Рішення № 52718291, 20.10.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2847/15-ц Провадження № 22-ц/773/1462/15 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Категорія: 19 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді - Антонюк К.І.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Веремчук Л.М.,

при секретарі - Черняк О.В.,

з участю: позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором про надання послуг, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за невиконане зобов'язання. Вимоги обгрунтовані тим, що позивач звернувся за отриманням правової допомоги до адвоката ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з якими домовились, що вони будуть представляти його інтереси в суді при розгляді цивільних справ. В якості гонорару передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 15 000 грн. Згідно довіреності №342 від 28.02.2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були уповноважені представляти інтереси ОСОБА_1 і вести від його імені справи у всіх державних органах України. На підставі довіреності між ними було укладено три договори про надання правової допомоги в чотирьох цивільних справах. Згідно усної домовленості договори підписав ОСОБА_3, а безпосереднє представництво здійснював ОСОБА_2

Всупереч домовленості між ними ОСОБА_2 без пояснення будь-яких причин перестав виконувати покладені на нього обов'язки. Невиконання договірних зобов'язань полягало в тому, що ОСОБА_2 почав ухилятись від спілкування, на телефонні дзвінки не відповідав, не з'являвся в судові засідання, не вчиняв дій, спрямованих на захист його прав та законних інтересів. Через припинення будь-яких відносин за договором про надання правової допомоги з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач звернувся з вимогою про повернення виплаченого гонорару в сумі 15 000 грн., яку вони виконали.

Оскільки ОСОБА_2 свої зобов'язання порушив та не виконав у повному обсязі, які передбачені договором про надання правової допомоги, в добровільному порядку відмовився повернути сплачений гонорар, тому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму в розмірі 15 000 грн. заборгованості за невиконане зобов'язання.

В судовому засіданні позивач збільшив позовні вимоги, просив застосувати ст.625 ЦК України та стягнути з відповідача три відсотки річних в розмірі 1245.30 грн. та заборгованість з врахуванням індексу інфляції в сумі 25 710 грн. (а.с. 52).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 серпня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором доручення відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав в ній наведених.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, в поданій до суду заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, скасувавши рішення суду виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за домовленістю між сторонами ОСОБА_2 зобов'язався здійснювати захист та представництво інтересів ОСОБА_1 в наступних цивільних справах:

- за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна, позовна заява подана до суду 21.03.2013 року;

- за заявою головного лікаря Волинської обласної психіатричної лікарні про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_1, заява подана до суду 21.05.2012 року;

- за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної психіатричної лікарні про відшкодування шкоди, завданої незаконним поміщенням до психіатричного закладу, яка подана до суду 06.08.2012 року;

- за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про виселення, заява подана до суду 07.08.2012 року.

Письмовий договір про надання правової допомоги між сторонами не був укладений.

На виконання домовленості між сторонами ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 довіреність від 28.02.2012 року.

Зі змісту цієї довіреності, яка посвідчена 28.02.2012 року нотаріусом, вбачається, що ОСОБА_1 на виконання вимог ст.ст. 244, 1007 ЦК України на підставі укладеного з відповідачем усного договору доручення уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти його інтереси та вести від його імені справи у судах всіх інстанцій з процесуальними правами та обов'язками, які надано позивачу, відповідачу, третій особі. Довіреність не містить застережень щодо обмеження повноважень представника на вчинення процесуальних дій.

За надання послуг щодо здійснення представництва у вищевказаних справах ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 04.06.2012 року 6 000 грн., 21.05.2012 року - 3 000 грн., 26.10.2012 року - 6 000 грн.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно із ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ч.1 ст.1000 ЦК України).

Згідно зі ст.1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Отже, враховуючи вищезазначені положення закону та встановлені в судовому засіданні обставини, колегія суддів приходить до слідуючого висновку.

Поясненнями сторін в суді першої інстанції, письмовими доказами - довіреністю від 28.02.2012 року, квитанціями про здійснення оплати, матеріалами цивільних справ, досліджених в суді апеляційної інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги шляхом представництва інтересів позивача у судах під час розгляду цивільних справ.

За домовленістю між сторонами ОСОБА_2 зобов'язався представляти інтереси позивача з усіма процесуальними правами особи, яку він представляє, без будь-яких обмежень у справах за позовом ОСОБА_1 про поділ майна, виселення, відшкодування шкоди, про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу.

Також поясненнями сторін в суді першої інстанції, квитанціями про оплату встановлено, що сторони домовились, що за участь в якості представника у справі про поділ майна позивач сплачує ОСОБА_2 6 000 грн., у інших справах по 3 000 грн. за кожну.

На виконання умов угоди ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 довіреність від 28.02.2012 року та здійснив оплату в розмірі 15 000 грн. до завершення розгляду справ.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, визодив з того, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували які саме дії мав виконати ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, та які саме дії ОСОБА_2 як повіреною особою не виконані, чи виконані неналежним чином.

Крім того, сторони не обумовили відповідальність повіреного за невиконання або неналежне виконання свого обов'язку за договором доручення.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, порушив вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України, не дослідив в судовому засіданні матеріали цивільних справ, у яких представництво інтересів позивача здійснював відповідач для встановлення або спростування доводів сторін щодо виконання представником процесуальних обов'язків в справах, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Частиною 2 ст.903 ЦК України встановлено, що у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.250 ЦК України передбачено, що представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою цієї статті.

З досліджених в суді апеляційної інстанції цивільних справ, у яких представництво інтересів ОСОБА_1 здійснював ОСОБА_2 встановлені наступні обставини:

У справі за позовом ОСОБА_1 про поділ майна судові засідання відбувались за участі ОСОБА_2 як представника ОСОБА_1 в попередньому судовому засіданні 09.04.2012 року, в судових засіданнях 31.05. та 12.06.2012 року, у яких розгляд справи відкладався та провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи. У судові засідання 05 травня та 11 травня 2012 року представник позивача не з'явився. Також не з'явився представник позивача і після проведення експертизи та відновлення провадження у справі в судові засідання призначені судом на 12.10. та 16.10.2012 року. В справі наявні докази про повідомлення представника позивача про дату розгляду справи. Ухвалою суду від 16.10.2012 року у зв'язку з повторною неявкою позивача та його представника позов залишено без розгляду.

У справі за позовом ОСОБА_1 про відшкодування шкоди спричиненої поміщенням до психіатричного закладу представник позивача ОСОБА_2 був присутнім на попередньому судовому засіданні 10 вересня 2012 року.

В судові засідання призначені судом на 25.09 та 16.10.2012 року не з'явився. Ухвалою суду від 16.10.2012 року у зв'язку з повторною неявкою позивача позов залишено без розгляду.

У справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про виселення представництво інтересів позивача ОСОБА_2 здійснював в судовому засіданні 10.09.2012 року. В судове засідання, яке відбулось 25.09.2012 року ОСОБА_2 не з'явився, а позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. З підстав передбачених п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України суд залишив позов без розгляду.

Також з матеріалів цивільних справ вбачається, що представник позивача не з'являючись в судові засідання не виконував своїх процесуальних обов'язків, не повідомляв суд про причини неявки.

У справах відсутні заяви представника позивача з обгрунтуванням причин неявки, відсутні докази, які б підтверджували поважність причин його неявки.

Наведені обставини свідчать про неналежне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань по договору доручення, який не з'являючись в судові засідання без поважних причин, фактично не виконував процесуальні дії, які мав би вчиняти відповідно до довіреності, не надав належним чином позивачу правову допомогу у справах за позовом ОСОБА_1 про поділ майна, про виселення, відшкодування шкоди, а тому відповідно до положень ч.1 ст.906 ЦК України з відповідача слід стягнути в користь ОСОБА_1 12 000 грн., які були отримані відповідачем за надання правових послуг у вказаних справах. Підлягає також стягненню судовий збір за подання до суду позовної заяви, апеляційної скарги в розмірі 778,92 грн.

У справі про госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_1, у якій брав участь ОСОБА_2, не встановлено невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків як представника, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача 3 000 грн., які були передані на виконання договору про надання правової допомоги у цій справі.

Договір про надання правових послуг не є грошовим зобов'язанням, а тому вимоги ст.625 ЦК України про сплату три процента річних та індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання до даних правовідносин не можуть бути застосовані.

У зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_2 12 000 грн. за неналежне виконання відповідачем договору про надання послуг.

В решті позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 серпня 2015 року в даній справі скасувати з ухваленням нового рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 за неналежне виконання договору про надання послуг кошти в сумі 12 000 (дванадцять тисяч) грн. та в дохід держави судові витрати в розмірі 778,92 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: