Ухвала суду № 52729482, 19.10.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Копія

Справа № 127/1863/15-ц Провадження № 22-ц/772/2725/2015 Провадження № 22-ц/772/2738/2015Головуючий в суді першої інстанції Прокопчук А. В.Категорія 27Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі :

головуючого : Медяного В.М.,

суддів : Зайцева А.Ю., Жданкіна В.В.,

при секретарі : Агеєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави,

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2015 року та заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2015 року відкрито провадження у даній справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору №VIW3A800002573 від 12.03.2008 року відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 11476,18 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.03.2013 року.

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» взяті на себе зобов'язання за даним кредитним договором перед відповідачем ОСОБА_2 виконав в повному обсязі, надавши кредитні кошти у розмірі 11476,18 дол. США.

Проте, відповідач ОСОБА_2 в порушення умов договору належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання за вказаним договором, що призвело до утворення в неї перед банком заборгованості станом на 31.12.2014 року в розмірі 52 777 дол. США 55 центів, яка складається з: 10218 дол. США 27 центів - заборгованість за кредитом; 2212 дол. США 33 центи - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3579 дол. США 16 центів - заборгованості по комісії за користування кредитом; 34 239 дол. США 47 центів - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 15 дол. США 86 центів - штрафу (фіксована частина) та 2512 дол. США 46 центів - штрафу (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 12.03.2008 року було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого відповідач ОСОБА_2 надала в заставу автомобіль SUZUKI, модель: Swift 1,3, рік випуску: 2006, тип ТЗ: ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1).

В порушення вищевказаних умов договору, відповідач зобов'язання за договором застави не виконує, предмет застави в заклад банку не передала, в зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIW3A800002573 від 12.03.2008 року в сумі 52 777 дол. США 55 центів, що відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.12.2014 року складає 831 774 грн. 26 коп., вилучено у ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1), та передано в заклад ПАТ КБ "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570):

- предмет застави - автомобіль SUZUKI, модель: Swift 1,3, рік випуску: 2006, тип ТЗ: ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1);

- комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля SUZUKI, модель: Swift 1,3, рік випуску: 2006, тип ТЗ: ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1).

Звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль SUZUKI, модель: Swift 1,3, рік випуску: 2006, тип ТЗ: ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату Свідоцтва про реєстрацію т/з замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по Свідоцтву про реєстрацію т/з або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 3 654 грн. судового збору.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2015 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі на ухвалу від 10 березня 2015 року відповідач ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі скасувати, а позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» повернути заявнику. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, а саме відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

В апеляційній скарзі на заочне рішення від 03 квітня 2015 року відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник скаржника відповідача у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційні скарги повністю підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на викладені в них доводи.

Представник позивача ПАТ КБ "ПриватБанк" - Олішевський Д.Л. апеляційні скарги не визнав та заперечив проти їх задоволення, посилаючись на їх безпідставність на необґрунтованість. Просив ухвалу та заочне рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали та рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги слід відхилити, а ухвалу та заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.312 ч.1 п.1 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Постановляючи 10.03.2015 року ухвалу про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява КБ "ПриватБанк" подана і оформлена в порядку, встановленому ст.ст.. 119,120 ЦПК України, підстав для відмови у відкритті провадження, для повернення позовної заяви чи залишення її без розгляду немає. Також справа підсудна даному суду та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки доводи апеляційної скарги не дають достатніх підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення даного питання. Постановлена судом ухвала відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і висновки суду не спростовують.

Так, частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Підсудність - це сукупність установлених законом ознак, за якими визначається суд, що має розглядати дану справу, її значення полягає у правильному розподілі між судами справ, що підлягають розгляду по першій судовій інстанції.

Частиною 3 ст.122 ЦПК України визначено, що суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення в пресі.

Пунктом 3 ч.4 ст.16 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VІ визначено, що у запиті зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит.

Згідно ч. 1 ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до ч. 9. ст. 110 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Встановлено, що пред'являючи позов у Вінницький міський суд Вінницької області позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» виходив із того, що за наявною у позивача інформацією відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. Вказана адреса зазначена в кредитному договорі № VIW3A800002573 від 12.03.2008 р., в анкеті-заяві від 11.03.2008 року, в ксерокопіях паспорта НОМЕР_4 належного ОСОБА_2. Інших даних щодо місця реєстрації/проживання відповідача у позивач ПАТ КБ "ПриватБанк" на момент пред'явлення позову не було.

Крім того, на день відкриття провадження у справі та на день розгляду справи у Вінницькому міському суді Вінницької області не було відомостей щодо іншого місця реєстрації відповідача ОСОБА_2, що підтверджується довідкою відділу адресно-довідкової роботи УМВС України у Вінницькій області №1206 від 03.08.2015 р..

Таким чином, підстав для повернення даної позовної заяви позивачу для подання до належного суду чи передачі справи за підсудністю до іншого суду у суду першої інстанції на час відкриття провадження у справі та на час її розгляду не було.

Колегія суддів не погоджується з твердження представника скаржника про те, що банку було достеменно відомо що ОСОБА_2 проживає у Дніпропетровській області, оскільки в 2012 році банк звертався з позовом в Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська, адже, як вбачається з матеріалів справи, в Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська банк звертався з позовом до ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" та ОСОБА_2 за місцезнаходженням одного з відповідачів - ПАТ "АКЦЕНТ- БАНК", 49074, м. Дніпропетровськ, вул. Батумская, буд. 11.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно поданої ОСОБА_2 до матеріалів даної справи копії її заяви від 30.01.2013 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (а.с.121-122) зазначає, що вона фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону № 2453-УІ).

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції від 10.03.2015 року про відкриття провадження у даній справі відповідає вимогам щодо її законності та обґрунтованості, а тому підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції встановив та виходив з того, що 12.03.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитно-заставний договір №VIW3A800002573, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 11 476,18 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.03.2013 року (ас. 11-16).

Факт видачі кредиту ОСОБА_2 підтверджується заявою на видачу готівки № 2 від 12.03.2008 року (а.с. 17). Оригінал даної заяви було надано представником позивача для огляду в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

Згідно п.6.1 кредитно-заставного відповідно до Договору Застава забезпечує всі вимоги банку щодо виконання позичальником, всіх його грошових зобов'язань за цим договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і у такому порядку, як встановлено у цьому договорі.

Згідно п. 7.1. вищевказаного договору, предметом застави за цим договором є автомобіль SUZUKI, модель: Swift 1,3, рік випуску: 2006, тип ТЗ: ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер: НОМЕР_2, власником якого є позичальник.

Відповідно до тимчасового реєстраційного талону серії ДАИ НОМЕР_5 виданого Вінницьким МРЕВ 10.06.2008 року встановлено, що ОСОБА_2 є власником автомобіля SUZUKI, модель: Swift 1,3, чорного кольору, рік випуску: 2006, тип ТЗ ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 19).

В пункті 7.4. кредитно-заставного договору зазначено, що застава поширюється на весь предмет застави, незалежно від обсягу виконання позичальником зобов'язань за договором.

Згідно п. 11.2.1 кредитно-заставного договору у разі настання Події Дефолту Банк надає Позичальнику письмове повідомлення про настання Події Дефолту та реєструє у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. У Повідомленні про Дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, Банк ставить вимогу про повернення наданої суми Кредиту в повному обсязі, виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим Кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобов'язань за Договором.

Судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача направлялось повідомлення про усунення порушень зобов'язання за кредитним договором № VIW3A800002573 та про наслідки невиконання вимоги - арешт і примусовий продаж її майна за № 30.1.0.0/2-0Р9 від 04.12.2014 року (а.с. 8), що підтверджується реєстром № 5265 поштових відправлень (а.с. 9 - 10). Однак, вимоги Банку залишені ОСОБА_2 без відповіді та задоволення.

Відповідно до п. 11.2.6. кредитно-заставного договору, якщо протягом строку вказаного у ст. 11.2.5. позичальник не усунув подію Дефолту, позичальник зобов'язаний негайно повернути суму кредиту в повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування кредитом, виконати усі інші грошові зобов'язання за Договором у повному обсязі, а Банк має право, за своїм вибором здійснити одну або декілька з наступних дій, а саме звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному у ст. 12 договору.

У пункті 12.2. кредитно-заставного договору, не застосовуючи судових процедур, банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж наступних варіантів, в тому числі шляхом продажу предмета застави банком третій особі у відповідності із вимогами законодавства України.

У випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених статтями 5.2.2 та 5.2.3 Договору, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки (п. 13.2. кредитно-заставного договору).

Згідно п. 13.3. кредитно-заставного договору, у випадку порушення Позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми Кредиту, передбаченого статтею 5.2.4. Договору, Позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочення.

Судом першої інстанції встановлено, що своїх зобов'язань за договором відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконує, що призвело до утворення в неї перед банком заборгованості.

Так, згідно розрахунку заборгованості за договором № VIW3A800002573 від 12.03.2008 року станом на 31.12.2014 р. заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед позивачем складає 52 777 дол. США 55 центів, яка складається з: 10218 дол. США 27 центів - заборгованість за кредитом; 2212 дол. США 33 центи - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3579 дол. США 16 центів - заборгованості по комісії за користування кредитом; 34 239 дол. США 47 центів - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 15 дол. США 86 центів - штрафу (фіксована частина) та 2512 дол. США 46 центів - штрафу (процентна складова) (а.с. 5-6).

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а основні доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що відносини, які виникли між сторонами виникли із кредитного договору, забезпеченого заставою, та підлягають врегулюваню відповідно до норм глав 47-49 ЦК України і спеціальними нормами глави 71 ЦК України, а також ЗУ "Про заставу" та ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 592 ЦК України, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави у випадках встановлених договором.

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитом (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1, ч.2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, відповідно до ст. 591 ЦК України провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 5 ЗУ «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих про строчкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором,- неустойку), необхідні втрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимогою, якщо інше не передбачено договором застави.

Статтею 19 ЗУ "Про заставу" встановлено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

За змістом ст. 20 ЗУ "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно положень ст. 24 даного Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (ч. 3 ст. 24 Закону).

Судом встановлено, що відомості про звернення стягнення на предмет застави відповідно до договору застави № VIW3A800002573 від 12.03.2008 року зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 19.12.2014 року, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру (а.с. 18).

Відповідно до ст. 25 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Норма ст. 26 вищевказаного Закону, передбачає спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 28 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувала.

Відповідно ч. 3 до ст. 28 вищевказаного Закону, якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 30 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.

Згідно ч. 5 ст. 30 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.

На підставі викладеного, суд прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про наявність спірних правовідносин між сторонами, які відносяться до договірних зобов'язань, зокрема, кредиту і застави, та встановив, що права позивача порушені, тому вони підлягають захисту.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором № VIW3A800002573 від 12.03.2008 року щодо повернення кредитних коштів, суд правильно дійшов висновку про задоволення даного позову.

Колегія суддів вважає помилковим твердження відповідача про порушення судом першої інстанції правил підсудності та те що позивачу було достеменно відомо про те що ОСОБА_2 проживає у Дніпропетровській області.

Так, відповідно до ч. 9. ст. 110 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Судом встановлено, що останнє відоме позивачу місце реєстрації/проживання відповідача: АДРЕСА_1. Інших даних щодо місця реєстрації/проживання відповідача у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на момент пред'явлення позову не було. Позивачу також не було відомо те, що на момент звернення до суду з позовом відповідач знята з попередньої реєстрації у м. Вінниці та зареєстрована в Дніпропетровській області.

Згідно ч. 9 ст. 74 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Положення вимог ЦПК України щодо наслідків неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з'являються до суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належним чином повідомлялась судом про день і час розгляду справи через оголошення у пресі, однак, в судове засідання не з'явилася і причини своєї неявки суд не повідомила.

Встановлено, що окрім заяви на видачу готівки №2 від 12.03.2008 року видача позивачем кредиту відповідачу підтверджується ордером розпорядженням №VIW3A800002573 від 12.03.2008 p., біржовим договором (угодою) купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний №785470 від 11.03.2008 p., актом оплати остаточної суми за автомобіль від 12.03.2008 p., актом прийому-передачі товару №б/н від 12.03.2008 року.

Щодо неможливості передачі автомобіля SUZUKI, модель: Swift 1.3, рік випуску: 2006, тип ТЗ: ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2 у заставу банку за кредитно-заставним договором №VIW3A800002573 від 12.03.2008 p., оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видано тільки 07.07.2008 року, зазначені доводи відповідача повністю спростовуються зібраними доказами у справі, а саме кредитно-заставним договором №VIW3A800002573 від 12.03.2008 p., біржовим договором (угодою) купівлі-продажу транспортного засобу №785470 від 11.03.2008 p., актом прийому-передачі товару №б/н від 12.03.2008 p., тимчасовим реєстраційним талоном на даний транспортний засіб від 12.03.2008 року.

Також встановлено, що право власності у відповідача ОСОБА_2 на автомобіль SUZUKI, модель: Swift 1.3, рік випуску: 2006, тип ТЗ: ЛЕГКОВИЙ КОМБІ-В, № кузова/шасі: НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2, виникло 12.03.2008 року, коли вона розрахувалась за вказаний автомобіль і отримала його по акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 1, 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 7 вересня 1998 року, цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків. Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.

Пунктами 7 та 8 даного Порядку, передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості. Правомірність придбання транспортних засобів, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами-виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання скаржника на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим судом по справі рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими. Відповідач з будь-яких причин (підстав) намагається уникнути від виконання взятих на себе перед позивачем зобов'язань. Рішення суду прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2015 року та заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : підпис. В.М. Медяний

Судді : підписи. А.Ю. Зайцев

В.В. Жданкін

Згідно з оригіналом.

Суддя : В.М. Медяний