Рішення № 52654517, 20.10.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/3696/15

Справа № 522/24788/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Домусчі Л.В.,

при секретарі Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третіх осіб на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області про визнання винним у руйнування будинку внаслідок реконструкції, та інше,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 22.12.2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області, та уточнивши позовні вимоги письмовою заявою 21.08.2015 року просив визнати відповідача винним у руйнуванні будинку внаслідок проведеної ним реконструкції, та стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову відзначив, що є власником квартири АДРЕСА_1. Відповідач є власником квартири №12 у тому ж будинку з іншої його сторони. Починаючи з 1999 року по 2012 рік відповідачем здійсненні роботи з реконструкції належної йому квартири, які полягають у самовільній надбудові другого поверху та лоджії з тильної сторони будинку, переплануванні приміщення горища та використання його у якості жилого приміщення. Однак дану реконструкцію вважає незаконною оскільки він не це своєї згоди на давав, і проведеною з порушенням вимог законодавства України, здійсненною без отримання його згоди, та унаслідок якої будинок на теперішній час знаходиться у стані прогресуючого руйнування.

Позивач у судовому засіданні 20.10.2015 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити. Пояснив, що відповідачем здійснена реконструкція без його згоди, а саме здійснено надбудова 2-го поверху (мансарди) та лоджії, внаслідок чого будинок на теперішній час знаходиться у руйнівному становищі, з зовні та з тильного фасаду будинку йдуть тріщини, протікає дах. Він не однократно здійснював ремонтні роботи, але все марно. При цьому він також зазначив, дійсно тривалий час судиться з відповідачем і буде ще судитися.

Представник відповідача ОСОБА_3 (діє на підставі довіреності від 04.03.2015 року) у судовому засідання позов ОСОБА_1 не визнав, зазначивши що він постійно знаходиться в судових спорах з відповідачем, та просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що реконструкція була здійсненна з дотримання вимог чинного на той час законодавства, отримання згоди позивача на її проведення не потребувалась, крім того, ОСОБА_1 не заперечував проти приватизації відповідач горища. Зазначив, що позивач раніше звертався до суду з відповідним позовом про визнання реконструкції незаконною, рішенням суду першої інстанції від 18.03.2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.01.2012 року, було відмовленно в задоволенні позову та встановлено, що відповідач отримав усі передбачувані дозвільні документи на спірну реконструкцію власної квартири та здійснив її правомірно.

Представник ПРА ОМР та представник Інспекції ДАБК в Одеській області у судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Заяв про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило.

Суд, вивчивши матеріали справи, додані до неї документи, заслухавши думку осіб, які брали участь в справі, оцінивши в сукупності надані докази, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири №11, що розташована в будинку № 16 по вул.. Дігтярній у м. Одесі, що є суміжною із реконструйованою квартирою № 12, що розташована в будинку № 16 по вул.. Дігтярній у м. Одесі та належить відповідачу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У відповідності до ст.. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно до ст.. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідальність за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства передбачена ст. 189 ЖК України, зокрема, ч. 4 даної статті передбачено, що особи, винні у незаконному переобладнанні та/або переплануванні жилих будинків (квартир), інших жилих приміщень, призначених та придатних для постійного або тимчасового проживання, нежилих приміщень, розташованих у жилих будинках, та/або використанні їх не за призначенням; несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони є рівними учасниками судового розгляду та згідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, а згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ч.3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1В у жовтні 2000 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання реконструкції незаконною, знесення будови, поновлення стану, що існував до реконструкції, зобов'язання забезпечити доступ та стягнення моральної шкоди. 18 березня 2011 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11.01.2012 року, було відмовлено позивачу у задоволенні вказаного позову.

Крім того, під час розгляду зазначеного позову судом було встановлено, що відповідач у період 2000 року здійснив реконструкцію власної квартири № 12, що розташована в будинку № 16 по вул.. Дігтярній у м. Одесі. Також, встановлено, що вказана реконструкція здійснена ОСОБА_2 із усіма законодавчо передбаченими висновками та погодженнями із розробкою відповідного проекту реконструкції виготовленого ГПІІ «Укрпроектреконструкція» погодженого та затвердженого висновком №564/99 управління архітектури та містобудування міста Одеси за №441/0 від 28.07.1999 року, 4-ї самостійної державної пожежної частини управління державної пожарної охорони УМВД в Одеській області, висновку №311-1142 державної санітарно-гігієнічної експертизи Одеської міської санінпедемстанції від 09.08.1999року, дозволу управляння інженерного захисту території міста виконавчого комітету Одеської міської ради за №756 від 23.07.1999 року, комплексного експертного висновку №217 Одеської обласної служби «Укрінвестекспертизи», розпорядження Центральної районної адміністрації №1221 від 29.12.1999 року, а також дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю за №489/99 від 31 грудня 1999 року. У своєму рішенні від 18.03.2011 року суд дійшов до висновку, що відповідач отримав усі передбачувані дозвільні документі на спірну реконструкцію власної квартири з подальшим їх погодженням у відповідних державних органах. Окрім того, на теперішній час жодного передбаченого законодавством дозволу та погодженняна відповідну реконструкцію не скасовано. Більш того жодні норми закону не передбачали обовязків відповідача отримання згоди позивача та (або) погодження з ним реконструкції спірної квартири, які діяли на момент видачі дозвільних документів (а.с.22-24).

Таким чином, з урахуванням викладеного, керуючись положенням ст.. 61 ЦПК України, суд вважає, що проведена відповідачем реконструкція належної йому квартири є законною, здійснена правомірно із дотриманням діючого законодавства України на підставі належним чином затверджених документів.

Згідно до ст..1 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» , непридатні для проживання будинки - жилі будівлі, які відповідно до законодавства визнані аварійними або ветхими.

Відповідно до ст.. 1 ЖК України, аварійне житло - житловий будинок, у якого надземні конструктивні елементи, фундамент (або будинок у цілому) не відповідають вимогам безпечної експлуатації або частково зруйновані та фізичний знос (у грошовому розрахунку) будинку становить 81 - 100%.

П. 10 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженої постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.1984 року № 189, передбачено, виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів або утворювані ними органи управління, а також відповідні підприємства, установи, організації ведуть облік непридатних для проживання жилих будинків (жилих приміщень) та видають довідки (виписки з рішень виконавчого комітету місцевої Ради) про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам.

У відповідності до п.25, 26 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів у порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

Однак, з матеріалів справи суду не вбачається, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що будинок на теперішній час перебуває в аварійному стані та про те, що причиною такого стану є здійснена відповідачем реконструкція .

Посилання позивача, що будинок знаходиться у руйнівному стані саме внаслідок проведеної відповідачем реконструкції, яка призвела до порушення тривкості або руйнації будинку, погіршення його цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, належного підтвердження в матеріалах не знайшли, позивачем у встановленому законом порядку не доведено факт зловживань з боку відповідача, наявності його вини та причинного наслідку його дій з проведеної реконструкції та станом будинку на теперішній час.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повно і всебічно зясував обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, що були досліджені в судовому засіданні, вирішив справу згідно із законом.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, не зайшли належного підтвердження під час судового розгляду, а тому задоволенню не підлягають

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 61, 208, 209, ст.ст. 213-215, 218 ЦПК України, ст..ст. 15, 16. 317 ЦК України, ст.ст. 150, 189 ЖК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Домусчі Л.В.

20.10.2015