Ухвала суду № 52687377, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ К/800/44748/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Вербицької О.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника відповідача - Мартинюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азалія-тур»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014

у справі № 826/1688/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азалія-тур»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Азалія-тур» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0003172290 від 02.08.2013 та № 0006772207 від 20.11.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача, у зв'язку із реорганізацією, із Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Азалія-тур» щодо правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів по взаємовідносинах з ТОВ «Лізінг-Сіті» за період з 01.07 по 30.09.2012, складено акт № 436/22-90/37147486 від 19.07.2013, в якому зафіксовані порушення: 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. п. 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 602 083,87 грн., в т.ч.: за липень 2012 року на суму 403 222,47 грн. (з урахуванням завищення суми зарахованого від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість (р. 20.1) за липень 2012 року), за серпень 2012 року на суму 198 861,40 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за три квартали 2012 року в загальній сумі 830 025 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 02.08.2013 відповідачем складено податкові повідомлення-рішення:

- № 0003162207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 752 604,84 грн., в т.ч.: 602 083,87 грн. основного платежу та 150 520,97 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 0003172290 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 037 531,25 грн., в т.ч.: 830 025 грн. основного платежу та 207 506,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

За результатами адміністративного оскарження, 20.11.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006772207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 903 125,81 грн., в т.ч.: 602 083,87 грн. основного платежу та 301 041,94 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано жодного первинного документу на підтвердження договірних відносин між ним і ТОВ «Лізінг Сіті».

Актом перевірки встановлено, що між позивачем і ТОВ «Лізінг-Сіті» укладено договори про надання консультаційних послуг.

Позивачем сформовано податковий кредит та витрати за результатами господарських операцій з ТОВ «Лізінг-Сіті».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні договори про надання консультаційних послуг, акти про надання таких послуг, податкові накладні, оплата за договорами не здійснювалась, у зв'язку з недостатністю коштів; відсутні докази на підтвердження наявності в позивача господарської необхідності щодо укладання договорів з ТОВ «Лізінг-Сіті» та відсутня можливість встановити з якою метою позивачем були укладені договори з зазначеним підприємством щодо надання консультаційних послуг на користь третіх осіб; доказів та обґрунтувань на підтвердження використання наданих від ТОВ «Лізінг-Сіті» послуг у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку позивачем суду надано не було, як і не було зазначено про неможливість їх надання.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Однак, як встановлено в судовому порядку позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості формування податкового кредиту та витрат за результатами господарських операцій з контрагентом ТОВ «Лізінг-Сіті».

Оскільки, в судовому порядку встановлено відсутність первинних документів, що підтверджували б господарські операції між позивачем і ТОВ «Лізінг-Сіті», а також відсутність доказів вилучення у позивача оригіналів первинних документів (наприклад, акт вилучення тощо), тому відсутні підстави стверджували про реальність угод за відсутності будь-якого документального підтвердження даних обставин.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог є вірним, а касаційна скарга позивача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Азалія-тур» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.В. Вербицька О.А. Моторний