Ухвала суду № 52654979, 06.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7201/15

Головуючий у першій інстанції Жигулін С. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Погорєлової С.О.

суддів - Сидоренко І.П., Кравця Ю.І.

при секретарі - Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного Управління Міністерства юстиції України в Одеській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, треті особи - ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання першочергового права на заставлене майно, -

встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного Управління Міністерства юстиції України в Одеській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання першочергового права на заставлене майно, а саме на автомобіль марки KIA Cerato, державний номер НОМЕР_1; визнання незаконним (противоправним) та скасування постанови Відділу примусового виконання рішення від 23.08.2013 року про розшук та затримання транспортного засобу; зобов'язання Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеський області, в особі Ізмаїльського міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області передати автомобіль марки KIA Cerato, державний номер НОМЕР_1 власнику ОСОБА_2 без стягнення оплати за розміщення автомобілю на спеціальному майданчику (а. с. 2-3).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2015 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 17).

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати ухвалу, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по справі. В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та на неправильне застосування норм матеріального права, внаслідок чого для апелянта незаконно створено перешкоди у доступі до правосуддя що унеможливлює реалізацію ним конституційних прав (а. с. 21-25).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного Управління Міністерства юстиції України в Одеській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання першочергового права на заставлене майно, а саме на автомобіль марки KIA Cerato, державний номер НОМЕР_1; визнання незаконним (противоправним) та скасування постанови Відділу примусового виконання рішення від 23.08.2013 року про розшук та затримання транспортного засобу; зобов'язання Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеський області, в особі Ізмаїльського міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області передати автомобіль марки KIA Cerato, державний номер НОМЕР_1 власнику ОСОБА_2 без стягнення оплати за розміщення автомобілю на спеціальному майданчику.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2015 року у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_2 було відмовлено, з підстав того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. З КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У ст. ст. 2, 17 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства; юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, з огляду на вищезазначене, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у правовідносинах, які передбачають владний вплив уповноваженого законом одного (суб'єкта владних повноважень) і поведінку іншого (підпорядкованого) суб'єкта, які відповідно до законодавства зобов'язані виконувати його вимоги та приписи.

У п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" судам роз'яснено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Спір у справі, що розглядається, не стосується захисту прав, свобод і інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний із захистом порушених прав на майно, на речове право на чуже майно захист цих прав регулюються цивільним законодавством, і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК), а особа, якій належить право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна відповідно до положень глави 29 ЦК, тому позовні вимоги щодо визнання першочергового права на заставне майно, та зобов'язання відповідачів вчинити певні дії для запобігання порушення цього права, з урахуванням вимог статті 15 ЦПК, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією із сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень).

Що стосується позовних вимог про визнання незаконним (противоправним) та скасування постанови Відділу примусового виконання рішення від 23.08.2013 року про розшук та затримання транспортного засобу слід зазначити наступне.

Виходячи з аналізу ст. ст. 15, 16, ч. 2 ст. 118 ЦПК України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією з сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

За таких обставин, оскільки однією із сторін є фізична особа, а вимоги до відповідачів взаємопов'язані між собою, справа підлягає розгляду у суді загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Крім того, суд відповідно до частини першої статті 21, статті 393 ЦК визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси. Такі спори за участю фізичних осіб розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, не взяв до уваги характер спірних правовідносин та його суб'єктного складу, не врахував, що в даному випадку виник спір з приводу заставного майна - автомобілю, який належить до компетенції загальних судів, а не спір між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності з приводу здійснення ним владних, управлінських функцій.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції порушені вимоги процесуального закону, у зв'язку з чим ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2015 підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись п. 4 ч.2 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 червня 2015 року - скасувати, питання про відкриття провадження направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий С.О.Погорєлова

Судді І.П. Сидоренко

Ю.І.Кравець