Рішення № 5266727, 01.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/43401.07.09 За позовомГенеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

До відповідачаПриватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»

Третя особана стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонд державного майна України

Третя особана стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Міністерство промислової політики України

Третя особана стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Київська міська рада Товариства винахідників і раціоналізаторів України

Про визнання права власності та витребування майна

Третя особаяка заявляє самостійні вимоги на предмет спору,

Міністерство промислової політики України

До відповідачаПриватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»

Про визнання права власності та витребування майна

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

Від прокуратури Ходаківський (за посв.)

Від позивача Опанасенко (за дов. )

Від відповідача Стороняк В.Я.(за дов.)

Від третьої особи

на стороні позивача Сідненко О.Л. (за дов.)

Від третьої особи на

стороні відповідача Хаперський А.С. (за дов.)

Від третьої особи з

самостійними вимогами Санжак Л.В. (за дов.)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовом заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»(далі ПП «Промконтракт») про:

визнання права власності на нежилу будівлю що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-ц, за державою в особі Кабінету Міністрів України;

витребування у ПП «Промконтракт»вищевказаної будівлі.

15.10.2008 р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі № 6/434 та залучено одночасно до участі в останній третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Міністерство промислової політики України та Фонд державного майна України (далі ФДМ України), а також третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Київську міську раду Товариства винахідників і раціоналізаторів України (далі - КМР ТВР України).

Позовні вимоги мотивовані тим, що будівля є державною власністю та незаконно вибула з володіння держави. Зокрема, майно вибуло з володіння держави внаслідок передачі його Держоборонпроммаш України та ФДМ України до КМР ТВР України на підставі спільного наказу № 76 від 02.12.1991 р. За твердженням заступника Генерального прокурора України, неправомірність даної передачі полягає в невідповідності наказу № 76 від 02.12.1991 р. чинному на той час законодавству, а саме: Закону України «Про підприємства та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», на підставі якого держава Україна набула право власності на спірне майно, а також мораторію на зміни форми власності і власника, введеному постоновою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ.

21.04.1994 р. спільним наказом ФДМ України та Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України № 199/593 наказ № 76 від 02.12.1991 р. було скасовано, що, на думку заступника Генерального прокурора України, свідчить про те, що він не породжує правовідносин з моменту його видачі. Незважаючи на це, КМР ТВР України та ПП «Промконтракт»24.04.1998 р. було укладено договір купівлі-продажу, за яким покупцем будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-ц, є ПП «Промконтракт». Як стверджує заступник Генерального прокурора України, дана угода є нікчемною, оскільки право продажу належить тільки власнику, а КМР ТВР України не набула права власності, і право на витребування майна ґрунтується на приписах ст. 145 ЦК УРСР, чинної до 01.01.2004 р., та ст. 338 ЦК України, чинної на даний час.

Обґрунтовуючи звернення з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, заступник Генерального прокурора України посилається на те, що на Кабінет Міністрів України Законом України «Про управління обєктами державної власності»та Законом України «Про Кабінет Міністрів України»покладено здійснення загального управління обєктами державної власності.

Кабінет Міністрів України та ФДМ України позов заступника Генерального прокурора України підтримали з тих же підстав.

Відповідач позов відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. На думку відповідача, наказ № 76 від 02.12.1991 р. прийнято у відповідності до діючого на час його прийняття законодавства та у межах повноважень. Мораторій, введений постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ, передбачав заборону зміни форми власності і власника за ініціативою та участю органів державної влади та управління. У той же час, зміна форми власності мала місце не з ініціативи органів державної влади і управління, а з ініціативи громадської організації, у звязку з чим, як вважає відповідач, застосування постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ є неправомірним.

Спільний наказ ФДМ України та Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України № 199/593, яким скасовано наказ № 76 від 02.12.1991 р., за твердженням відповідача, прийнято з перевищенням повноважень, оскільки спірний будинок знаходився у колективній власності.

Також, враховуючи те, що вибуття майна відбулось з волі ФДМ України та Мінпромполітики, відповідач вважає себе добросовісним набувачем. Недійсність договору була неодноразово предметом розгляду у судах протягом 2001-2008 років, у тому числі за позовами Мінпромполітики України та Генеральної прокуратури України, і у задоволені цих позовних вимог судом було відмовлено.

Крім того, ПП «Промконтракт»подало заяву про застосування позовної давності до вимог, заявлених заступником Генерального прокурора України.

Київська міська рада Товариства винахідників і раціоналізаторів України відхилила позовні вимоги з аналогічних відповідачу підстав.

До прийняття рішення по справі Міністерство промислової політики України (далі Мінпромполітики) заявило самостійні вимоги на предмет позову, подавши до ПП «Промконтракт»позов про:

визнання права власності на нежилу будівлю що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-ц, за державою в особі Мінпромполітики;

витребування у ПП «Промконтракт»вищевказаної будівлі та повернення її Мінпромполітики.

05.02.2009 р. суд допустив до участі у справі Міністерство промислової політики України як третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та прийняв до розгляду його позовну заяву.

Підстави позову Мінпромполітики є тими ж самими, на яких ґрунтуються вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах Кабінету Міністрів України. У той же час, Мінпромполітики вважає, що воно є органом, уповноваженим управляти майном, як правонаступник Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню.

Під час розгляду справи, з метою зясування підстав реєстрації права власності на спірну будівлю за КМР ТВР України судом було зроблено відповідний запит до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна».

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників учасників процесу, всебічно і повно зясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд встановив:

10.09.1991 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»№ 1540-ХІІ, яким встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших обєктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Цим же Законом на Кабінет Міністрів України покладено обовязок забезпечити, в основному до 1 жовтня 1991 року, перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

На виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»24.09.1991 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 227 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»».

Вказаною постановою Кабінет Міністрів України зобовязав міністерства і відомства здійснити, в основному, до 1 жовтня 1991 р. прийняття у своє відання підприємств, установ та організацій згідно з додатком і повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 р..

Відповідно до додатку у відання Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню (Держоборонпроммаш України) перейшли підприємства Мінелектротехприладу СРСР, що розташовані на території України.

До складу Мінелектротехприладу СРСР входила Київська філія Московського інституту підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів Мінелектротехприладу СРСР, майно якої, відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», стало державною власністю України.

Правовий режим права державної власності в 1991 році був врегульований рядом законодавчих актів, зокрема: Цивільним кодексом УРСР від 18.07.1963 р., Законом УРСР «Про власність»від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ.

Статтею 89 ЦК УРСР було встановлено, що держава є єдиним власником всього державного майна.

Управління державним майном, в силу ст. 33 Закону України «Про власність», від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Української РСР (ч. 2 ст. 33 Закону України «Про власність»).

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу УРСР було передбачено, що порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Будівлі і споруди передаються від однієї державної організації іншій безоплатно (ч. 2 ст. 91 ЦК УРСР).

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР», яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 04.03.1992 р. № 2164-ХІІ, був встановлений мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

07.07.1992 р. Верховною Радою України в порядку тлумачення Постанови Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року «Про захист суверенних прав власності Української РСР»встановлено, що дія мораторію на зміну форм власності на державне майно поширюється лише на ті випадки, коли були наявними обидві умови: ініціатива і участь органів державного управління. Дія мораторію не поширюється на договори оренди державного майна, викуп державного майна при оренді з викупом, викупу громадянами квартир державного житлового фонду, інші договори, укладені з ініціативи громадян, колективів, недержавних юридичних осіб, якщо зазначені договори укладені відповідно до чинного на момент укладення договору законодавства (Постанова Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2553-ХІІ).

У даному випадку вищенаведені договори є договорами, в яких субєктивне право на ініціативу на зміну форми власності кореспондується з встановленим законодавством обєктивним обовязком держави здійснити вказану зміну власності (Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закон України «Про оренду майна державних підприємств та організацій», тощо). Саме на дану ініціативу, в силу якої виникає обовязок у держави відчужити майно, в розумінні Постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР»не поширювався мораторій.

Законодавство України не передбачало у 1991 році можливість безоплатної передачі державного майна з державної власності у іншу власність, тобто безоплатну зміну форму власності. Можливість зміни форми державної власності могла мати місце виключно у випадках, передбачених законом.

Всупереч цьому, 02.12.1991 р. Державним комітетом України по оборонній промисловості і машинобудуванню та Фондом державного майна України було видано наказ № 76 «Про передачу Київської філії МІПК до складу Київської міської ради ТВР України». Даним наказом було вирішено передати Київську філію МІПК з її матеріальною базою і фінансовими коштами, за виключенням будинку по вул. Котельнікова, 4, до складу Київської міської ради ТВР України, вивівши її з підпорядкування Держоборонпроммашу України.

Повноваження Фонду державного майна України, які повязані з переходом у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки, були визначені постановою Кабінету Міністрів України від 03.07.1991 № 66 «Про затвердження Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки», якою не було передбачено право Фонду на відчуження майна.

У складі майна, що передавалось, за актом від 25.10.1993 р., було передано будівлю за адресою: м. Київ, провулок Західний № 3 «ц».

На підставі даного акту, в подальшому комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна»зареєструвало за КМР ТВР України право власності на будівлю.

24.04.1998 р. КМР ТВР України продала будинок № 3 «ц»ПП «Промконтракт», уклавши з останнім відповідний договір купівлі-продажу (далі Договір).

Таким чином, майно вибуло з володіння держави внаслідок дій осіб (Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню та Фонду державного майна України), які не мали права його відчужувати.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.

Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У звязку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон повязує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позов про визнання права власності згідно зі ст. 392 ЦК України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Інститут добросовісного набувача, який до 01.01.2004 р. регулювався ст. 145 ЦК УРСР, а з 01.01.2004 та по даний час ст.ст. 331, 388 ЦК України, передбачає можливість виникнення у добросовісного набувача права власності за умови придбання його добросовісним набувачем за відплатним договором та за відсутності наступних обставин:

майно було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;

майно було викрадено у власника або іншої особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи, що майно вибуло з володіння держави безоплатно, у Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України та у ПП «Промконтракт»не виникло право власності на майно як у добросовісних набувачів.

Причому, враховуючи, що право власності є абсолютним правом, його захист здійснюється зовсім у інші способи, з іншим складом правовідносин, та має зовсім інші правові наслідки, ніж захист права сторони недійсного правочину з метою припинення договірних зобовязань та повернення отриманого за ним правочином. При переході майна у володіння третіх осіб за договором про відчуження право власника, який не є стороною цього договору за змістом ст. 145 ЦК УРСР, а також ст.ст. 216, 388 ЦК України, повинно бути захищено лише шляхом подання позову про витребування майна.

З огляду на викладене відповідач не набув право власності на підставі Договору, оскільки дане право не належало КМР ТВР продавцю за Договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 145 ЦК УРСР, якщо майно набуто безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати власник вправі витребувати майно в усіх випадках.

При цьому, як зазначено вище, визнання недійсним договору, на підставі якого набувач володіє майном, законом не потребується.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 р. № 376-ХІІ «Про управління державним майном України», з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покладено на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Статтею 2 Закону України XII «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України»зобовязано Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

Як зазначено вище, в подальшому Кабінетом Міністрів України (постанова № 227 від 24.09.1991 р.) визначено Державний комітет України по оборонній промисловості і машинобудуванню органом, у відання якого перейшло право управління спірним майном.

Державний комітет України по оборонній промисловості і машинобудуванню діяв на підставі Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України постановою від 21.10.1991 р. № 297, був центральним органом державного управління, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

На підставі Указу Президента України від 25.02.1992 р. № 98 на базі Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню було створено Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу у конверсії України, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство промислової політики України (Указ Президента України від 25.07.1997 р. № 701/97).

Указом Президента України від 26.04.2000 р. № 625/2000 правонаступником Міністерства промислової політики визначено Державний комітет промислової політики України.

21.09.2001 р. черговим Указом Президента України № 849/2001 визнано таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 26.04.2000 р. № 625 та визначено Міністерство промислової політики України правонаступником Державного комітету промислової політики України. Міністерство промислової політики України на даний час діє на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1538, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, здійснює відповідно до законодавства функції з управління обєктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Згідно з ч. 2 ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Отже, Міністерство, поряд з Кабінетом Міністрів України, є субєктом управління спірним майном, що свідчить про те, що право на позов про витребування майна належить Кабінету Міністрів України та Міністерству.

Станом на час виникнення права на витребування, який є моментом передачі майна, була чинна ст. 83 ЦК УРСР, яка передбачала, що позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

З 01 січня 2004 р. набрав чинність Цивільний кодекс України, відповідно до якого на дані вимоги позовна давність поширюється. Таким чином, з 01.01.2004 р. почався перебіг позовної давності, тривалість якої складає три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідач подав заяву про застосування позовної давності щодо вимог заступника Генерального прокурора України, предявлених в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Поважних причин пропуску строку Кабінетом Міністрів та Генеральною прокуратурою України не наведено, у звязку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У свою чергу, жодною зі сторін та учасниками процесу не було подано заяви про застосування позовної давності щодо позову Міністерства промислової політики України.

За таких обставин, оскільки Міністерства промислової політики України є органом, який здійснює право власності, що належить державі Україна, від імені та в інтересах держави Україна, а не від власного імені та не у власних інтересах (ст. 326 України), вимога про визнання права власності підлягає задоволенню шляхом визнання права державної власності на спірне майно, що належить державі Україна.

Право державної власності не може належати органам центральної виконавчої влади, вони тільки здійснюють управління майном, що не є тотожним, а тому визнання права державної власності за державою в особі Міністерства промислової політики України не ґрунтується на повноваженнях останнього, передбачених Законом України «Про управління обєктами державної власності».

Право Міністерства на витребування майна передбачено ч. 3 ст. 388 ЦК України.

За таких обставин, підстави для задоволення позову заступника Генерального прокурора України, предявленого в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відсутні. У той же час, суд вважає за необхідне задовольнити позов Міністерства промислової політики України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з приватного підприємство «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»підлягає стягненню до Державного бюджету України 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовити повністю.

Позов Міністерства промислової політики України задовольнити.

Визнати право державної власності за державою Україна на житлову будівлю № 3-ц по провулку Західному в місті Києві.

Витребувати у приватного підприємства «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»(04050, м. Київ, вул. Герцена, 31, код 20042785) будівлю, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Західний, 3-ц, шляхом повернення її державі в особі Міністерства промислової політики України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3) як органу, уповноваженому управляти державним майном.

Стягнути з приватного підприємство «Фінансово-виробнича фірма «Промконтракт»(04050, м. Київ, вул. Герцена, 31, код 20042785) до Державного бюджету України 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяС.А. Ковтун