Рішення № 52724984, 22.10.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді - Шимківа С.С.

суддів: - Василевича В.С., Малько О.С.

секретар судового засідання - Пиляй І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору укладеним під приводом омани недійсним, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 11 червня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору укладеним під приводом омани недійсним.

Визнано недійсним кредитний договір № ROHPGA00000187 від 15 травня 2007 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_3 з моменту його укладення.

У поданій апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" покликається на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що при укладені оспорюваного кредитного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, які були обумовлені сторонами, узгоджені та прийняті ними.

Висновок економічних експертиз не може бути належним доказом по справі.

Зазначає, що виходячи з аналізу складових, що визначають розмір реальної процентної ставки можна дійти до висновку, що реальна процентна ставка поняття ширше, ніж процентна ставка за кредитом, адже включає в себе всі супутні витрати за кредитом, у тому числі комісійні та інші.

Недотримання банком обов'язку щодо надання повної інформації не тягне за собою визнання кредитного договору недійсним, адже законодавець передбачив інші правові наслідки за таке порушення, встановлені ст. 23 Закону України "Про захист

________________________

Справа № 569/16917/14-ц Головуючий в суді І інстанції - Денисюк П.Д.

Провадження № 22-ц/787/1762/2015 Суддя-доповідач - Шимків С.С.

прав споживачів", а саме штраф.

Окрім того, суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки порушення на які вказує позивач, відбулися саме при укладенні кредитного договору, а тому строк позовної давності починає перебіг з 15.05.2007 року та закінчується 15.05.2010 року.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із доведеності факту приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору з метою отримання прихованого прибутку, що призвело до введення позивача в оману щодо істотних умов договору.

Вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та положенням чинного законодавства, що відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є обов"язковою підставою для скасування рішення суду та ухвалення новоро рішення.

Судом встановлено, що 15 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір № ROHPGA00000187 згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 29900,00 дол США у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на споживчі цілі під заставу нерухомості зі сплатою відсотків у розмірі 0,78 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту (а.с. 5).

У забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 15 травня 2007 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки квартири, згідно умов якого іпотекодавці надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру загальною площею 59,90 кв.м., житловою площею 33,70 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 9-12) .

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З роз'яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

При цьому, жоден із доказів не має для суду наперед визначеного значення.

Суд першої інстанції, покладаючи в основу свого рішення про введення позивача в оману наявний у матеріалах справи експертний висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи від 07.04.2015 року № 180/15 не врахував, що згідно вимог ст. 212 ЦПК України, висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності.

Зі змісту вищезазначеного висновку вбачається, що при вирішенні поставлених експерту питань останній керувався Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Дана Постанова набрала чинності 05 червня 2007 року, в той час як оспорюваний кредитний договір укладено 15 травня 2007 року, тобто до набрання нею чинності.

Матеріали справи та встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_3, а також про наявність у таких діях умислу спрямованого на введення його в оману.

Посилання позивача на те, що ПАТ КБ "ПриватБанк", укладаючи оспорюваний кредитний договір порушив положення Закону України "Про захист прав споживачів", не знайшли свого підтвердження з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Укладаючи договір, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. Договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Згідно ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених ст. 230 ЦК України та ст.ст. 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", позивач в силу положення ч. 3 ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.

Однак жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили укладення договору під впливом обману позивачем не надано, а судом не встановлено.

Відповідно ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до вставленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач мав право протягом чотирнадцяти днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснень причин.

Проте, позивач не скористався цим правом, що свідчить про те, що він погоджувався з усіма умовами договору та не вважав їх такими, що порушують його інтереси або є несправедливими.

Позивач при укладенні Договору отримав свій екземпляр, з текстом якого ознайомився та свою згоду з його умовами скріпив особистим підписом на кожній сторінці договору, а також сторони визначилися із розміром процентної ставки, тобто позичальнику була надана інформація щодо істотних умов договору, а тому порушень ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не доведено.

Наявні у матеріалах справи експертний висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи від 07.04.2015 року № 180/15 та висновок за результатами проведення експертно-економічного дослідження № 0944 від 08 вересня 2014 року не підтверджують, що під час укладення оспорюваного кредитного договору з боку відповідача існувало умисне приховування істотних умов договору, які могли вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуг з надання кредиту.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Рівненського міського суду від 12 березня 2014 року, яке набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за оспорюваним кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_7, а саме двохкімнатну квартиру загальною площею 59,90 кв.м., житловою площею 33,70 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем (а.с. 60-64).

У вищевказаному спорі ОСОБА_3 дійсність кредитного договору не оспорював, з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" не звертався.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору в ньому встановлено всі істотні умови для такого виду договору, відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Не заслуговують також на увагу доводи позивача про те, що дії банку свідчать про нечесну підприємницьку практику з огляду на таке.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 180/15 від 07 квітня 2015 року та висновком за результатами проведення експертно-економічного дослідження № 0944 від 08 вересня 2014 року не встановлено, з матеріалів справи не вбачається, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало свідоме приховування реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредитного договору, а відтак і відсутні підстави вважати, що такими діями відповідача позивача було введено в оману.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки ОСОБА_3 та його представником ОСОБА_9 не надано доказів на підтвердження неповідомлення його банком про інформацію, визначену ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" про здійснення банком нечесної підприємницької практики та введення його в оману.

Факт умисних дій ПАТ КБ "ПриватБанк" під час укладення договору, спрямованих на введення ОСОБА_3 в оману щодо обставин, які впливали на вчинення ним правочину, останнім не доведено, а судом не встановлено.

Ураховуючи те, що судом неповно з'ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3.

На підставі ст. 6, ч.ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 230 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ст.ст. 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору укладеним під приводом омани недійсним відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним чинності.

Головуючий-суддя С.С. Шимків

Судді: В.С. Василевич

О.С. Малько