Рішення № 52654477, 21.10.2015, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1449/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарях Демеденко Ю.А., Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в праві користування та розпорядження власністю та виселення, -

В С Т А Н О В И В :

2 квітня 2015 року, представник позивачки за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до суду з вищеназваним позовом, в якому просив суд, зобов`язати відповідача та інших осіб, які проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у користуванні та розпорядженні вказаною двокімнатною квартирою та виселити відповідача та інших осіб, які проживають в зазначеній квартирі АДРЕСА_1 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення з посиланням на попередній договір про намір укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений між сторонами 10.12.2012 р., умовами якого передбачається звільнення житла у разі не укладення основного договору до 31.12.2013 р., який не був укладений між сторонами до сьогоднішнього дня, а відповідач відмовляється звільнити вказану квартиру та допустити в неї власницю ОСОБА_1

Представник позивачки в судових засіданнях повністю підтримав позов і просив його задовольнити.

Відповідач та його представник, приймаючи участь в судових засіданнях, позов не визнали повністю з мотивів викладених у письмових запереченнях на позов, просили суд відмовити у його задоволенні, пояснивши це тим, що відповідач ОСОБА_2 відмовився від укладення та підпису попереднього договору про намір укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений між сторонами 10.12.2012 р. у звязку з непогодженням його умов, вважаючи при цьому підробленим його підпис у вказаному договорі. Однак, в подальшому, відповідач та його представник в судові засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується особистою розпискою, від представника відповідача на адресу суду надійшло чергове клопотання про перенесення слухання справи (оголошення чергової перерви), посилаючись при цьому на стан свого здоров`я згідно із довідкою. Суд звертає увагу на той факт, що засідання по даній справі відкладалось 3 рази за клопотанням представника відповідача нібито для укладення мирової угоди між сторонами, яка так і не була укладена, і як пояснив представник позивачки в судовому засіданні, вказані підстави для відкладення слухання справи були надуманими у звязку з тим, що ніяких переговорів між сторонами про укладення мирової угоди не відбувалось, і що на його думку є навмисним затягуванням процесу, та 1 раз слухання справи відкладалося за клопотанням представника відповідача з тих же підстав, а саме поганим станом його здоров`я.

На думку суду, така поведінка відповідача та його представника є прямим зловживанням своїми правами та обовязками, передбаченими ст.ст. 27,31 ЦПК України, а численні прохання про відкладення слухання справи та їхні неявки в судові засідання є надуманим, умисним і штучним затягуванням вирішення справи по суті.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи : роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Дво чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Умовами статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Частина 1 п. 3 ст. 208 ЦК України зазначають у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до умов ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу.

Виходячи з приписів ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Не може бути визнаний недійсний правочин, який не вчинено.

Не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Згідно із ст.ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

При чому, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України, згідно із п. 13 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено - не застосовуються щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210,640 ЦК України повязується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і не створюють прав та обовязків для сторін

Статтями 216-217 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до приписів ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Статтею 627 ЦК України передбачено відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписи ст. 635 ЦК України передбачають, що попереднім є договір, сторони якого зобовязуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобовязання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до умов статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 658 ЦК України передбачено право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно із ст.ст. 655-657 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено держава забезпечує рівний захист усіх субєктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Підстави витребування майна від добросовісного набувача повністю передбачені ст. 388 ЦК України.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном і може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст.ст. 150,155 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд : продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші, не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Суд встановив, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 312772259 від 12.09.2011 р., позивачка ОСОБА_1 є власницею двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 07.09.2011 р. (реєстр. № 2042) (а.с. 6-9).

Так, 10.12.2012 р., між позивачкою та відповідачем був укладений у простій письмовій формі попередній договір про намір укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири, відповідно до умов якого, сторони зобовязуються на умовах даного договору в строк до 31.12.2013 р. укласти між собою нотаріальний договір купівлі-продажу спірної квартири, згідно з яким ОСОБА_1 як продавець передає ОСОБА_2 як покупцю право власності на вказану квартиру, а останній прийме вказану квартиру та сплатить за неї її вартість. Згідно умов вказаного попереднього договору, право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 виникає у відповідача з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу обєкту нерухомості, а продавець (позивачка) надає покупцю (відповідачу) право відшкодувального володіння та користування вказаною квартирою з дня укладення даного договору і до 31.12.2013 р. У випадку, якщо у встановлений даним договором строк, покупець (відповідач) не виконає своїх зобовязань, то він зобовязаний 01.01.2014 р. звільнити квартиру, при цьому витрати, які покупець ОСОБА_2 поніс у звязку з ремонтом квартири відшкодуванню не підлягають, а всі поліпшення вказаної квартири переходять у власність продавця ОСОБА_1 Вартість вказаної квартири була узгоджена між сторонами та складає 55125 дол. США, яку покупець ОСОБА_2 зобовязується сплатити ОСОБА_1 в строк до 31.12.2013 р. При чому, сторони дійшли згоди, що вартість володіння та користування квартирою з дня підписання даного договору і до 31.12.2013 р. складає 10000 дол. США і у випадку, якщо в установлений даним договором строк, покупець (відповідач) належним чином виконає умови даного договору, то на вищевказану суму зменшується сума, яка належить до сплати (а.с. 14).

Суд встановив, що з часу укладення вищевказаного попереднього договору 10.12.2012 р., відповідач, а також інші особи, проживають у вказаній вище квартирі, яка належить на праві власності позивачці.

Суд з`ясував, що основний договір купівлі-продажу спірної квартири сторонами укладений не був, і сторони порушили форму попереднього договору, не посвідчивши його нотаріально, як того вимагають приписи вищевказаних норм Закону, встановлену як для попереднього, так і для основного договору.

При чому, з приводу неправомірних дій відповідача щодо його незаконного проживання у її квартирі, ОСОБА_1 зверталася до органів міліції (а.с. 11-12).

Зважаючи на приписи ст.ст. 10,11,57-60 ЦПК України суд не приймає до уваги як безпідставні і необґрунтовані твердження відповідача та його представника, які вони надали в судовому засіданні, з приводу того, що підпис ОСОБА_2 у попередньому договорі є підробленою, зважаючи на вищевикладене, щодо недійсності вказаного попереднього договору без його нотаріального посвідчення. З приводу тверджень відповідача про необхідність повернення йому позивачкою авансу у розмірі 10000 дол. США, суд зазначає, що вказані позовні вимоги ОСОБА_2 до суду не заявлялись, судом не розглядалися і є предметом іншого позову за вибором відповідача.

Таким чином, враховуюче законне право власності позивачки на вищезазначений обєкт нерухомості квартиру, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2, підтверджено документально, і в якій безпідставно проживає відповідач і інші особи, підлягає судовому захисту, за яким звернулася до суду позивачка, а тому, позовні вимоги позивачки щодо зобовязання відповідача усунути з його боку та з боку інших осіб перешкоди у здійсненні нею свого законного права власності, виселення відповідача та інших осіб цілком законні, обґрунтовані, підтверджені документально матеріалами справи, поясненнями представника позивачки та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи, що в даному випадку має місце порушення з боку відповідача охоронюваних законом прав власності позивачки, набутих нею правомірно, а саме факт його проживання та інших осіб без відповідних правових підстав у спірній квартирі.

Керуючись ст.ст. 10,11,27,31,57-60,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст.ст. 16,316-319,321,328,387,391 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 150,155 ЖК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. ОСОБА_3 Вікторівни до ОСОБА_2 про усунення перешкод в праві користування та розпорядження власністю та виселення задовольнити;

2. Зобов`язати ОСОБА_2 та інших осіб, які проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у користуванні та розпорядженні двокімнатною квартирою, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_3 ;

3. Виселити ОСОБА_2 та інших осіб, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя Гандзій Д.М.