Постанова № 52683338, 21.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 жовтня 2015 року № 826/10784/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова Співдружність»

до

Київської міської ради

про

визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова Співдружність» (далі по тексту - позивач) звернулась з позовом до Київської міської ради (далі по тексту – відповідач), яким просила скасувати рішення відповідача «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок» від 02 квітня 2015 року № 317/1182, як регуляторний акт щодо якого відсутній аналіз регуляторного впливу та проект регуляторного акта якого не був оприлюднений.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/10784/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 30 червня 2015 року.

У судовому засіданні 30 червня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Відповідач участі повноважного представника не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об’єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що 24 квітня 2015 року на офіційному сайті Державної регуляторної служби України розміщено проект рішення Київської міської ради «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок».

Проектом рішення передбачено забезпечення вжиття заходів щодо недопущення самовільного розміщення тимчасових споруд та їх незаконної реконструкції під об’єкти нерухомого майна, а також вжиття заходів щодо забезпечення недопущення самочинного будівництва інших об’єктів в м. Києві, забезпечення взаємодії структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вжиття заходів по демонтажу самовільно розміщених тимчасових споруд та інших об’єктів самочинного будівництва, а також забезпечення відшкодування збитків завданих об’єктам благоустрою внаслідок самовільного розміщення тимчасових споруд та здійснення самочинного будівництва.

Проект вказаного рішення оприлюднений разом з пояснювальною запискою.

Позивач вважаючи неправомірними дії відповідача по виданню оскаржуваного рішення, та вважаючи протиправно прийняте рішення таким, що порушує права та законні інтереси позивача, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що регуляторний акт – це:

прийнятий повноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», його дія не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов’язаної з прийняттям актів, що містять індивідуально-конкретні приписи.

Згідно з пунктом 1.4 розділу 1 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661, нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

За змістом статті 12 «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності – у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Матеріали справи свідчать, що 24 квітня 2015 року на офіційному сайті Державної регуляторної служби України розміщено проект рішення Київської міської ради «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок».

Так, з пункту 5 пояснювальної записки до проекту рішення Київської міської ради «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок» вбачається, що проект рішення в загальному не стосується інтересів інших органів, але окремі його положення мають рекомендаційний характер для органів державного архітектурно-будівельного контролю та органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Крім того, зазначено, що проект рішення не підлягає громадському обговоренню, не є регуляторним актом, не визначає права та обов’язки суб’єктів господарювання та громадян, а спрямований на узагальнення індивідуально-конкретних приписів на підставі існуючих та діючих нормативно-правових актів, які регулюють відповідну сферу правового регулювання.

Суд не бере до уваги лист Державної регуляторної політики України «Щодо рішення Київської міської ради» оскільки такий лист містить рекомендаційний характер щодо приведення такого рішення у відповідність до вимог чинного законодавства України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У свою чергу, в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв’язку з чим відповідач, приймаючи вказане рішення не порушив вимоги зазначеного Закону, та як наслідок не направляв таке рішення до Державної регуляторної політики України для підготовки пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики.

З аналізу оскаржуваного рішення вбачається, що таке рішення не регулює суспільні відносини, що містять норми права, має персоніфікований та розпорядчий характер виключно для структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та інших органів, віднесених до сфери управління Київської міської ради та її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації).

Враховуючи, що рішення Київської міської ради від 02 квітня 2015 року № 317/1182 «Про забезпечення недопущення самочинного будівництва та самовільного зайняття земельних ділянок» не підпадає під поняття регуляторного акта у зв’язку з тим, що воно не є нормативно-правовим актом, має персоніфікований характер, не встановлює, змінює чи скасовує норми права та стосується визначеного кола осіб, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті такого рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття такого рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова Співдружність» задоволенню не підлягає.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Громадської організації «Всеукраїнська спілка працівників торгівлі та послуг «Трудова Співдружність» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя К.Ю. Гарник