Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Шимківа С.С.
суддів: - Василевича В.С., Малько О.С.
секретар судового засідання - Пиляй І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 23 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Дубровицького районного суду від 23 червня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним.
Визнано порушеним право ОСОБА_3, як споживача фінансових послуг публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк".
Визнано недійсним кредитний договір № ROR0GA00000069 від 07.08.2008 року, який укладено між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570 та ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 у зв'язку з укладенням під впливом обману з боку банку.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" покликається на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що судом першої інстанції не було застосовано норми закону, які підлягали застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає ________________________
Справа № 560/1931/14-ц Головуючий в суді І інстанції - Сидоренко З.С.
Провадження № 22-ц/787/1699/2015 Суддя-доповідач - Шимків С.С.
у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суд першої інстанції визнав кредитний договір недійсним, проте всупереч положенням цивільного законодавства не зазначив про наслідки, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК, згідно з якою загальним правилом недійсності правочину є двостороння реституція.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У поданих до суду запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 покликається на законність рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із його доведеності. Вважав, що при укладенні кредитного договору позивача було введено в оману щодо фактичних істотних умов цього договору.
Вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та положенням чинного законодавства, що відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення.
Судом встановлено, що 07 серпня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ROR0GA00000069 згідно умов якого Банк надав останньому кредитні кошти у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 108650,00 грн., з них на споживчі цілі в розмірі 94150 грн на строк 10 років, до 07 серпня 2018 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 20,04 % річних (а.с. 5-10).
Перед укладанням договору ПАТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_3 письмову інформацію про умови кредитування, яка підписана сторонами як додаток № 1 до кредитного договору № ROR0GA00000069 від 07.08.2008 року (а.с. 9).
З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за даним кредитним договором 07 серпня 2008 року між ОСОБА_7 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок загальною площею 92,60 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
З роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
При цьому, жоден із доказів не має для суду наперед визначеного значення.
Суд першої інстанції, покладаючи в основу свого рішення про введення позивача в оману наявний у матеріалах справи експертний висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи від 07.04.2015 року № 1170 не врахував, що згідно вимог ст. 212 ЦПК України, висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності.
Матеріали справи не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_3, а також про наявність у таких діях умислу спрямованого на введення його в оману.
Посилання позивача на те, що ПАТ КБ "ПриватБанк", укладаючи оспорюваний кредитний договір порушив положення Закону України "Про захист прав споживачів", не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Укладаючи договір, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Згідно ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених ст. 230 ЦК України, та ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", позивач в силу положення ч. 3 ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.
Однак жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили укладення договору під впливом обману позивачем не надано, а судом не встановлено.
Наявний у матеріалах справи експертний висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи від 07.04.2015 року № 1170 не підтверджує, що під час укладення оспорюваного кредитного договору з боку відповідача існувало умисне приховування реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту.
Позивачем власноруч підписано Додаток № 1 до кредитного договору № ROR0GA00000069 від 07.08.2008 року, в якому, у відповідності до положень ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та п. 2 Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зазначено розмір реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту (сума % та винагород), а також інші обов'язкові умов, необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуг з надання кредиту (а.с. 9).
Окрім того, у матеріалах справи наявне рішення колегії суддів Апеляційного суду Рівненської області від 25 квітня 2014 року, ухвалене за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_9 на рішення Дубровицього районного суду Рівненської області від 20 січня 2014 року в справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_9, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (а.с. 43).
Даним рішенням, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за оспорюваним кредитним договором № ROR0GA00000069 від 07.08.2008 року звернено стягнення на будинок, загальною площею 92,60 кв.м., житловою площею 55,50 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_7 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.
У вищевказаному спорі ОСОБА_3 дійсність кредитного договору не оспорював, із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" не звертався.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору та підписаних сторонами додатків до нього, в ньому встановлено всі істотні умови для такого виду договору, відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Не заслуговують також на увагу доводи позивача про те, що дії банку свідчать про нечесну підприємницьку практику з огляду на таке.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 1170 від 07 квітня 2015 року не встановлено, з матеріалів справи не вбачається, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало свідоме приховування реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредитного договору, а відтак і відсутні підстави вважати, що такими діями відповідача позивача було введено в оману.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження неповідомлення його банком про інформацію, визначену ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", про здійснення банком нечесної підприємницької практики та введення його в оману.
Крім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позивач міг скористатися своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.
Разом з тим, ОСОБА_3 не скористався своїм правом на відкликання згоди на укладення договору.
Факт умисних дій ПАТ КБ "ПриватБанк" під час укладення договору, спрямованих на введення ОСОБА_3 в оману щодо обставин, які впливали на вчинення ним правочину, останнім не доведено, а судом не встановлено.
Ураховуючи те, що судом неповно з'ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3.
На підставі ст.ст. 215, 230, ч. 1 ст. 627 ЦК України, керуючись ст. 303, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ст.ст. 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.
Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 23 червня 2015 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним чинності.
Головуючий-суддя С.С. Шимків
Судді: В.С. Василевич
О.С. Малько
Судове рішення № 52725729, Апеляційний суд Рівненської області було прийнято 22.10.2015. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 560/1931/14-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: