Постанова № 52723441, 22.10.2015, Крюківський районний суд м. Кременчука

Справа № 537/4052/15-а

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2015 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Мурашової Н.В., за участю секретаря Шаповал М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Крюківського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області за участю третьої особи ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. КременчуціПолтавської області про визнання незаконною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Крюківського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області про визнання незаконною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. В обґрунтування позовної заяви зазначив, що постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.03.2011 року зобовязано ОСОБА_2 Пенсійного фонду України Крюківського району м. Кременчука Полтавської області, правонаступником якого є ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області, здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування, та провести відповідні виплати за 2009 рік з 01.03.2009 року по 31.12.2009 року та за 2010 рік з 01.01.2010 року по грудень 2010 року включно з урахуванням фактично проведених виплат. На виконання судового рішення, постановою державного виконавця Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ ОСОБА_3 від 11.04.2011 року відкрито виконавче провадження ВП №25722601 по примусовому виконанню виконавчого листа №2а-811/2011, виданого 05.04.2011 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області. ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Кременчуці Полтавської області було здійснено перерахунок пенсії, на підставі якого розмір належної ОСОБА_1 до отримання доплати до пенсії склав 2989,32 грн. Проте, судове рішення не було виконано в частині зобовязання провести виплати недоплаченого розміру пенсії. Незважаючи на наведене, Постановою державного виконавця від 27.08.2015 року закінчено виконавче провадження, а виконавчий лист повернуто до Крюківського районного суду м. Кременчука без виконання. Наведене суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського Суду. З огляду на наведене, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Просив визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Крюківського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області ОСОБА_3 від 27.08.2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП №25722601. Стягнути з державного бюджету України на користь позивача судові витрати в розмірі 487,20 грн.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 17.09.2015 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. КременчуціПолтавської області.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Визнав, що пенсійний фонд не провів виплати ОСОБА_1 на виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування з державного бюджету. Заявив, що виконавче провадження було закінчено з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Третя особа ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області в судове засідання не зявилась. Про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином. Представником було подано клопотання про розгляд справи без його участі. Також подано письмові заперечення проти позову, зі змісту яких вбачається, що на виконання судового рішення не було проведено виплати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування з державного бюджету.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, встановив наступне.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області 22.03.2011 року зобовязано ОСОБА_2 Пенсійного фонду України Крюківського району м. Кременчука Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її розміру на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування, та провести відповідні виплати за 2009 рік з 01.03.2009 року по 31.12.2009 року та за 2010 рік з 01.01.2010 року по грудень 2010 року включно з урахуванням фактично проведених виплат.

05.04.2011 року Крюківським районним судом м. Кременчука видано виконавчий лист №2а-811/2011 по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України Крюківського району м. Кременчука про визнання незаконними дій та зобовязання здійснити перерахунок пенсії дитині війни.

Постановою державного виконавця Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ ОСОБА_3 від 11.04.2011 року відкрито виконавче провадження ВП №25722601 по примусовому виконанню виконавчого листа №2а-811/2011, виданого 05.04.2011 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.05.2015 року за зверненням державного виконавця у виконавчому провадженні за виконавчим листом №2а-811/2011, виданим 05.04.2011 року Крюківським районним судом м. на виконання постанови Крюківського районного суду від 22.03.2011 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України Крюківського району в м. Кременчуці Полтавської області про визнання неправомірними дій та зобовязання здійснити перерахунок пенсії дитині війни, замінено сторону виконавчого провадження ОСОБА_2 Пенсійного фонду України Крюківського району в м. Кременчуці Полтавської області на її правонаступника ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області.

ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області №6849/02-21 від 06.04.2015 року повідомлено, що на виконання постанови Крюківського районного суду м. Кременчука від 22.03.2011 року у справі №2а-811/2011 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії. Нараховано доплату в розмірі 2989 грн. 32 коп., але доплату не виплачено через відсутність достатніх ресурсів в Державному бюджеті, який є джерелом покриття зазначених виплат.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.07.2015 року відмовлено в задоволенні заяви заступника начальника Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ ОСОБА_3 про зміну способу і порядку виконання Постанови Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області 22.03.2011 року.

Постановою заступника начальника Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ ОСОБА_3 від 27.08.2015 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а -811/2011, виданого Крюківським районим судом м. Кременчука, та повернуто а виконавчий лист до Крюківського районного суду м. Кременчука з підстав, передбачених п.11 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пунктів 1-4 ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні.

За приписамистатті 1 Закону України «Про виконавчепровадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а частиною 2 цієї статті передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно п.11 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону, тобто у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо.

В ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що У разі закінчення виконавчого провадження повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Разом з тим, відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України. Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до вимог статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких видана Верховною Радою, є частиною законодавства України. Згідно статті 19 Закону України від 29.06.2004 року №1906-ІУ Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України є частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини шостої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України якщо міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до вимог частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, прийнявши Закон України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Першого Протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна взяла на себе позитивні міжнародні зобовязання згідно статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції, повністю визнала для себе обовязковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду і прав людини (далі - Європейський Суд) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, які згідно вимог статті 32 Конвенції належать до виключної компетенції Європейського Суду.

Рішення Європейського Суду, якими надаються тлумачення та практика застосування положень Конвенції, є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов'язкові правила та є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення. Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-1V Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства України. Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При вирішені спору суд застосував

- ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 ратифікованої Україною 11.09.1997 р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ст. 17-1 Конвенції, згідно з якими кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права;

- ст. 13 Конвенції, яка гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження;

- ч.ч. 1,2 ст. 8 КАС України, за якими під час вирішення справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого права людини визнаються найвищими соціальними цінностями, вони визначають зміст і спрямованість діяльності держави; цей принцип застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини;

- практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою:

а) безпідставним є посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створювані нею органи несе обовязок щодо своєчасної та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі (справа «Кечко проти України», рішення від 08.11.2005 р.).

б) конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «ОСОБА_4 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83);

в) засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13);

д) принцип верховенства права зобовязує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

У резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787(2011) від 26.11.2011 року підкреслюється, що Україна повинна терміново прийняти комплексну стратегію щодо вирішення ситуації, за якої значна кількість остаточних судових рішень залишається невиконаною, а також упровадити ефективні внутрішні засоби правового захисту у відповідь на пілотне рішення у справі «Іванов проти України».

Відповідно до практики Європейського суду, виконання судових рішень розглядається як невідємна частина судового розгляду в розумінні ст.6 Конвенції Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, щоб остаточне, обовязкове судове рішення залишалося невиконаним. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом Верховенства права. (Рішення Європейського суду у справі «Васерман проти Росії» від 18.11.2004 року, «ОСОБА_5 проти Португалії», «Скардіо проти Італії», «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року, «Сулягіч проти Боснії і Герцеговіни» від 03.11.2009 року, «Козачок проти України» від 07.12.2006 року, «Акашев проти Росії» від 12.06.2008 року).

В рішенні Європейського Суду від 20.07.2004 року у справі Шмалько проти України встановлено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невідємна частина судового розгляду. Це створює для держави обовязок створити систему виконання рішень, яка була б ефективна як в теорії, так і на практиці і гарантувала виконання без неналежних затримок (рішення Європейського Суду від 07.06.2005 року у справі Фуклев проти України).

Принцип верховенства права один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невідємним аспектом всіх статей Конвенції, зобовязує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу) (рішення Європейського Суду від 26.10.2000 року у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria).

Держава-відповідач повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і протиріччя між органами влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (рішення Європейського Суду від 11.12. 2008 року у справі Антонюк проти України ).

Саме на державу покладено обовязок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. (рішення Європейського Суду від 15.10.2009 року у справі ОСОБА_6 проти України).

Державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на виправдання невиконання зобов'язань за боргом, визначеним судовим рішенням" (рішення Європейського Суду від справі від 07.05.2002 року "Бурдов проти Росії ).

Європейський Суд у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Зі ст. 19 Конституції України постає, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставах, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Заступник начальника Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ при ухваленні постанови про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2105 року №ВП25722601 не дотримався наведених вимог законодавства, оскільки закінчення виконавчого провадження без його фактичного виконання з підстав відсутності бюджетних асигнувань не відповідає Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини, порушує принцип Верховенства права.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено в суді правомірність прийнятого ним рішення.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнатити протиправною та скасувати постанову заступника начальника Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ Полтавської області про закінчення виконавчого провадження від 27.08.2105 року №ВП25722601.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що з метою поновлення порушених прав позивача позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до 94 КАСУ, розподілити судові витрати.

Керуючись ст.ст.9, 11, 12, 71, 86, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Крюківського відділу Державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області за участю третьої особи ОСОБА_2 пенсійного фонду України в м. КременчуціПолтавської області про визнання незаконною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Крюківського ВДВС Кременчуцького МУЮ Полтавської області ОСОБА_3 від 27.08.2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП №25722601.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 487 гривень 20 коп.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до адміністративного суду апеляційної інстанції через Крюківський районний суд м. Кременчука протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутніми під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Крюківського районного суду

м Кременчука Полтавської області ОСОБА_7