Ухвала суду № 52650116, 23.10.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/4577/15 Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко А.І.

Є.У.№ 310/2462/15-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Маловічко С.В.,

при секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу,

за апеляційною скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 травня 2015 року у справі

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 23.12.2013 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений договір про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» на 370 днів в іноземній валюті. На виконання умов зазначеного договору він вніс, а банк прийняв грошові кошти на вкладний рахунок на загальну суму 5000 доларів США під 11,00% річних строком з 23.12.2013 року по 28.12.2013 року. 12.01.2015 року він звернувся до відповідача із письмовою заявою про повернення суми депозитного вкладу з нарахованими відсотками, але відповіді не отримав. Станом на 25.02.2015року заборгованість складає 5 550доларів США. Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти за договором про банківський строковий вклад (депозит) у розмірі 5550 доларів США.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 травня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_3, грошові кошти за договором-заявою №313731/16116/370-13 від 23.12.2013 року про банківський строковий вклад (депозит) у розмірі 5550 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким позовну заяву залишити без задоволення.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони повторно не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Додаткових доказів на підтвердження своїх доводів не надали. Колегія визнала причину неявки сторін у засідання суду неповажними і такими, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, 23 грудня 2013 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_3 укладено договір-заяву №313731/16116/370-13 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» на 370 днів в іноземній валюті /а.с.2/. Відповідно до п. 1 зазначеного вище договору-заяви вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти у сумі 5000 доларів США на Вкладний рахунок НОМЕР_1 на строк з 23.12.2013 року по 28.12.2014 року; банк нараховує і виплачує вкладникові проценти за ставкою 11,00 % річних.

Факт внесення коштів на депозитний рахунок відповідачем не оспорювався.

12.01.2015 року позивач звернувся до банку з заявою про повернення суми депозиту у зв'язку із закінченням строку дії договору, що підтверджується фіскальним чеком «Укрпошти» про рекомендоване відправлення відповідачеві відповідної заяви. /а.с.3/.

Доказів на підтвердження факту виплати вкладникові його депозиту з нарахованими відсотками відповідач суду не надав.

Як визначено ч.1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до положень ч.2 ст. 1060 ЦК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно ч.3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку(гл. 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу, а відповідно до ст. 1074 ЦК України в редакції, що виникла на час виникнення спірних правовідносин, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Задовольняючи позов, суд правильно застосував норми матеріального права та врахував, що відмова банку у видачі суми вкладів та нарахованих процентів є незаконною, оскільки позбавляє вкладника володіти та розпоряджатися належними йому на праві власності грошовими коштами є порушенням прав вкладника, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та суперечить нормам ЦК України.

Посилання апелянта на постанову Національного банку України № 758 від 01 грудня 2014 року «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України» та № 160 від 03 березня 2015 року «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», яке, на його думку, звільняє Банк від належного виконання зобов'язань за договором банківського вкладу, не можна визнати належною правовою підставою для відмови у задоволенні вимог вкладника, оскільки названі акти НБУ є підзаконними і суперечать ч.2 ст. 1060 ЦК України

Відповідно до ч.ч.2,5 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Інші органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно ч.2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Постанови Правління НБУ №758 від 01 грудня 2014 року та № 160 від 03 березня 2015 року спрямовані на регулювання діяльності банків (юридичних осіб), визначених цими Постановами, яке здійснюється в межах адміністративно-правових відносин НБУ з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю, отже не є актами цивільного законодавства у розумінні ст. 4 ЦК, а являються нормативно-правовими актами органу державного управління.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачеві, банк порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу є додатковою статтею Конвенції. Таке порушення виявилося в наступному: у ст. 1 Протоколу № 1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України, однак в порушення названих норм позивач позбавлена права користуватися своїм майном у виді грошових коштів, які банк отримав від неї на умовах строковості та платності і у встановлений строк не повернув.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність факту звернення вкладника до Банку із заявою про видачу депозиту являються безпідставними, оскільки спростовуються доданою до позовної заяви копією заяви, яка направлялася Банку рекомендованим листом.

Доводи Банку про те, що позивачем не доведений факт невиконання Банком своїх зобов'язань за договором, апеляційний суд не приймає до уваги. Жодних доказів на підтвердження своїх доводів про виплату позивачеві коштів з його депозиту і на спростування висновків суду першої інстанції апелянт не надав.

Таким чином, оскільки банк не виконав свого обов'язку з видачі вкладу на вимогу вкладника, вказану суму коштів слід стягнути з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 травня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: