Постанова № 52683440, 21.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 жовтня 2015 року № 826/12938/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до Державної фінансової інспекції в місті Києві провизнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама».

В позовній заяві позивач просить суд скасувати вимогу Державної фінансової інспекції в місті Києві № 26-04-14-14/4998 від 22 травня 2015 року щодо відшкодування збитків, завданих в результаті порушень, зазначених в пунктах 1,3 та 4 вимоги.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач, здійснюючи ревізію фінансово-господарської діяльності позивача, вийшов за межі наданих йому Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" повноважень, а висновки про вчинення порушень законодавства є необґрунтованими, а тому є протиправними і вимоги про усунення порушень, виявлених в ході проведення ревізії.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, свої доводи мотивував аналогічно викладеному в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Сторони у судовому засіданні 10.09.2015 заявили клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження, з огляду на що та відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною фінансовою інспекцією в м. Києві на підставі п. 1.3.1.1 плану

контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в м. Києві на І квартал 2015 року, проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» за

період з 01.01.2012 по завершений місяць 2015 року (01.03.2015).

За результатами перевірки відповідачем складено Акт ревізії від 09.04.2015 №04-30/316 та направлено позивачу вимогу про усунення порушень від 22 травня 2015 року № 26-04-14-14/4998.

Зазначеною вимогою відповідач вимагав від позивача опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства, у тому числі відшкодувати збитки, завдані зазначеними порушеннями, в установленому законодавством порядку(п.1 резолютивної частини вимоги) та розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності (п.2).

Підставами було визначено наступні порушення, встановлені перевіркою.

Так, перевіркою було встановлено, що комітетом з конкурсних торгів позивача не відхилено в порядку, визначеному ч.1 підп.1) п.1 ст. 29 Закону України «Про здійснення державних закупівель» пропозиції конкурсних торгів ФОП ОСОБА_2 на проведення демонтажу та транспортування рекламних засобів, як такі, що не відповідають кваліфікаційним критеріям з метою подальшої відміни торгів у порядку, визначеному п.1 ст. 30 Закону України «Про здійснення державних закупівель», натомість позивачем протягом 2012 року укладено 2 договори з ФОП ОСОБА_2 та здійснено розрахунки по них на суму 2607,88 тис. грн., тоді як проведеними зустрічними звірками не підтверджено наявність автотранспорту у даного контрагента.

Також перевіркою було встановлено, що позивачем не здійснено контроль за виконанням ТОВ «Будівельне-проектна фірма «Україна» робіт згідно укладеного договору від 18.06.2012 №10/12-Б. Як наслідок, в порушення вимог п. 3.3.12 Правил визначення вартості будівництва ДБН Д. 1.1-1-2000, затверджених Держбудом України від 27.08.2000 №174, до акту приймання виконаних будівельних робіт №1 за серпень 2012 року включено види робіт, які проведеними контрольними обмірами фактично не підтверджені.

Іншим порушенням, виявленим перевіркою стало те, що щорічно протягом ревізійного періоду з Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 укладалися договори про надання консалтингових послуг з проведення Підприємством торгів на закупівлю товарів (робіт, послуг), і за своєю сутністю співпадають з обов'язками членів комітету з конкурсних торгів Підприємства. Крім цього, процедура та предмет закупівлі щорічно були ідентичними, змінювалася лише ціна закупівлі. Розрахунки за вказаними договорами Підприємством з ФОП ОСОБА_1 проведено, в порушення п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), в яких вказано перелік зазначених договорах послуг. Поряд з цим, документи, що підтверджують фактичне виконання даних послуг (розроблених проектів документів, документів щодо оприлюднення на інформаційному бюлетені «Вісник державних закупівель» чи веб-порталі «Закупівлі міста Києва») відсутні, що також зафіксовано проведеною у ФОП ОСОБА_1 зустрічною звіркою. Як наслідок, в період з 01.01.2012 по 01.01.2015 завдано збитків на суму 65,6 тис. гривень.

Крім того, перевіркою було встановлено, що позивачем, в порушення вимог абз. а) п.15 постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» від, 04.12.1981 №1145, встановлювалися доплати за виконання обов'язків начальників заступникам начальників цих відділів при визначених посадовими інструкціями таких обов'язків, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди (збитків) в період з 01.01.2012 по 01.01.2015 на суму 12,04 тис. гривень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно із Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України №499/2011 від 23 квітня 2011року (далі Положення) Державна фінансова інспекція України (далі Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 4 пункту 4 Положення передбачено, що Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Крім того, Положенням встановлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України № 2939-XII від 26 січня 1993 року "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 2939-XII), згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

З наведених норм вбачається, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 15 квітня 2014 року.

Також, зазначена позиція Верховного Суду України викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2014 року К/800/49198/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41088413), від 22 жовтня 2014 року № К/800/49198/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41088413) від 23 жовтня 2014 року № К/9991/64448/12 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41151813,) від 24 липня 2014 року № К/800/22159/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40019295), від 02 вересня 2014 року № К/800/17419/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40685018), від 25 вересня 2014 року № К/800/19337/14 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40664831), від 01 жовтня 2014 року № К/9991/5496/12 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41012745).

З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва, відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук