Ухвала суду № 52684663, 21.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/1874/15

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, 3-тя особа Державна судова адміністрація України про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, 3-тя особа Державна судова адміністрація України про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 24.04.2015 року про повернення виконавчого документа.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено підстав для повернення виконавчого документа, на які послався державний виконавець.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2010 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято постанову по адміністративній справі №2а-3748/09/1470 про стягнення на користь ОСОБА_1 з господарського суду Миколаївської області заборгованості з довічного грошового утримання на загальну суму 93378,42 гривень.

27.04.2010 р. Миколаївським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист (а.с.9).

09.07.2010 р. ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду змінено порядок виконання зазначеної постанови, а саме стягнуто 93378,42 гривень на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України.

29.10.2010 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №22392111 по стягненню з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 93378,42 гривень (а.с.49).

14.07.2014 р. державний виконавець направив 11 платіжних вимог на адресу Державного казначейства України про безспірне списання коштів в сумі 93378,42 гривень з банківських рахунків Державної судової адміністрації України, але зазначені документи залишились без виконання (а.с. 109-121).

24.04.2015 р. державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з набуттям чинності Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», неможливістю виконання стягнення, оскільки наявна встановлена заборона на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення, відповідно до п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначена постанова затверджена заступником директора Департамента - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (а.с.8).

Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції дійшов висновку, що винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу було здійснено у відповідності до вимог Закону та не позбавляє позивача права стягнення з боржника належної йому суму, однак вже не в порядку примусового стягнення, а списання з рахунків державного казначейства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх законними та вмотивованими виходячи з наступного.

Згідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У відповідності до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначається, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 р. № 440 про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, а саме п.5 якого зазначається, що зареєстроване в установленому порядку рішення невідкладно розглядається керівником органу державної виконавчої служби та передається відповідальній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до органу державної виконавчої служби.

Відповідальна особа визначається керівником органу державної виконавчої служби.

Відповідальна особа не пізніше семи робочих днів з дня надходження до неї рішення зобов'язана перевірити за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень виконання такого рішення та у разі відсутності відомостей про виконання рішення в повному обсязі внести дані про це рішення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою (далі - Реєстр).

Якщо за результатами перевірки встановлено, що рішення виконано в повному обсязі, відповідальна особа повертає рішення заявнику із супровідним листом та відповідною довідкою з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що орган Державної виконавчої служби повертаючи виконавчий документ апелянту, посилаючись в оскаржуваній постанові на п.9 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 р. № 440, якою визначається саме порядок виконання судових рішень про стягнення заборгованості з бюджетних організацій, діяв в межах та спосіб, встановлений законом.

Фактично Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлена інша процедура стягнення коштів з державного бюджету України, при цьому единою можливою процессуальною формою виконання судового рішення за виконавчим провадженням, яке вже було відкрито за заявою стягувача до 01.01.2013 року, є повернення стягувачу виконавчого документа, відповідно до п.9 ст.47,50 ЗУ «Про виконавче провадження» для пред?явлення його стягувачем до органів державної виконавчої служби за місцемзнаходження боржника, згідно з Порядком погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою.

Судова колегія звертає увагу на те, що винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє позивача права стягнути з боржника належну йому суму. Позивачу необхідно звернутися до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника в порядку, визначеному саме постановою Кабінету Міністрів України №440 від 03.09.2014р., про що і було зазначено державним виконавцем в оскаржуваній постанові.

Виходячи з цього судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що державним виконавцем було обгрунтовано прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві.

При цьому посилання апелянта, на те що оскаржувану постанову державного виконавця затверджено не уповноваденою особою, апеляційний суд зазначає, що з матеріалів справи встановлено повноваження службової особи, яка затвердила постанову від 24.04.2015 р., а саме Асадов В.Т. має подвійну посаду заступник директора Департаменту, начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Як начальнику відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України йому безпосередньо підпорядкований старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л.В., який виніс 24.04.2015р. спірну постанову (арк.спр.8), що відповідає ч.4 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обгрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи ОСОБА_1 викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим в позовній заяві, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В АЛ И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик