Постанова № 52684084, 20.10.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - Блохін А.А.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року справа №812/693/15

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів : головуючого судді Блохіна А.А., суддів Компанієць І.Д., Сухарька М.Г., при секретарі судового засіданні Святодух О.Б., за участю позивача ОСОБА_3, представника відповідача - Горбенко Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі № 812/693/15 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу від 11.11.2014 № 380 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення в органах внутрішніх справ України в Луганській області, -

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2015 року ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі - Відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу від 11.11.2014 № 380 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення в органах внутрішніх справ України в Луганській області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 1990 року працював в органах внутрішніх справ на різних посадах, та з 2006 року займав посаду начальника ОДАІ Краснодонського району.

З 13 квітня 2014 року РНБО України прийняв рішення про початок проведення в Україні антитерористичної операції.

Місто Краснодон Луганської області було захоплено представниками терористичних та злочинних угруповань. Виникла реальна загроза його життю та життю членів родини, оскільки терористи вимагали від працівників органів УВС порушення присяги працівника УВС. Не мав можливості виїхати з окупованої території або повідомити про своє місцезнаходження за телефоном.

18.06.2015 прибув в м. Сєвєродонецьк дізнатися про подальше проходження служби в органах МВС, однак, дізнався про звільнення з органів ВС 11.11.2014 за порушення дисципліни.

Звільнення з органів внутрішніх справ вважав незаконним з наступних підстав.

Будь-яких службових телеграм, телефонних дзвінків від Відповідача з вказівкою прибути на службу в м.Сєвєродонецьк він не отримував.

Наполягав на порушені Відповідачем вимог листа Міністерства соціальної політики України від 08.07.2014 № 7302/3/14-14/13, відповідно до якого працівники, що не виходять на роботу у зв'язку з переміщенням з районів проведення антитерористичної операції, або ті, які залишаються в таких районах при проведенні антитерористичної операції і не мають можливості виходити на роботу у зв'язку з небезпекою для життя і здоров'я, не можуть бути звільнені по п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Правову позицію обґрунтовував посиланням на вимоги статті 3 Конституції України, за якою людина, його життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Із посиланням на вимоги статей 47, 116, 149, 235 КЗпП України наполягав на порушені Відповідачем процедури звільнення в частині не ознайомлення своєчасно з наказом та вручення наказу про звільнення.

Зазначив про відсутність в його діях порушень вимог Дисциплінарного статуту, оскільки не скоював будь-яких протиправних дій які-б слугували підставами для звільнення за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного Управління МВС України у Луганській області № 380 о/с від 11.11.2014, в частині звільнення Позивача з органів внутрішніх справ та поновити в органах внутрішніх справ України у Луганській області.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі № 812/693/15, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано накази Головного Управління МВС України у Луганській області від 06.11.2014 № 3571, від 11.11.2014 № 380 о/с, в частині звільнення ОСОБА_3, з органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_3, в органах внутрішніх справ України у Луганській області на рівноцінній посаді.

Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що з 19 травня 2014 року, після захоплення адміністративної будівлі ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної «Луганської народної республіки» тимчасовим місцем дислокації Головного управління МВС України у Луганській області було визначено м. Сватово Луганської області. В подальшому, з 04.08.2014 відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.2014 № 1363 ГУМВСУ було передислоковано до м. Сєвєродонецьк Луганської області. До МВ-РВ та галузевих служб ГУМВС України у Луганській області неодноразово було спрямовано службові телеграми щодо необхідності прибуття особового складу до тимчасового місця дислокації для реєстрації та подальшого проходження служби, але, у зв'язку з ускладненням обстановки на території Луганської області окремі працівники ГУМВС зайняли вичікувальну позицію та самоусунулись від виконання безпосередніх обов'язків.

На думку відповідача, позивач знав, але не бажав прибувати до місця дислокації Головного управління МВС України у Луганській області для подальшого проходження служби.

Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції безпідставно поновлено Позивачу строк звернення з зазначеним позовом до суду.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив останню задовольнити, проти чого заперечував Позивач, вважаючи постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

За правилами частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, представника відповідача та позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

З 12.12.1990 Позивач працював на різних посадах в органах внутрішніх справ. З 01.04.2014 займав посаду начальника відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Краснодону (а.с. 68, 114).

Наказом ГУМВСУ від 06.11.2014 № 3571 ОСОБА_3 та деяких інших співробітників було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС за п. 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - наказ 3571) (а.с. 21-26).

11.11.2014 на виконання наказу № 3571 був виданий наказ по особовому складу № 380 о/с про звільнення Позивача з органів внутрішніх справ за п.64 "є" за порушення дисципліни (далі - наказ № 380) (а.с. 27).

Позивач не погодився із вказаним наказом № 380 відповідача та вважає, що спірним наказом порушуються його права, свободи та інтереси, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Предметом доказування в цій справі є правомірність застосування до позивача п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення його з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни. Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з посад публічної служби ОВС, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (зі змінами та доповненнями), Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (зі змінами та доповненнями). Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до п.64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас за порушення дисципліни

Згідно частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що Відповідач порушив порядок проведення службового розслідування та його висновки не відповідають фактичним обставинам. Відповідач не довів до Позивача інформацію про необхідність проходження служби за новим місцем дислокації з певної дати, не повідомив Позивача про проведення службового розслідування та затвердження його висновків. У той час як Позивач, знаходився на лікарняному у період з 25.09.2014 до 03.12.2014,

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції через наступне.

За твердженням Відповідача з 19 травня 2014 року, після захоплення адміністративної будівлі ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями самопроголошеної «Луганської народної республіки» тимчасовим місцем дислокації Головного управління МВС України у Луганській області було визначено м. Сватово Луганської області.

На підтвердження зазначеного Відповідач послався на розміщення 04.07.2014 на офіційному веб-сайті МВС України (mvs.gov.ua) звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини та Луганщини, згідно якого всі працівники органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України у Луганській області були зобов'язані прибути до м. Сватово Луганської області (а.с. 47).

В подальшому з 04.08.2014 відповідно до наказу ГУМВС України у Луганській області від 31.07.2014 № 1363 ГУМВСУ було передислоковано до м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі - наказ 1363) (а.с. 48).

Згідно із пунктом 2.3. наказу № 1363, зазначений наказ повинен бути доведеним до всього особового складу.

На підтвердження виконання пункту 2.3. наказу № 1363 Відповідач надав рапорти заступника начальника відділу кадрового забезпечення від 09.09.2015, 10.10.2014, в яких зазначено про доведення до співробітників Державної автоінспекції з якими є зв'язок вимог про необхідність явки до міста Сєвєродонецька (а.с.112, 113).

На підставі наказу № 1363 до органів та підрозділів внутрішніх справу Луганської області, які перебували на підконтрольній українській владі території були направлені службові телеграми ГУМВСУ від 20.08.2014 № 6/2-17, від 27.09.2014 № ВДЗ/2354 про необхідність прибуття особового складу до м. Сєвєродонецька Луганської області для реєстрації та подальшого проходження служби (а.с. 50-51).

Відповідач зазначав, що керівники усіх рівнів постійно у телефонному режимі інформували підлеглих працівників, з якими був наявний зв'язок, щодо необхідності прибуття до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ.

Згідно із поясненнями свідка ОСОБА_5 - працівника кадрового забезпечення управління ДАІ в Луганській області, після захоплення 12.07.2014 року управління ДАІ, на неї був покладений обов'язок доводити необхідну інформацію до співробітників в телефонному режимі. У зв'язку з переведенням управління ДАІ в м. Сватове, а потім в м. Сєвєродонецьк, вона телефонувала співробітникам ДАІ Луганської області та повідомляла останніх про зміну місця дислокації. При цьому достовірно не може пояснити чи повідомляла про це особисто ОСОБА_3

Між тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів про доведення до Позивача інформації про передислокацію.

22.10.2014 року, 23.10.2014 року та , 24.10.2014 року уповноваженими особами Відповідача були складені акти про відсутність за тимчасовим місцем дислокації окремих співробітників УДАІ ГУМВСУ, в тому числі Позивача у період 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014 (а.с.58-63).

На підставі рапорту заступника начальника УДАІ ГУМВСУ від 22.10.2014 (а.с.52), з посиланням на факт неприбуття Позивача до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ, наказом УДАІ ГУМВСУ від 24.10.2014 № 1/45 було призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих співробітників УДАІ ГУМВСУ (а.с. 64).

На підставі рапорту заступника начальника УДАІ ГУМВСУ від 22.10.2014 (а.с.52), з посиланням на факт неприбуття Позивача до місця тимчасової дислокації ГУМВСУ, наказом УДАІ ГУМВСУ від 24.10.2014 № 1/45 було призначено службове розслідування за фактом невиходу на службу окремих співробітників УДАІ ГУМВСУ (а.с. 64).

Відповідно до статі 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна в ОВС базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу серед інших дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

Згідно із статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Наказом міністра внутрішніх справ від 12.03.2013 № 230 затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 230).

Пунктом 6.2.2. Інструкції № 230 визначені обов'язки виконавця (голови, членів комісії) згідно із якими уповноважені особи Відповідача зобов'язані у тому числі:

- дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування…, виявляти та досліджувати причини і умови, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку, готувати пропозиції щодо їх усунення..,

- у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акта.

Акт засвідчується підписами не менше двох осіб, одна з яких обов'язково повинна бути виконавцем. Акт у триденний строк з моменту складання в установленому порядку реєструється в канцелярії (секретаріаті) за місцем проходження служби виконавця, а в разі неможливості - в органі (підрозділі) внутрішніх справ, працівник якого допустив порушення, після чого вказаний акт приєднується до матеріалів службового розслідування.

У разі відмови особи надати пояснення на підставі статті 63 Конституції України цей факт документується за допомогою проставляння нею підпису на бланку пояснення, без складання акта.

Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування.

Згідно із поясненнями сторін Відповідач не повідомляв Позивача про проведення службового розслідування та його висновки, письмові пояснення від ОСОБА_3 не витребовувались, оскільки згідно із записом у рапорті від 22.10.2014 зазначено про відсутність телефонного зв'язку.

Представник Відповідача, під час апеляційного розгляду справи пояснив, що дійсно Позивач не повідомлявся про проведення службового розслідування та його висновки у зв'язку з відсутністю телефонного зв'язку з останнім.

Відповідно до пункту 6.3. Інструкції № 230 Позивач має право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування, брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування, висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування…

Згідно із підпунктами 6.3.5., 6.3.6 пункту 6.3 Інструкції № 230 Позивач має право за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України, оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Частина 2 підпункту 6.3.6 пункту 6.3 Інструкції № 230 забороняє затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акту про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

З урахуванням встановлених обставин, відсутність Позивача на службі, неповідомлення керівництва про причини своєї відсутності, проведення АТО, знаходження Позивача на тимчасово непідконтрольній українській владі території, колегія суддів вважає, що Відповідач фактично був позбавлений можливості повідомити Позивача про службове розслідування, отримати пояснення від останнього та скласти акт про відмову від пояснень.

У висновках службового розслідування зазначена пропозиція вважати дні невиходу на службу прогулами та за порушення службової дисципліни звільнити Позивача з органів внутрішніх справ, при цьому не зазначено, які саме дні вважати прогулами. Зазначений висновок містить інформацію про неприбуття Позивача з 04.08.2014 до тимчасового місця дислокації в м. Сєвєродонецьку, невиконання ним службових обов'язків, про що були складені відповідні акти. При цьому, як зазначено вище, акти про відсутність на службі складені лише за 22.10.2014, 23.10.2014, 24.10.2014 будь-якого документального підтвердження визначення дати 04.08.2014 як дати початку не виходу на службу не містять (а.с. 67-71).

У період часу з 25.09.2014 до 03.12.2014 Позивач знаходився на лікарняному (а.с.9-10).

Між тим, Позивачем не надано до суду належних доказів того, що він повідомляв керівництво про знаходження його на лікуванні.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вищевказаними доводами не спростовуються сам факт вчинення позивачем порушення вимог Дисциплінарного статуту ОВС України, Присяги, Етичного кодексу та Кодексу честі працівника ОВС України.

Відповідно до п. 2.2 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України № 155-2012р., (далі - Правила), професійний обов'язок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.

Працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання: визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності; бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь - яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби; ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми; бути мужнім і безстрашним у небезпечних ситуаціях, які виникають під час припинення правопорушення, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, проведення заходів щодо порятунку життя і збереження здоров'я людей; виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи; зберігати і примножувати службові традиції органів внутрішніх справ (п. 4.1. Правил).

Вищим моральним змістом службової діяльності працівника є захист людини, її життя і здоров'я, честі та особистої гідності, невід'ємних прав і свобод (п. 1.2. Правил).

Колегія суддів відзначає, що на обґрунтування своїх позовних вимог, ОСОБА_3 зазначає, що з моменту захоплення міста Краснодон Луганської області представниками терористичних та злочинних угруповань, увесь цей час перебував у місті Краснодон та не куди не виїздив, у зв'язку з тим, що його життю загрожувала небезпека.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться докази неодноразового перетену позивачем кордону у період часу з 09.11.2014 року до 01.07.2015 року. (а.с. 148-149).

Крім того, під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 пояснив, що він неодноразово виїжджав до міст України, які знаходились на підконтрольній українській владі території. Але не зміг пояснити чому в зазначений час він жодного разу не звернувся до керівництва МВС, ГУМВС, щодо надання інформації про місцезнаходження особового складу МВ-РВ та галузевих служб ГУМВС України у Луганській області.

Таким чином, зазначені докази підтверджують наявну у ОСОБА_3 можливість дізнатись про необхідність проходження служби за новим місцем дислокації з певної дати та прибути до місця тимчасової дислокації до м. Сєвєродонецька, що Позивачем не було зроблено.

На обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на відсутність будь-яких дзвінків та телефонограм на його адресу від керівництва управління внутрішніх справ або відділу кадрового забезпечення із зазначенням міста передислокації та необхідності прибуття на службу. Однак в позові ОСОБА_3 зазначає, що перебував на лікарняному з 25.09.2014 року по 03.12.2014 року, про що повідомляв працівника кадрового забезпечення управління ДАІ у Луганській області за телефоном.

Тобто, позивач зазначає, що мав телефонну розмову з співробітником УДАІ у Луганській області та не міг не знати про місце тимчасової дислокації Головного управління МВС України у Луганській області.

В матеріалах справи наявна копія паспорта на ім'я ОСОБА_3 (а.с.152) який він отримав у Дарницькому РВ ГУДМС України в місті Києві 06 листопада 2014 року.

Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 пояснив, що він дійсно знаходився у м. Києві чотири дні, у зазначений час, займався оформлення паспорту. Між тим, Позивач на зміг пояснити чому він не звертався до керівництва МВС, ГУМВС, щодо надання інформації про подальше проходження ним служби.

Лише 09 червня 2015 року Позивач прибув до м. Североденецька для з'ясування питання подальшого проходження служби.

Тим самим, ОСОБА_3, командир підрозділу, а саме начальник відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Краснодона, допустив бездіяльність щодо повідомлення будь-якого підрозділу органів внутрішніх справ України щодо свого місцезнаходження та бажання продовжити службу в лавах органів внутрішніх справ, зберігаючи вірність Присязі та захищаючи суверенітет та цілісність України, мирного населення. Протягом значного відрізку часу з липня 2014 по червень 2015 року, в той час, коли Позивачу було відомо і про втягнення України у неоголошену війну, і про загибель мирних людей, знищення державного та приватного майна, адміністративних будівель державних органів, об'єктів соціального забезпечення, він не вчиняв будь-яких активних дій щодо підтвердження вірності прийнятої ним Присяги, не сприяв керівництву Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області у зміцненні в підрозділах службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку, не став прикладом для своїх підлеглих у дотриманні дисципліни, бездоганному виконанні вимог статуту, норм моралі, професійної та службової етики.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що встановленими, проведеним службовим розслідуванням та матеріалами справи, обставинами підтверджено скоєння ОСОБА_3 вчинку, що суперечить вимогам статей 1, 7 Дисциплінарного статуту ОВС, Присяги, Етичного кодексу та Кодексу честі працівника ОВС, а отже, за своєю суттю є порушенням дисципліни.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо поважності

причин пропуску строку звернення Позивача до суду з вказаним позовом. Суд першої інстанції зазначив, що визнає поважними та незалежними від волі Позивача об'єктивні обставини які впливають на термін в Луганській області, тривалий час необхідний для переїзду з м. Краснодон до м. Северодонецька складність в отриманні належної юридичної допомоги.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що невідповідність висновків суду обставинам справи, призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції, згідно зі статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої і ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 24, 94, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі № 812/693/15 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі № 812/693/15 - скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволені позову ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу від 11.11.2014 № 380 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення в органах внутрішніх справ України в Луганській області - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Повний текст постанови виготовлено 23 жовтня 2015 року.

Головуючий суддя : А.А. Блохін

Судді: І.Д. Компанієць

М.Г. Сухарьок