Рішення № 52654679, 15.07.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5718/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.,

при секретарі Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 17 березня 2015року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

встановила:

Представник Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» (далі позивач) звернувся до суду 15 грудня 2014 року з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі відповідач) в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 липня 2006 року позивач та відповідач уклали кредитний договір №SAMDN44000008070783 (далі договір) відповідно до якого відповідачу було надано кредит з використанням платіжної карти в розмірі 7500 гривень 00 копійок, зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 36 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

За таких обставин представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором на загальну суму 18102 гривень 16 копійок, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 243 гривні 60 копійок.

В судове засідання представник позивача не зявився, направив до суду заяву в якій просить задовольнити позовні вимоги, розглянути справу заочно у разі неявки відповідача та у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не зявилася про причини своєї неявки суд не повідомила направила до суду заперечення й заяву в якій пояснила, що позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні застосувавши строк позовної давності та розглядати справу у її відсутність.

Рішенням суду в задоволенні позову було відмовлено у звязку із застосуванням строку позовної давності.

На вказане рішення подав апеляційну скаргу представник Банку який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позов Банку, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом правильно були встановлені наступні обставини справи.

05 липня 2006 року на підставі заяви відповідача, сторони уклали кредитний договір, відповідно до якого відповідачу надано кредит на умовах строковості, поворотності та платності, шляхом надання грошових коштів в сумі 7500 гривень 00 копійок (а.с.6)

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором станом на 30 жовтня 2014 року поданого позивачем загальна заборгованість на час подачі позову складає розмір 18102 гривень 16 копійок (далі розрахунок, а.с.5-8). За розрахунком останній платіж за договором проведений відповідачем 11 липня2011 року.

Виходячи з системного аналізу наведених в рішенні норм ЦК України, суд правильно констатував, що відповідачем були порушені умови кредитного договору.

Так, за умовами кредитного договору відповідач зобовязалася повернути кредит та проценти за користування ним щомісячними платежами згідно з обумовленим в договорі порядком. Невиконання відповідачем договору привело до виникнення заборгованості за кредитом у розмірі 18102 гривень 16 копійок, яка складається з: 6251,16 грн. заборгованості за кредитом та 11851 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом.

Позивач 15 грудня 2014 року звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача сум неповернутого кредиту та процентів за користування ним.

Встановивши зазначені обставини і визначивши відповідно до них правовідносини, суд першої інстанції вважав, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи із того, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у позові відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, так як, відповідач перестала виконувати щомісячні зобовязання з погашення кредиту, здійснила останній платіж 11 липня 2011 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за договором позивач звернувся лише 15 грудня 2014 року.

Судова колегія не може погодитись з цими висновками суду першої інстанції, так як суд не звернув належної уваги на надані Банком докази, які містяться в матеріалах справи.

Так, як вбачається з наданого розрахунку заборгованості (а.с.5), відповідачка здійснила останній платіж 11 липня 2011 року, тим самим вчинила дію, яка перериває перебіг позовної давності (ч.1 ст.264 ЦК України).

Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Банк надав суду інформацію щодо виданої відповідачці картки, з якої вбачається, що строк дії цієї картки був продовжений до 31.07.2012р. (а.с.38,56).

Кредитор звернувся до суду з позовом 15 грудня 2014 року (а.с.2).

Відповідачка, поставивши питання про відмову в позові у звязку зі спливом позовної давності, не надала суду ні самої картки, ні копії з неї, з яких можливо було б встановити інший строк дії цієї картки, докази щодо іншого строку дії цієї картки в матеріалах справи відсутні.

Вказані обставини спростовують висновок суду першої інстанції щодо спливу позовної давності і відмову у звязку з цим в позові Банку.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Відповідно до 525 ЦK України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст.530,631 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу(ч. 2ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612 ЦК, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Таким чином, колегія суддів вважає, що по справі слід ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно зі ст. 309 ч.1 ЦПК України, підставами для зміни або скасування рішення суду першої інстанції є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанціїне повно зясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими,висновки суду першої інстанції щодо відмови в частині позовних вимог не відповідають обставинам справи, а також суд порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції з вирішенням справи по суті позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 1-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 17 березня 2015року скасувати та постановити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: 67200, Одеська обл. смт. Іванівка, пров. Південний 3а, на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111 (для погашення заборгованості), рахунок № 64993919400001 (для відшкодування судових витрат), МФО 305299) заборгованість за договором кредиту на загальну суму 18102 грн. 16 коп., яка складається з: суми заборгованості по кредиту - 6251 грн. 16 коп. та суми заборгованості по процентам 11851 грн.

Стягнути з ОСОБА_3на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111 (для погашення заборгованості), рахунок № 64993919400001 (для відшкодування судових витрат), МФО 305299) сплачені судові витрати по справі 243 грн. 60 коп. при подачі позовної заяви та 121 грн. 80 коп. при подачі апеляційної скарги.

Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді В.Ф. Парапан

ОСОБА_4