Рішення № 52654358, 23.10.2015, Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/900/15-ц

Номер провадження: 2/511/422/15

23 жовтня 2015 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Теренчук Ж. В.,

секретаря Ніколас С.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділення частки з майна, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, в якій просить встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_5, померлої 02.01.2002 року, виділити частку померлої ОСОБА_5 із спільного сумісного майна подружжя, що становить 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 1/4 частину вище зазначеної квартири в порядку спадкування за законом після смерті його матері.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали та заперечували проти їх задоволення.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, суду ОСОБА_1 пояснив, що його батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі і в період шлюбу придбали квартиру АДРЕСА_2. Квартира була оформлена на батька, однак вона була їх спільною сумісною власністю і їх частки в квартирі складали по ? частині. Він також був зареєстрований в цій квартирі до 2001 року, однак потім одружився та переїхав проживати з сімєю в Івано-Франківську область. Однак в суді стверджував, що фактично продовжував проживати в даній квартирі без реєстрації, так як працював провідником в ЛВЧД-3 станції Одеса-Головна. В січні 2002 року після тривалої хвороби мати померла. Вони разом з батьком її поховали. Після смерті матері батько подав в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини, він же відповідну заяву в нотаріальну контору не подавав, так як вважав, що прийнявши спадщину після смерті матері, він образить батька. Однак вважає, що він прийняв спадщину після смерті матері, так як після її смерті продовжував проживати в квартирі, частина якої увійшла до спадкового майна, а також фактично вступив в управління спадковим майном, так як на 40-й день після поховання вони з батьком поділили спадкове майно, він забрав частину речей матері золоті прикраси, килими, посуд, ощадкнижку на грошовий вклад, видану на імя матері, одяг матері. Після смерті матері він більше року матеріально підтримував батька, приймав участь в ремонті квартири, допомагав батьку провести в квартиру опалення. В 2005 році батько одружився з ОСОБА_3 і остання стала проживати в їх квартирі. В 2002 році батько написав заповіт, яким заповів всю квартиру йому, однак цей заповіт він не встиг оформити. В подальшому відповідачка налаштувала проти нього батька, і той змінив заповіт, залишивши всю квартиру їй. Просив суд встановивши факт прийняття ним спадщини, виділити частку в квартирі, яка належала його матері в розмірі ? частини, а за ним відповідно визнати право власності на ? частину квартири. За оформленням спадщини не звертався, так як тривалий час хворів з липня 2014 року по січень 2015 року.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, суду пояснила, що в 2003 році вона познайомилась з ОСОБА_6, який у власній квартирі проживав після смерті дружини один. Разом з ОСОБА_6 в 2003 році вони розпочали ремонт в квартирі, так як мали намір в ній проживати разом. Квартира була занедбана, потребувала ремонту. Відносини між ОСОБА_6 та його сином були погані, так як син про нього не піклувався, в квартирі було брудно. Зі слів померлого чоловіка їй відомо, що син ще до смерті матері не піклувався про них, чоловік за власні кошти та завдяки заощадженням особисто поховав першу дружину, після її смерті мав борги, які вони віддавали разом 2 роки. Речі, про які говорить позивач, це килими, старий посуд вона бачила в квартирі, коли вони розпочали ремонт. В першу чергу вона вирішила позбавитись старих речей, так як в неї були власні речі домашнього вжитку, а тому старі килими та інші речі вони з ОСОБА_6 запропонували забрати сину, на що він погодився, приїхав та забрав їх влітку 2003 року. В 2004 році вона переїхала проживати до ОСОБА_6 в його квартиру. В травні 2005 році вони зареєстрували шлюб і вона прописалась в квартирі. Позивач дійсно забирав речі з квартири, які вони йому разом ОСОБА_6 передавали, однак вже після того, як вона мала стосунки з ОСОБА_6 і вони розпочали ремонт в квартирі і це можуть підтвердити свідки. Позивач також не приймав участь в похованні батька, лише був присутній на його похоронах. Тому просила в позові ОСОБА_1 відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача та відповідача, їх представників, дослідивши представлені докази, допитавши свідків, давши оцінку заявленим позовним вимогам, прийшов до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з 1974 року по день смерті ОСОБА_5, тобто до 02.01.2002 року, перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану від 11.03.2015 року, актовий запис №76. (а.с.9-10)

В період перебування в шлюбі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 придбали квартиру АДРЕСА_3 на підставі нотаріально посвідченого 05.06.1992 року договору купівліпродажу,укладеного між ОСОБА_6 та Заводом КПО (а.с.7-8). Право власності на нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_6, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.09.2014 року. (а.с.39)

Тому суд вважає, що дійсно квартира АДРЕСА_3, придбана подружжям ОСОБА_6 в період шлюбу та була їх спільною сумісною власністю.

02.01.2002 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД №287210, виданим Відділом державної реєстрації актів громадянського стану Роздільнянського РУЮ Одеської області, актовий запис № 1. (а.с.5)

Після її смерті спадкоємцями першої черги за законом були: чоловік померлої ОСОБА_6 та син ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖД №420751. (а.с.9-10,11)

У разі відкриття спадщини до 1 січні 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК України 1963 року, у тому числі і щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. Відповідно до ст. 549 ЦК України (1963 року) спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав заяву нотаріальному органові про прийняття спадщини.

ОСОБА_5 померла 02.01.2002 року, а тому мав місце строк для прийняття спадщини - до 02.07.2002 року.

У встановленому законом порядку чоловік померлої ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 шляхом звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою, що підтверджується копією спадкової справи №95/03/2622681, заведеної після смерті ОСОБА_5 на підставі заяви її чоловіка, який мав намір отримати свідоцтво про право власності на належні дружині акції ВАТ «Одесамолоко». (а.с.30-36)

В свою чергу син померлої ОСОБА_1 в установлений 6-ти місячний строк з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини не звертався, а подав заяву після закінчення цього строку - 17.03.2015 року.( а.с.35)

Листом нотаріуса від 19.03.2015 року №252/02-14 йому було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_5, так як частка матері в спадковому майні не виділена.(а.с.36)

Згідно правових позицій за змістом ст.549 ЦК України (1963 року) спадкоємець визначається таким, що прийняв спадщину, як у разі подачі ним у шестимісячний строк відповідної заяви в державну нотаріальну контору, так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном, тобто вчинення відповідних дій, у тому числі й одержання до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини певних речей із спадкового майна.

Позивач доводив в суді, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, так як на час відкриття спадщини хоча і не був зареєстрований зі спадкодавцем, але проживав в квартирі після смерті матері.

Однак, як свідчать дані про реєстрацію місця проживання позивача, вказані в паспорті, з вересня 2001 року позивач зареєстрований по місцю проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.14)

В даному випадку суд вважає, що доказів постійного або тимчасового проживання позивача в спірній квартирі АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_5, тобто після січня 2002 року суду не надано, а самі по собі приїзди позивача до спірної квартири безпосередньо не свідчать про вступ в управління або володіння спадковим майном. Також голослівними вважає суд пояснення позивача стосовно його особистої участі в ремонті квартири, частка в якій належала його матері та в проведенні робіт по її облаштуванню.

Крім цього, судом досліджувались докази стосовно встановлення факту вступу ОСОБА_1 в управління та володіння спадковим майном шляхом отримання у власність частини спадкового майна, яка належало ОСОБА_5.

Зокрема факт прийняття спадщини після смерті матері в суді позивач підтверджував показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 в суді пояснили, що вони були присутні на 40-й день після смерті матері ОСОБА_1 в квартирі батька ОСОБА_6 Зокрема свідок ОСОБА_8 пояснила, що в цей день була свідком того, як ОСОБА_1 забирав з квартири речі матері золоті прикраси, килими та одежу матері, при цьому допомагала йому складати речі у валізи. Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що також був присутній на 40-й поминальний день по дружині ОСОБА_6 і бачив, як його син забирав речі з квартири батька, однак що це були за речі він не знає. Також після смерті матері він зустрічав позивача і той йому розповідав, що батько не включив його до кола своїх спадкоємців, він після цього мав розмову з покійним ОСОБА_6, який не бажав вирішувати з сином дану ситуацію. Також допитаний по справі з боку позивача свідок ОСОБА_7 стверджував в суді, що він працював провідником на Одеській залізниці разом з ОСОБА_1 та на його прохання допомагав йому перевозити речі з м. Роздільна до Івано-Франківська. Це були килими та сумки з речами, позивач розповідав йому, що це були речі його покійної матері.

Покази даних свідків в суді спростовували свідки з боку відповідача ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які пояснювали в суді, що після смерті дружини ОСОБА_6 захворів, мав борги, так як позичав гроші на поховання матері - ОСОБА_5, а потім і на поминальні дні не надавав. Свідок ОСОБА_10 також пояснила, що ОСОБА_6 після смерті дружини залишився проживати один, його син в квартирі не проживав, часто ходив голодний і тому вони з іншою сусідкою годували його і допомагали підтримувати себе в побуті. В літку 2003 року вона була свідком того, як позивач приїздив до батька ОСОБА_6 і забирав якісь речі з квартири, а після відїзду сина вона заходила до ОСОБА_6, бачила в прихожій кімнаті ощадну книжку і ОСОБА_6 їй говорив, що це його ощадна книжка, а книжку покійної дружини він віддав сину.

Сам же позивач пояснював, що він неодноразово забирав речі з квартири АДРЕСА_5 в період проживання в ній батька.

Оцінивши дані докази в суді, суд критично ставиться до показів допитаних по справі свідків, з боку позивача, так як дані свідки в суді після більше 10 років потому при дачі пояснень не змогли вказати ні рік, ні місяць, ні більш конкретну дату стосовно подій, про які вони свідчили в суді, що ставить під сумнів їх покази саме в цій частині, адже суду важливо встановити період, в який позивач здійснив дії по фактичному вступу в управління та володіння спадковим майном, так як він визначений законом - це 6 місяців з дня відкриття спадщини. Дані обставини не можуть підтверджуватися сумнівними доказами.

Крім цього жоден зі свідків позивача на повідомив суду про обставини отримання позивачем ощадної книжки на вклад рахунок №51213 в Роздільнянській центральній ощадній касі №3175, виданої на імя матері ОСОБА_5, яка наявна у позивача, що також робить недоведеним в суді час своєчасного вступу позивача в управління та володіння спадковим майном.

Дійсно наявність у позивача ощадної книжки на вклад є доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном, однак прийняти їх безспірно нотаріус мав право лише з урахуванням конкретних обставин справи за відсутності заперечень з боку інших спадкоємців, а відповідач по справі ОСОБА_3 такий спосіб прийняття спадщини позивачем заперечує.

Крім цього слушні доводи відповідача з посиланням на ст.533 ЦК України (1963 року) стосовно спадкування батьком позивача товарів домашнього вжитку, які успадкував лише ОСОБА_6 ,так як їх успадкування відрізняється від загальних правил спадкування і ці речі переходять до особи, яка більше року проживала з спадкодавцем і не входять до загальної спадкової маси.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести обставини, на які вона посилається, а по даній справі суд вважає, що позивач не довів факт своєчасного вступу в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_5 в установлений 6-ти місячний строк з дня відкриття спадщини.

Крім цього, суд вважає, що позивач в своїх показах в суді як раз і пояснював суду про те, що не заперечував проти прийняття спадщини батьком після смерті матері, так як заручившись його заповітом від 09.06.2002 року, згідно якого батько через 7 днів після смерті матері мав намір після своєї смерті заповісти всю квартиру сину, розумів наслідки прийняття спадщини лише батьком і мав намір вступити в управління та володіння спадковим майном після смерті батька.

Однак, як встановлено судом, ОСОБА_6 14 травня 2005 року уклав шлюб з ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим на підставі актового запису про шлюб №38 від 05.05.2014 року та вони стали разом проживати в ІНФОРМАЦІЯ_3.

02.10.2014 року ОСОБА_6 помер і при житті залишив нотаріально посвідчений заповіт від 29.07.2013 року, яким все належне йому майно заповів дружині ОСОБА_3М.(а.с.41,39), таким чином змінив свої плани стовно подальшого розпорядження належним йому майном в силу лише йому відомих причин.

ОСОБА_3 після його смерті згідно матеріалів спадкової справи №235/2014 у встановленому законом порядку спадщину прийняла, подавши заяву про прийняття спадщини від 12.11.2014 року до Роздільнянської державної нотаріальної контори.(а.с.38)

Із матеріалів справи вбачається, що батько позивача ОСОБА_6 у цій квартирі проживав після смерті матері ще 12 років, з 2004 року з ним в квартирі проживала ОСОБА_3, вони несли витрати на утримання квартири та на її облаштування, відповідач при житті батька будь-яких претензій на частину квартири не предявляв. При цьому згідно показів свідка ОСОБА_12, ОСОБА_1 за життя батька знав, що останній не має намір включати його в коло спадкоємців, просив його поговорити з батьком та налагодити з ним стосунки, однак в судовому порядку або до нотаріуса з вимогами щодо оформлення спадщини після смерті матері при житті батька не звертався.

Тому суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Судовий збір по справі повністю сплачено позивачем при зверненні до суду.

На підставі ст.22 КпШС, ст. 529, 533, 549 ЦК України (в редакції 1963 року), керуючись ст.10, 11, 60, 208, 212-214 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділення частки з майна, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Роздільнянський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ж. В. Теренчук