Ухвала суду № 52653488, 20.10.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/722/14-ц 20.10.2015 20.10.2015 20.10.2015

Провадження №22-ц/784/2512/15 Головуючий в першій інстанції Мамаєва О.В.

Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М.,Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,

за участю позивача - ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_9 та їх представника ОСОБА_6,

третіх осіб - Захаренко І.В., ОСОБА_8,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_9 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

17 січня 2014 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_11 про визнання договору дарування недійсним.

Позивач зазначав, що він був власником квартири АДРЕСА_1.

В той час коли його здоров'я погіршилося, після перебування у 2008 та 2009 роках на стаціонарному лікуванні, і він був прикутий до ліжка в його житті з'явився ОСОБА_11, який назвався його позашлюбним сином.

Зазначаючи про необхідність постійного догляду та піклування за ним, відповідач вмовив його на підписання документів, зі слів відповідача - договору про постійний догляд, піклування та утримування.

Як згодом з'ясувалося, 06 липня 2009 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І.В. було посвідчено не договір довічного утримання, а договір дарування, за яким він належну йому квартиру подарував дружині ОСОБА_11 - ОСОБА_12, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Після смерті ОСОБА_12, 26 липня 2010 року ОСОБА_11 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на дану квартиру.

Посилаючись на те, що договір дарування він не підписував, а мова йшла про договір довічного утримання, ОСОБА_11 навмисно ввів його оману, позивач на підставі ст.230 ЦК України просив визнати договір дарування, укладений 06 липня 2009 року між ним та ОСОБА_12 недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_11

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2015 року до участі в справі в якості правонаступників залучено: після смерті ОСОБА_10 - ОСОБА_3, а після смерті ОСОБА_11 - ОСОБА_5 та ОСОБА_9, в якості третіх осіб - ОСОБА_8, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І.В.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та відповідача, їх представників, третіхосіб, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що пред'явлені позовні вимоги ОСОБА_3 є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього ж Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Зазначене дає підстави для висновку, що обман може стосуватись тільки обставин, що мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатись в активних та пасивних діях недобросовісної сторони правочину.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 травня 2009 року належала квартира АДРЕСА_1, де він був зареєстрований та проживав з 12 грудня 1978 року ( т.1 а.с.6,7).

06 липня 2009 року ОСОБА_10 та ОСОБА_12( дружина ОСОБА_11) уклали договір дарування вказаної вище квартири, який посвідчила приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І.В.( т.1 а.с.11).

Відповідно до змісту договору даритель свідчить, що укладення цього правочину не призведе до порушення майнових, житлових та будь-яких інших прав малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних та інших громадян. Вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків договору, що укладається, сторонам роз'яснено.

Цей договір дарування власноручно підписаний сторонами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12, спадщину після якої в порядку ст.ст.1261,1268 ЦК України прийняв її чоловік ОСОБА_11 26 липня 2010 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на дану квартиру ( т.1 а.с. 120,129).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_10 Спадщину після смерті якого в порядку ст.ст.1261,1268 ЦК України прийняли дочки ОСОБА_3, ОСОБА_8( т.1 а.с. 97, 98, 100).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_11 Спадщину після його смерті, в тому числі і на спірну квартиру, отримав син ОСОБА_5 02 грудня 2015 року йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Інший спадкоємець першої черги ОСОБА_5 від своєї частки в спадщині відмовився на користь брата ( т.1 а.с.119 - зворот, 149).

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_10 посилався на те, що договір дарування вчинений ним внаслідок обману з боку відповідача, який скористався його станом здоров'я та обіцяючи надання допомоги та здійснення догляду за ним, вмовив на укладання цього договору.

Між тим матеріали справи не містить переконливих доказів про наявність обману зі сторони обдарованої та її чоловіка чи навмисного введення позивача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину - договору дарування квартири.

Як вбачається із наданого до суду витягу із міської лікарні №1, ОСОБА_10 перебував на лікуванні з 21 вересня по 10 серпня 2008 року.

Вказана довідка є свідченням перенесеного останнім ішемічного інсульту, між тим не підтверджує тих обставин, що в зв'язку з цією хворобою на час укладання спірної угоди останній перебував у такому хворобливому стані, що погодився на її вчинення за умови надання йому матеріального допомоги та здійснення догляду за ним. Крім того, в даній довідці відсутні вказівки лікаря щодо необхідності стороннього догляду.

А тому аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_11 скористався станом здоров'я ОСОБА_10 і вмовив його на укладання договору на користь своєї дружини не заслуговують на увагу.

Відповідно до пояснень, наданих у суді апеляційної інстанції відповідачами, ніяких домовленостей про надання матеріальної допомоги ОСОБА_10 з боку ОСОБА_12 не було, так як у ОСОБА_10 була велика пенсія, проти чого не заперечувала у судовому засіданні і позивач.

Крім того, важливе значення має і мета договору, яку у судовому засіданні підтвердив і приватний нотаріус, вказавши про те, що умовами передачі власником свого майна у власність іншої особи не було визначено отримання взаємної винагороди.

На підтвердження введення ОСОБА_11 в оману ОСОБА_10, позивачем було надано до суду першої інстанції відеозапис розповіді останнього. Між тим, вказаний матеріал не є належним доказом умисних дій обдарованої та її чоловіка по відношенню до дарувальника.

Отже, оспорюваний договір відповідав внутрішній волі дарувальника, його дії були спрямовані на настання реальних наслідків щодо укладеного правочину - договору дарування квартири, позивачем не подано доказів про наявність помилки чи неправильного сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення ОСОБА_10 чи договір дарування вчинений позивачем під впливом обману, а тому відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 230 ЦК України для визнання його недійсним.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відсутність підстав про задоволення позову.

З врахуванням викладеного підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, за такого його слід залишити без змін, відмовивши у задоволені апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314, 315 ЦПК, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: