Ухвала суду № 52650209, 23.10.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22- ц/778/5200/15

Є.у.№ 337/1940/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції: Сидорова М.В.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Кочеткової І.В.,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Запорізької міської ради, Міського комунального підприємства «Основаніє», третя особа: Восьма Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права користування житловим приміщення, визнання наймачем за раніше укладеним договором найму замість попереднього наймача, та за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги: Міське комунальне підприємство «Основаніє», про виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2015 року у справі

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2007 року зі згоди свого батька ОСОБА_3 проживає в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1, наймачем якої він був та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Вони проживали однією сім'єю, мали спільний бюджет, проводили у квартирі ремонт, купували речі, проте у квартирі вона не зареєстрована. З урахуванням наведеного, на підставі ст. ст. 64, 65, 106 ЖК України просила визнати за нею право користування спірним житлом і визнати її наймачем вказаної квартири.

У квітні 2015 року Запорізька міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому зазначала, що договір найму житлового приміщення - спірної службової квартири - у 1990 році укладено з ОСОБА_3, який не звертався із заявою про вселення до квартири інших осіб. Його дочка ОСОБА_2, яка зареєстрована за іншою адресою, вселилася у спірну квартиру з порушенням установленого порядку, отже, проживає в ній без відповідних правових підстав. У зв'язку зі смертю наймача дія договору найму припинилася, а отже ОСОБА_2 підлягає виселенню з квартири на підставі ст. 116 ЖК України.

Ухвалою Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 29 квітня 2015 року обидва позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2015 року ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.

Позов Запорізької міської ради задоволено, виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову її і відмову у позові міській раді ОСОБА_2 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи позов міської ради про її виселення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що позивач вселилася у спірну квартиру з порушенням вимог і порядку, встановлених ст. ст. 64, 65 ЖК України, зберігає за собою право користування іншим приватизованим житлом, а отже не набула права користування спірною квартирою. Оскільки після смерті наймача квартири договір найму жилого приміщення припинився, ОСОБА_2 підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і вимогам діючого законодавства.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_2 в порядку приватизації у листопаді 2008 року набула право власності на частку квартири АДРЕСА_2, в якій була зареєстрована до 12 березня 2013 року, проте з лютого 2013 року проживає у спірній квартирі АДРЕСА_1, наймачем якої був її батько ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив, які обставини мають бути з'ясовані судом, при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 липня 2012р. ( справа № 6-60цс12) у осіб, які вселились до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача. Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які поживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. У разі вселення особи до житлового приміщення за договором піднайму, вона не набуває самостійного права користування жилим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилась як член сім'ї наймача. При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

З'ясувавши ці обставини, давши оцінку наданим доказам відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 не набула права користування спірним жилим приміщенням, оскільки порядок вселення дотриманий не був, витрат з оплати комунальних послуг за спірною адресою на двох осіб позивач не несла, до березня 2013 року зберігала реєстрацію за іншим місцем проживання, на яке у листопаді 2008 року набула право власності в порядку приватизації, а надані докази вказують на те, що зв'язок з жилим приміщенням за своїм місцем реєстрації вона не втратила.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно застосував положення ЖК України щодо того, що позивач не набула права користування спірним житлом, оскільки вселилася в нього самоуправно, після смерті її батька ОСОБА_3 у зв'язку з припиненням договору найму жилого приміщення вона не набуває права користування житлом та підлягає виселенню.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2015 року у цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: