року в розмірі 27119,16 грн.

Відповідно до ч. 1 п. 1,2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року в частині періоду і розміру стягуваної суми скасувати.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Вінниці на користь ОСОБА_2 недоплачений втрачений заробіток у зв'язку з втратою працездатності, внаслідок професійного захворювання за період з 01 червня 2010 року по 31 травня 2013 року в розмірі 27119,16 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду Вінницької області набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: