Рішення № 52694841, 25.10.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/12676/15-ц

провадження № 2/760/5495/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретарів судового засідання Бугайчука О. Р., Квітченко Я. О.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника третьої особи ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 до ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Солом'янської у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6, про вселення, усунення перешкод у користуванні майном, встановлення порядку користування квартирою і виселення, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності на 1/2 частини квартири та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

24.06.2015 ОСОБА_7 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог, здійснених у судовому засіданні, просила вселити позивача із сином у квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача не чинити перешкоди позивачу із сином у користуванні квартирою АДРЕСА_1; виселити ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_6 проживати в ній; встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши у користування позивачеві із сином житлову кімнату, площею 14,7 кв.м.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_9. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.01.2014 син позивача, ОСОБА_8, успадкував після смерті свого батька 3/5 частини квартири АДРЕСА_1.

Відповідач у справі, яка є бабусею ОСОБА_8, систематично чинить йому та позивачу перешкоди у користуванні зазначеною квартирою, зокрема, не впускає, змінила замки вхідних дверей, не надала ключі. На разі у позивача із сином відсутній доступ до квартири і вони змушені проживати у родичів чи знайомих.

Крім того, у спірній квартирі проживає ОСОБА_6. Однак, він у цій квартирі не зареєстрований і має житло за адресою: АДРЕСА_3. ОСОБА_6 веде аморальний спосіб життя, постійно підбурює відповідача до конфліктів, здійснює психологічний тиск на нього, щоб не давати можливості позивачеві з сином проживати у квартирі.

Також позивач просила встановити порядок користування спірною квартирою, виділивши їй з сином прохідну кімнату, площею 14,7 кв. м з подальшою можливістю встановити перегородку у загальному коридорі, а іншу кімнату, площею 14,3 кв.м, виділити відповідачу; місця загального користування залишити у спільному користуванні.

Представник відповідача від її імені подав зустрічну позовну заяву, у якій після неодноразової зміни позовних вимог, просив визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13.09.2005 під реєстровим № 7-769, видане П'ятою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_9; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.01.2014 за реєстровим № 17-15, видане Першою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_8.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК АТ «Промтехмонтаж-2» м. Києва від 15.11.1993.

У травні 2015 року ОСОБА_7 перебуваючи у квартирі, викрала у ОСОБА_4 вищезазначене свідоцтво про право власності. У зв'язку із втратою правовстановлюючого документу, позивач за зустрічним позовом просила визнати за нею право власності на 1/5 частини квартири.

Крім того, 1/5 частина квартири належала чоловіку ОСОБА_4 - ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК АТ «Промтехмонтаж-2» м. Києва від 15.11.1993.

ОСОБА_9 склав заповіт на ім'я свого онука ОСОБА_9, згідно з яким спадкоємець мав успадкувати 1/5 частину вищезазначеної квартири.

13.09.2005 ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 у 2005 році його дружині ОСОБА_4 було 69 років, вона отримувала пенсію за віком, а тому як непрацездатна вдова мала право на ? частку спадкового майна незалежно від змісту заповіту (обов'язкова частка).

Отже, ОСОБА_4 вважає, що має право власності на 1/10 частину квартири після смерті свого чоловіка ОСОБА_9.

Оскільки онук ОСОБА_9 - ОСОБА_9 не мав права на спадкування 1/5 частини квартири за заповітом, так як на момент відкриття спадщини дружина померлого ОСОБА_4 мала право на спадкування обов'язкової частки незалежно від змісту заповіту, тому ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13.09.2005.

1/5 частина квартири АДРЕСА_1 належала онукові ОСОБА_4 - ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК АТ «Промтехмонтаж-2» м. Києва від 15.11.1993.

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/5 частини вказаної квартири. Спадкоємцями ОСОБА_10 були його брат ОСОБА_9 та його бабуся ОСОБА_4, як спадкоємці другої черги, які вважаються такими, що прийняли спадщину, оскільки на момент смерті ОСОБА_10 проживали разом з ним.

Таким чином, ОСОБА_4 успадкувала після смерті свого онука ОСОБА_10 1/10 частини квартири АДРЕСА_1. Іншу 1/10 частини квартири успадкував брат ОСОБА_10 - ОСОБА_9.

Отже, ОСОБА_9 належало на праві власності 2/5 частини квартири, з яких 1/5 частина квартири належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК АТ «Промтехмонтаж-2» м. Києва від 15.11.1993, 1/10 частину квартири він успадкував після смерті свого дідуся ОСОБА_9 в порядку спадкування за заповітом та 1/10 частини квартири він успадкував після смерті свого брата ОСОБА_10.

ОСОБА_9 08.09.2012 склав заповіт, відповідно до якого усе своє майно заповів своєму синові ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер. Його дружина ОСОБА_7 прийняла спадщину від імені свого сина ОСОБА_8.

22.01.2014 ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/5 частини квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_9 був онуком ОСОБА_4, якого у 1990 році вона усиновила.

На момент відкриття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 - ОСОБА_9, їй було 77 років, вона отримувала пенсію за віком, а тому як непрацездатна мати мала право на ? частку спадкового майна незалежно від змісту заповіту (обов'язкова частка).

У разі спадкування за законом ОСОБА_4 успадкувала б після смерті свого сина ОСОБА_9 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, іншу 1/5 частини успадкував би його син ОСОБА_8.

Отже, ОСОБА_4 вважає, що має право власності на 1/10 частину квартири після смерті свого сина ОСОБА_9.

Оскільки не все спадкове майно, на яке видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.01.2014 належало ОСОБА_9, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним зазначене свідоцтво.

Таким чином, ОСОБА_4 у зустрічному позові просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, з яких 1/5 частина квартири належить їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК AT «Промтехмонтаж - 2» м. Києва 15 листопада 1993 року, зареєстрованого в Київському міському БТІ 19 листопада 1993 року і записаного у реєстрову книгу за № 874, 1/10 частина квартири - в порядку спадкування обов'язкової частки після смерті свого чоловіка ОСОБА_9, 1/10 частина квартири - в порядку спадкування за законом після смерті свого онука ОСОБА_10 та 1/10 частина квартири в порядку спадкування обов'язкової частки після смерті свого сина - ОСОБА_9, а також визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13.09.2005 під реєстровим № 7-769, видане П'ятою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_9 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.01.2014 за реєстровим № 17-15, видане Першою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_8.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник позов підтримали і просили його задовольнити повністю, а проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Солом'янської у м. Києві державної адміністрації, підтримав позов в частині вселення позивача із сином у квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача не чинити перешкоди позивачу із сином у користуванні квартирою, а щодо виселення ОСОБА_6 і заборони йому проживати в квартирі та встановлення порядку користування квартирою, покладався на розсуд суду.

Відповідач, її представник та третя особа ОСОБА_6 проти задоволення первісного позову заперечували, вказавши лише, що ОСОБА_8 один, без матері, може вселитися у квартиру та йому не будуть чинитися перешкоди у користуванні. Щодо вселення позивача категорично заперечували, посилаючись на неприязні стосунки. Зустрічний позов підтримали у повному обсязі.

Третя особа - Головне територіальне управління юстиції в м. Києві була повідомлена належним чином, у судове засідання свого представника не направила.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК AT «Промтехмонтаж - 2» м. Києва 15 листопада 1993 року, зареєстрованого в Київському міському БТІ 19 листопада 1993 року і записаного у реєстрову книгу за № 874, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_9 та членам його сім'ї - ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в рівних долях кожному, тобто по 1/5 частині (Т.1 а.с. 37).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого району м. Києва 01.03.1996 (Т.1 а.с. 70а).

Після смерті ОСОБА_11 1/5 частини квартири, що їй належала, успадкувала її дочка - ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер чоловік ОСОБА_4 - ОСОБА_9, що встановлено на підставі свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (Т.1 а.с. 235).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.09.2005, виданого державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Русиною Н. Л., зареєстрованого в реєстрі за № 7-769, 1/5 частини квартири після смерті ОСОБА_9 успадкував його онук ОСОБА_9, на підставі заповіту від 14.08.2001.

Зазначений факт встановлений на підставі спадкової справи № 464, відкритої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_9 (Т.1 а.с. 232-250).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер онук ОСОБА_4 - ОСОБА_10, що встановлено на підставі свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3, виданого Виконкомом Гостомельської селищної ради міста Ірпеня Київської області 17.12.2008 (Т.1 а.с. 138).

Як випливає із спадкової справи № 12, відкритої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_10, спадщину прийняв його брат ОСОБА_9, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину на 1/5 частини квартири, що належала ОСОБА_10 (Т.1 А.с. 137-161).

ОСОБА_9 та ОСОБА_7 перебували у шлюбі з 18.05.2002, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Васильківського міського управління юстиції Київської області (Т.1 а.с. 34).

Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_6 народився син - ОСОБА_8, що встановлено на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_5, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 09.04.2003 (Т.1 а.с. 36).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_6, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві 21.06.2013 (Т.1 а.с. 35).

Усе своє майно ОСОБА_9 заповів своєму синові ОСОБА_8, що випливає із змісту заповіту від 08.09.2012, посвідченого державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко О. А. (Т. 1 а.с. 119).

22.01.2014 ОСОБА_8 одержав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Марцинкевич Л. А., зареєстроване в реєстрі за № 17-15 (Т. 1 а.с. 38).

Відповідно до зазначеного свідоцтва ОСОБА_8 успадкував 3/5 частини квартири АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_9, з яких 1/5 частина належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК AT «Промтехмонтаж - 2» м. Києва 15 листопада 1993 року; 1/5 частина належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13.09.2005, а 1/5 частина належала його брату, ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК AT «Промтехмонтаж - 2» м. Києва 15 листопада 1993 року, яку ОСОБА_9 прийняв як спадкоємець, але не оформив своїх спадкових справ.

Згідно з довідкою форми № 3 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» структурного підрозділу Житлово-експлуатаційної дільниці № 906 від 10.06.2015 № 2456 у вищезазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (Т.1 а.с. 43).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного і зустрічного позовів з таких підстав.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Згідно з статтю 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК).

Отже, ОСОБА_8, як співвласник майна, може вимагати захисту права власності.

Суд встановив, що ОСОБА_8 є неповнолітнім, а отже, його законним представником є його мати - ОСОБА_7.

З аналізу статті 29 ЦК, статті 177 СК, статей 12, 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» випливає, що дитина у віці до чотирнадцяти років проживає разом із батьками (або одним із них), які зобов'язані її утримувати, відповідають за виховання, навчання і розвиток дитини, управляють майном, що належить дитині, виключно в її інтересах.

Сторони визнали той факт, що на сьогоднішній день ОСОБА_7 та її син ОСОБА_8 не проживають у спірній квартирі.

Суд вважає таким, що не заслуговує на увагу аргумент відповідача та її представника, щодо вселення у квартиру лише ОСОБА_8, якому не будуть чинитися перешкоди у користуванні квартирою, оскільки неповнолітня дитина не може проживати окремо від матері.

Враховуючи встановлені обставини та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині вселення ОСОБА_7 разом із сином у спірну квартиру та зобов'язання відповідача не чинити їм перешкоди у користуванні квартирою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі технічного паспорту від 06.08.2013 суд встановив, що спірна квартира, загальною площею 45,8 кв. м, має дві житлові кімнати, площею 14,7 кв. м та 14,3 кв. м. (Т.1 а.с. 42).

Позивач за первісним позовом просила виділити їй та її сину у користування більшу кімнату, оскільки сину належить більша частина у праві спільної часткової власності на квартиру.

Порядок користування спірною квартирою, запропонований ОСОБА_7, встановити неможливо, оскільки житлові кімнати у цій квартирі є суміжними, тобто поєднані спільним входом, тому користування однією кімнатою є можливим у разі використання іншої кімнати. У такому випадку порушуються житлові права співвласників квартири, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою.

Щодо позовних вимог про виселення ОСОБА_6 та заборони йому проживати у спірній квартирі, то у їх задоволенні належить відмовити з огляду на таке.

Суд встановив, що ОСОБА_6 є онуком ОСОБА_4. На підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 261 від 11.06.1991 ОСОБА_4 була призначена опікуном ОСОБА_6 (Т. 1 а.с. 220).

Щодо процесуального статусу ОСОБА_6, то він є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

З аналізу статті 35 ЦПК випливає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - це особи, які вступають у справу для захисту власних суб'єктивних інтересів, оскільки майбутнє рішення суду може вплинути на їх права і обов'язки стосовно однієї зі сторін.

Частина перша статті 30 ЦПК визначає, що «сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач».

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими позовними вимогами.

Однак, позивач пред'явив позовні вимоги до третьої особи, яка не може нести відповідальність за пред'явленими позовними вимогами, оскільки не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 33 ЦПК, заявити клопотання про залучення ОСОБА_6 до участі у справі як співвідповідача. Суд у силу принципу диспозитивності позбавлений можливості залучати відповідача до участі у справі з власної ініціативи. А тому, у задоволенні вищезазначених позовних вимог належить відмовити.

Що стосується зустрічного позову, то він підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як було встановлено вище, 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ЖКК AT «Промтехмонтаж - 2» м. Києва 15 листопада 1993 року, зареєстрованого в Київському міському БТІ 19 листопада 1993 року і записаного у реєстрову книгу за № 874.

ОСОБА_4 стверджувала, що втратила зазначене свідоцтво, а отримати його дублікат неможливо, оскільки усі інші співвласники померли.

З приводу зникнення зазначеного свідоцтва ОСОБА_4 25.06.2015 зверталася до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві (Т.2 а.с. 19).

Відповідно до статті 392 ЦК «власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності».

З аналізу зазначеної правової норми випливає, що позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності у неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Зважаючи на відсутність у позивача за зустрічним позовом правовстановлюючого документу, суд вважає за можливе захистити право позивача в обраний ним спосіб, що відповідає статті 16 ЦК, та визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частини спірної квартири.

Однак, ОСОБА_4 стверджувала, що крім цього за нею повинно бути визнано право власності ще на 3/10 частини спірної квартири після смерті її чоловіка - ОСОБА_9, її онука ОСОБА_10, та її онука ОСОБА_9, якого вона усиновила згідно з рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 534 від 26.11.1990 (Т.1 а.с. 220 зворот). Одночасно ОСОБА_4 просила визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13.09.2005, видане П'ятою Київською державною нотаріальною конторою, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.01.2014, видане Першою Київською державною нотаріальною конторою.

Зазначені зустрічні позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до статті 1301 ЦК «свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом».

Частина перша статті 1241 ЦК передбачає, що «малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка)».

ОСОБА_4 стверджувала, що мала право на ? частину спадкового майна, тобто 1/10 частину квартири, після смерті свого чоловіка ОСОБА_9, як непрацездатна дружина, незалежно від змісту заповіту.

На підставі спадкової справи № 464, відкритої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_9, суд встановив, що спадкодавець заповів усе своє майно ОСОБА_9 відповідно до заповіту від 14.08.2001 (Т.1 а.с. 239).

ОСОБА_9 прийняв спадщину у встановленому законом порядку, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву (Т. 1 а.с. 234).

ОСОБА_4 від отримання обов'язкової частки відмовилася, про що свідчить її заява від 04.06.2005 (Т. 1 а.с. 234 зворот).

На думку суду, твердження ОСОБА_4 про те, що вона вважала, що підписує не відмову від обов'язкової частки, а заповіт, не заслуговує на увагу, оскільки при розгляді справи істотне значення має доведеність обставин, на які посилається сторона. Однак, суд зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують вищезазначені обставини.

Аналогічні обставини встановлені судом при дослідженні спадкової справи № 879/2013, відкритої Першою Київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_9.

Відповідно до заповіту від 08.09.2012 ОСОБА_9 заповів усе своє майно своєму синові ОСОБА_8 (Т.1 а.с. 119).

Від імені неповнолітнього ОСОБА_8 спадщину прийняла його мати ОСОБА_7, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву у встановленому законом порядку (Т.1 а.с. 114).

ОСОБА_4 знову відмовилася від отримання обов'язкової частки після роз'яснення їй нотаріусом права на відмову від прийняття спадщини, передбаченого статтею 1273 ЦК, про що вона написала відповідну заяву (Т. 1 а.с. 190).

Також суд не враховує твердження ОСОБА_4 про те, що вона успадкувала 1/10 частину квартири після смерті її онука ОСОБА_10.

Так, позивач за зустрічним позовом вказувала на те, що оскільки вона проживала разом із ОСОБА_10, то вважається, що вона прийняла спадщину, а отже має право на 1/10 частину квартири.

Суд зауважує, що зазначені обставини спростовуються матеріалами спадкової справи № 12, відкритої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_10.

Так, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_7. Заповіту він не склав. Його брат ОСОБА_9, як спадкоємець другої черги, подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (Т.1 а.с. 137).

Відповідно до довідки форми № 3 від 21.01.2009 у квартирі АДРЕСА_1, де була зареєстрована ОСОБА_4, ОСОБА_10 зареєстрованим не значився (Т. 1 а.с. 140).

Згідно з довідкою № 1650 від 19.12.2008 ОСОБА_10 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, з 13.04.1999 по 13.12.2005 та знятий з реєстрації у зв'язку з реєстрацією за адресою: АДРЕСА_4 (Т.1 а.с. 141).

З довідки Старівської сільської ради від 16.01.2009 випливає, що ОСОБА_10 у АДРЕСА_5 не був зареєстрований та не проживав (Т.1 а.с. 139).

Частина третя статті 1268 ЦК передбачає, що «спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї».

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК «спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини».

З матеріалів спадкової справи випливає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_10 проживали окремо; заяву про прийняття спадщини ОСОБА_4 до нотаріальної контори не подала. Факт спільного проживання разом з онуком у судовому засіданні позивач також не довела.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги в частині визнання права власності на 3/10 частини спірної квартири та визнання недійсними свідоцтв про право власності за заповітом від 13.09.2005 та від 22.01.2014 є необгрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Розподіляючи судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд зазначає, що з відповідача за первісним позовом належить стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 487,20 грн. у зв'язку із задоволенням двох позовних вимог немайнового характеру.

Крім того, з відповідача за зустрічним позовом належить стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1 008,91 грн. у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог майнового характеру.

Визначаючи розмір судового збору, суд виходив із ринкової вартості спірної квартири, що встановлена на підставі звіту про незалежну оцінку квартири станом на 30.10.2013, відповідно до якого ринкова вартість спірної квартири складає 504 457,42 грн. (Т. 1 а.с. 172). Таким чином, розмір судового збору складає: 504 457,42 /5 * 1% = 1 008,91 грн.

Керуючись статтею 13, 41 Конституції України, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), статтею 177 СК, статтями 29, 319, 321, 392, 1241, 1268, 1269, 1273, 1301 ЦК, 12, 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 1, 4-11, 18, 30, 33, 35, 57-66, 74, 79, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8 до ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Солом'янської у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6, про вселення, усунення перешкод у користуванні майном, встановлення порядку користування квартирою і виселення - задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, третя особа: Головне територіальне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності на 1/2 частини квартири та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 008,91 грн. (одна тисяча вісім гривень 91 копійка).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. В. Шевченко