Рішення № 52658229, 15.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Пікуль А.А., Побірченко Т.І.

при секретарі: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року у цивільній справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/11944/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Оксюта Т.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року задоволено позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Віді-Страхування» (далі по тексту - ТДВ «СК «Віді-Страхування») до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТДВ «СК «Віді-Страхування» понесені витрати по виплаті страхового відшкодування в сумі 260 342,63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТДВ «СК «Віді-Страхування» судовий збір у сумі 2 603,43 грн.

07 липня 2015 року ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Зазначає, що в порушення вимог ст. ст. 74, 76 ЦПК України вона не була повідомлена про час та місце судового розгляду. Також зазначає, що вона не визнана винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 19 липня 2013 року, а тому суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки страхова компанія може стягувати суму виплаченого страхового відшкодування, лише якщо особу було визнано у встановленому законом порядку винною у настанні дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, всі додатки, прийняті судом як належні докази, є неналежно завіреними копіями, натомість оригінали документів судом не витребовувались та не досліджувались.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

ОСОБА_5 в інтересах ТДВ «СК «Віді-Страхування» проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

В судове засідання особисто ОСОБА_1 не з'явилась, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином, забезпечила явку в судове засідання свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 09 липня 2013 року між ТДВ «СК «Віді-Страхування» та ОСОБА_6 було укладено договір комплексного добровільного страхування наземного транспорту CLAU №1537 за умовами якого застраховано автомобіль «Toyota Highlander», д/н НОМЕР_1 (а.с.5-18).

19 липня 2013 року о 23 год. 00 хв. На 30 км. +150 м. а/д Київ-Обухів сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Toyota Highlander», д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля «Toyota Auris», д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1

Відповідно до довідки ВДАІ Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області №9234381 матеріали по вказаній дорожньо-транспортній пригоді було передано до Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області (а.с.20-21).

Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області за вказаною дорожньо-транспортною пригодою було розпочато кримінальне провадження №12013100230001222.

Постановою Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області від 24 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження №12013100230001222, встановлено, що вина ОСОБА_1 повністю доведена по справі доказами - висновками судових експертиз, показами свідків і зібраними матеріалами кримінальної справи. Тому, слід вважати, що дії ОСОБА_1 були не виправданими, і тому саме її дії лежать в прямому причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали. Вказана дорожньо-транспортнапригода відбулась по причині порушення учасником дорожнього руху ОСОБА_1 п. п. 2.3. б, 10.1 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року (а.с.22-28).

25 грудня 2013 року до ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» звернулась ОСОБА_6 з заявою про виплату страхового відшкодування в зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка є страховим випадком відповідно до умов договору страхування (а.с.67).

Відповідно до страхового акту № КР-007450 від 25 грудня 2013 року пошкодження автомобіля «ToyotaHighlander», д/н НОМЕР_1 в результаті дорожньо-транспортної пригоди визнано страховим випадком (а.с.68-69).

Як вбачається з розрахунку суми страхового відшкодування до страхового акту № КР-007450 від 25 грудня 2013 року сума страхового відшкодування, яка підлягає до виплати, становить 310 342 грн. 63 коп. (а.с.70).

ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» виконуючи свої договірні зобов'язання перед страхувальником ОСОБА_6, виплатило страхове відшкодування у розмірі 310 342 грн. 63 коп., що підтверджується видатковим касовим ордером від 26 грудня 2013 року (а.с.71, 72).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СК «АХА Страхування» відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/7975648.

За вказаним страховим полісом ліміт відповідальності страховика ПрАТ «СК «АХА Страхування» за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн. із нульовою франшизою.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2014 року провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Закриваючи провадженні у справі, суд встановив, що ОСОБА_1 порушила пункти 2.3(б), 10.1 Правил дорожнього руху України, скоївши тим самим правопорушення, передбачене ст.124 КУаАП. (а.с.120).

У червні 2015 року ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» порушило перед судом питання про стягнення з ОСОБА_1 виплаченого ним страхового відшкодування в розмірі 260 342 грн. 63 коп. в порядку регресу.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» про стягнення з ОСОБА_1 суми виплаченого ним страхового відшкодування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, з приводу добровільного страхування транспортного засобу, які виникли між ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» та ОСОБА_6 врегульовані положеннями глави 67 ЦК України та Законом України «Про страхування».

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить у межах цієї суми право вимоги, яку страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду.

Відповідно до частини 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю , майну третьої особи.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність лише в разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Таким чином, враховуючи, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СК «АХА Страхування», її обов'язок відшкодувати майнову шкоду, спричинену дорожньо-транспортною пригодою, виникає лише у випадку коли розмір такої шкоди перевищує межі ліміту відповідальності страховика.

Від так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ТДВ «СК «ВіДі-Страхування» та стягнення з ОСОБА_1 виплаченого ним страхового відшкодування у розмірі 260 342 грн. 63 коп. (310 342,63 грн. - 50 000,00 грн. (ліміт відповідальності ПрАТ «СК «АХА Страхування» згідно полісу № АВ/7975648) = 260 342,63 грн.).

Посилання апелянта на те, що вона не визнана винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 19 липня 2013 року, а тому суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, є безпідставними з огляду на наступне.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2014 року провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Закриваючи провадженні у справі, суд встановив, що ОСОБА_1 порушила пункти 2.3(б), 10.1 Правил дорожнього руху України, скоївши тим самим правопорушення, передбачене ст.124 КУаАП. (а.с.120). З огляду на викладену обставину вищевказані доводи апелянта є безпідставними та відхиляються колегією суддів.

Разом з тим, ухвалюючи рішення суд першої інстанції помилково посилався на положення ст. 1191 ЦК України, яка визначає право регресу особою, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, оскільки вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.

У зв'язку з цим, заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року підлягає зміні в частині посилання на норму матеріального права, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 1191 ЦК України як на правову підставу вирішення спору. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року змінити в частині посилання на норму матеріального права.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ст. 1191 ЦК України.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: А.А. Пікуль

Т.І.Побірченко